новини: Люди

Сергій Алєксєєвич обороняв Маріуполь з перших днів відкритого вторгнення Росії. Разом з іншими військовими чоловік потрапив у полон після виходу з “Азовсталі”. Захисник зумів вижити під час теракту в колонії окупованої Оленівки, але тепер рідні нічого не знають про його долю. 

Як вдається мирити цілі групи людей, а не лише кількох неприятелів?  Чи є один сценарій для вирішення всіх суперечок? Та який шлях примирення потрібно буде здолати мешканцям Донеччини (тим, хто лишався в окупації, лишався на вільній території регіону або ж виїхав за межі області через захоплення територій росіянами)? Пошукати відповіді на ці питання ми спробували з фасилітатором діалогів Олегом Овчаренком. Він з 2015-го року допомагає громадам, які прийняли переселенців, гасити конфлікти між “новенькими” та “корифеями”.  

21-річні маріупольчанка Індіра та тореччанка Наталія розповідають про рідну Донеччину на лекціях по регіонах та ведуть сторінку, де руйнують міфи про земляків та свою область. Боротись за хороше ставлення до українців з пропискою на сході дівчата почали після початку повномасштабного вторгнення, а зараз їхній проєкт розрісся до нового рівня. Ми розпитали активісток, з якими стереотипами про Донеччину їм доводиться боротись та як це працює.   

4 червня в Україні вшановують пам’ять дітей, які загинули від збройної агресії Росії. Серед них і Нікола Горяйнов з Краматорська. “Це Бетмен летить”, — так звуки пролітаючих снарядів пояснювала малюку мама. Хлопчику було лише три роки, коли його разом із батьками вбили російські військові. Автівку родини розстріляли під час евакуації на Харківщині. 

“Місто зараз суцільна помийка. Начіпляли прапори Росії. В основному ходять “понаїхавші”. У більшості місцевих стокгольмський синдром”, — так життя в Маріуполі описує містянка, якій довелося залишитися в окупованому росіянами місті. Разом із маленькою дитиною дівчина пережила перші тижні жахів облоги Маріуполя та постійних обстрілів, які знищили її квартиру. 

Перетерте з яйцями підсолене та висушене тісто — затірка — це варіант доступного селянського фастфуду на українському сході ще до епохи картоплі та макаронів. Цю саморобну сушену “крупу” брали у мішечку на цілий день у поле століття тому. І, ймовірно, припасали у свої далекі подорожі козаки та чумаки. Нині страву офіційно назвали нематеріальною культурною спадщиною Донеччини. Ми розпитали про традиції приготування затірки. 

Сторічна Ганна Доценко зустрічає ювілей у Слов’янську під постійними обстрілами росіян. Вона пройшла Другу світову війну медсестрою, а після перемоги зустріла свою любов. Подружжя побудувало хату у Слов’янську. Тут і залишаються. Наразі в неї є чисельні онуки та правнуки, більше про ювілярку читайте в матеріалі.

“Я пам'ятаю одна жінка кричала, коли ми будемо трупи вивозити, а ми сказали: “Вивозимо наразі тільки живих людей, вибачте”, — згадує 31-річна волонтерка Ольга Зайцева. За понад рік відкритої війни вона з командою врятувала сотні життів. Довелося пережити не один обстріл росіян, контузію, сльози та обличчя наляканих дітей. Як наважилася займатися евакуацією з Донеччини та як борються за життя та безпечну домівку для українців з прифронтових районів волонтерка поділилася з Вільним радіо. 

Вишиванка — не просто наш національний одяг. Її вважають оберегом від нещасть. День вишиванки в Україні святкуватимуть 18 травня. Вільне радіо зібрало фото земляків у традиційному одязі та запрошує обрати тих, чия світлина підкорила вас найбільше або ж просто підтримати друзів на шляху до перемоги.

Бойові медики на фронті щодня рятують бійців, піддаючи небезпеці власне життя. Рік тому такий шлях для себе обрала криворіжанка Анастасія Кобець. 25-річна бійчиня — відкрита лесбійка, тому поділилася з Вільним радіо історіями не лише про службу в армії, а й про прийняття своєї орієнтації. 

Через півтора місяця після поранення попри складні операції та  хороші прогнози на одужання померла медсестра з Донеччини Наталя Ткаченко. Після відкритого вторгнення Росії вона залишилася в Сіверську, щоб рятувати земляків з-під обстрілів. Рідні, друзі та колеги Наталі поспілкувалися з журналістами Вільного радіо і розповіли, якою вона була. Про це — у нашому матеріалі.      

Вона виходила на одиночні антиросійські пікети у 2014-му в Бахмуті, місяцями сиділа на зупинці в центрі з фото Путіна, який насміхається з прихильників, і планувала так само зустрічати танки. Олександра Стародубцева буквально билася за свої погляди у свої майже 80 років. Вона залишалася в місті аж до березня, коли потрапила під обстріл та з уламком в спині потрапила на операційний стіл. Як свою боротьбу описує сама жінка та чого прагне тепер — ми розпитали у тепер вже переселенки з Бахмута. 

Подружжя Тимчаків зі Званівки за 14 років сімейного життя ніколи не розлучалися надовго. Разом вони займалися громадською роботою, відкрили у своїй оселі ЛЕМКО-центр. Через відкриту війну Андрій та Юлія вже понад рік порізно. Він — на фронті, вона — з дітьми в евакуації. На ювілей чоловіка Юлія вирішила зробити йому сюрприз — приїхала в гості.  Ми допомогли парі зустрітись, а також розпитали про дорогу на Донеччину і такий сюрприз.  

У Кураховому, як і в більшості прифронтових громад Донеччини,  з початку відкритої війни побільшало безпритульних тварин. Хтось з чотирилапих прибіг сюди з інших міст і сіл, рятуючись від російських обстрілів, когось покинули господарі під час евакуації. Допомогти хвостатим безхатькам намагаються місцеві волонтери: годують, стерилізують, беруть на перетримку та вивозять у безпеку.

5 квітня Вільному радіо виповнилось 5 років. Щоб відзначити це - ми зібрали наших відданих читачів, вчителів, наставників на спільному заході. Цей вечір став можливістю зустрітись для бахмутян, соледарців, краматорців, званівців, тореччан, часовоярівців і багатьох інших. Кільком десяткам людей ми змогли сказати "дякуємо за довіру" особисто, втім хочемо повторювати це кожному з тих 10 млн, хто хоча б раз відкрив сайт Вільного радіо, а також усім слухачам нашої хвилі. 

До відкритого вторгнення РФ Тетяна Кваша розвивала власний бізнес у Соледарі. Росія змогла знищити її дім, але не любов до рідного міста. Разом із родиною жінка евакуювалась в столицю та започаткувала благодійний фонд “Соляна Фортеця”, аби підтримувати інших переселенців.  

До 24 лютого на вулицях Бахмута містяни натрапляли на чимало робіт 28-річної художниці Машики (Марії) Вишедської. Дівчина створювала не лише мурали, а й картини, долучалась до творчих проєктів і працювала над коміксами та казками. Повномасштабна війна та злочини російської армії стали поштовхом до нових сюжетів. 

Цьогоріч Вільне радіо відзначає 5 років. Під час війни ми створювали медіа у Бахмуті, неподалік від лінії фронту. Скасовували сумнівні тендери, шукали громадські вбиральні, ходили у “ковідні” рейди по ринках і магазинах, отримували погрози та безліч запитань “чиї?” 

Довгих 12 місяців очікування — таким був рік повномасштабного вторгнення шістьох українок, чоловіки яких потрапили в російський полон. Усі вони тримали оборону Маріуполя. Майже без їжі, води та боєприпасів, з пораненнями, але з вірою у власні сили. Тепер за життя захисників доводиться боротися їхнім дружинам. Своєю історією кожна з них поділилася з Вільним радіо. 

Олекса Муравльов з Ясинуватої 2014 року разом із дружиною мусив переїхати з рідного міста до Краматорська. На новому місці пара допомагала українській армії й тим, хто теж втратив свій дім. Та вже 2022 року вони мали шукати новий прихисток на заході країни, але волонтерської праці не полишили й там. Про себе та інших переселенців, актуальні потреби військових та свою маленьку мрію Олекса розповів нашим журналістам.