image

“Ми переїхали у чисте поле”. Інтерв’ю з директором інституту-переселенця Євгенією Бєліцькою

|
07 Серпня 2019

Ми поспілкувалися з директором Горлівського інституту іноземних мов Євгенією Бєліцькою. Інститут — переселенець з Горлівки, вже майже п’ять років він знаходиться в Бахмуті. Як ГІІМ завершує вступну кампанію? Які проблеми виникли цього року? Та які нові спеціальності можна очікувати у виші? Детальніше — читайте або слухайте в нашому інтерв’ю.

Євгенія Тулаїнова: Нещодавно закінчилися вступна кампанія в Україні. Якою вона була у вашому інституті і скільки нових студентів ви побачите першого вересня?

Євгенія Бєліцька: Вона ще не закінчилася. Ми тільки-но зарахували тих людей, які надали нам оригінали своїх документів. Ми плануємо цього року виконати державне замовлення на 100% і зарахуємо близько 170  студентів першого курсу, а ще в нас будуть так звані “студенти-прискорники”. Це ті, хто вже мають базову освіту за фахом, але хочуть отримувати диплом бакалавра, таких у нас буде десь 20 студентів. Ну і ще магістри, їх набираємо до кінця серпня, десь 40-50 осіб. Якщо разом, то 230-250 студентів ми цього року плануємо прийняти.

Євгенія Тулаїнова: Це мало чи багато для вашого інституту?

Євгенія Бєліцька: Зважаючи на те, з чим порівнювати. Я Вам наведу приклад: коли ми сюди приїхали, у 2014 році, то за перший рік ми випустили 728 студентів з рівнем бакалавр і спеціаліст, тоді ще магістрів у нас було обмаль. А зараз ми навчаємо, якщо наберемо стільки студентів, 953 особи. Це денна форма навчання. Якщо порівняти зі станом справ, скажімо, на 2011 рік, то звісно, 250 — це буде дуже і дуже мало. Оскільки у нас було шість факультетів у Горлівці, тут ми маємо два повноцінні  факультети. На факультеті має бути 200 студентів, а у нас на кожному з факультетів десь 400. Але, зважаючи на те з чого ми тут починали, коли ми приїхали сюди, ми набрали, якщо першокурсників, то біля сорока студентів. Оскільки це був перший рік і ми не знали як тут облаштовуватися. Я всім кажу цю фразу: “Ми виїхали на пусте місце”. У нас не було кампусу за межами Горлівки, на відміну від багатьох закладів Донеччини, які зосереджувалися у Донецьку, або в Макіївці, але всі вони мали свої філіали за межами області, вони переїхали туди. Ми переїхали у чисте поле. Це не метафора.

Євгенія Тулаїнова: Чи є у цьому році студенти, які вступили до вашого вишу через освітній центр “Донбас Україна” і якщо так, то скільки їх?

Євгенія Бєліцька: Так. Зараз не можу сказати Вам остаточно, але минулого року ми прийняли на навчання 109 таких студентів. Цього року їх буде набагато менше з огляду на дуже просту причину — дуже велика кількість молодих людей з непідконтрольної території, на жаль, не мають українського паспорта. І батьки якось не думають про те, як ці діти житимуть далі.

Євгенія Тулаїнова: Чому ця проблема саме в цьому році виявилася?

Євгенія Бєліцька: В минулому році було багато вступників, у яких були українські паспорти. Я не знаю з чим це пов’язувати. Може, старі були. Саме в цьому році виявилася така проблема, і багато молодих людей хотіли виїхати і продовжити навчання тут, але паспорту немає і все.

Читайте також: Двічі майже громадяни. Які права російський паспорт дає підліткам з ОРДЛО, та чого позбавляє  (інфографіка)

Євгенія Тулаїнова: Чи вважаєте ефективними ці освітні центри? Можливо, їх треба вдосконалювати?

Євгенія Бєліцька: Дуже ефективні центри. Я завжди говорила, що їх треба було починати розвивати ще у 2014-2015 роках. Сама ідея є корисною. Коли перший рік розпочали роботу ці центри, я трішки скептично ставилася до них, але я дивлюся на тих студентів, які приїхали до нас з тимчасово непідконтрольної території. Це у доброму розумінні наші агенти впливу. Вони бачать різницю між тим, що є там і тим, що є тут, і тими можливостями, які дає українська освіта. Тому, якщо ми навіть залишимо остронь зміну молодих людей, коли вони поступово отримують освіту, коли вони змінюються ментально і починають рефлексувати, як належить рефлексувати молодій людині, і просто суто прагматично подивимося на те, що люди сюди виїздять, бо їм потрібно навчатися, дивляться на те, як живе, як дихає Україна попри всі негаразди, а потім повертаються туди і бачать те, що там відбувається. Вони, звісно ж, впливають на оточення. Вони можуть аналізувати і дати раду собі  і тим, хто є навколо них. Я думаю, що це дуже-дуже добре.

Читайте також: Горлівський інститут увійшов в топ-3 серед ВНЗ-переселенців за кількістю вступників з ОРДЛО

Євгенія Тулаїнова: Назвіть топ-5 спеціальностей, які у цьому році обирали абітурієнти?

Євгенія Бєліцька: Перше — це філологія, викладачі. Конкурс був десь 10 чоловік на місце, потім психологія, потім мова і література. Ми будемо замовляти додаткові місця, оскільки станом на тепер ми не зможемо зарахувати всіх за програмою “Донбас-Україна”, у нас не вистачає для всіх охочих місць. Три ключові спеціальності.

Євгенія Тулаїнова: Яка спеціальність в інституті найдорожча і яка найдешевша?

Євгенія Бєліцька: Найдорожча — філологія, перекладачі. Там складна спеціальність. Мало того, що там вступники або студенти вже опановують дві мови  — англійську та французьку чи німецьку, і навчаються перекладацької майстерності. Там дуже складні умови практики. Треба пройти декілька практик, а це дорого коштує.

Читайте також: ВНЗ Донеччини: Куди подати документи абітурієнту, щоб навчатись ближче до дому (Відео)

Євгенія Тулаїнова: Ви пам’ятаєте той час, коли інститут переїхав на неокуповану територію, до Бахмута? Як це відбувалося?

Євгенія Бєліцька: Як все в житті міфологізувалося. Звісно, пригадую, оскільки я тоді була виконуючою обов’язки. Я була перша, хто переїхав сюди, у Бахмут. Всі структурні підрозділи формувалися ще у Горлівці. Це було складно, це було важко. Перший навчальний рік 2014-2015 пройшов на такому адреналіні. Намагаєшся пригадати, що тобі було важко, не було де жити, не було де навчатися, а воно не пригадується. Я не знаю, що це за складнощі  пам’яті. Було складно. Без деталей.

Євгенія Тулаїнова: Чому вирішили переїхати на неокуповану територію, бо, наскільки мені відомо, деякі викладачі залишилися на окупованій територія і там теж є частина цього інституту?

ГІІЗ у окупованій Горлівці/Фото: з відкритих джерел

Євгенія Бєліцька: З дуже тривіальної для викладача причини — відповідальність перед випускниками. Коли трапилися такі події 2014-2015 років, кожен з викладачів став перед вибором. Нам потрібно було завершити навчання наших випускників, їх було 728 і надати їм дипломи. Якщо уявити, що ми не переїхали, скільки людей, навчаючись 4-5 років, не отримали б очікуваний диплом і очікувану ступінь свого навчання. Це була б професійна зрада людей, які присвятили навчанню все своє життя. Через цю причину ми переїхали сюди. Сім’ї залишилися там, домівки залишилися там, вся інфраструктура життя залишилися там. Тут у нас не було нічогісінько. Ну взагалі нічого. Жодного папірця нам не дали вивезти з тієї території. До речі, я не можу звинувачувати тих людей, які залишилися там. Я не звинувачувала їх у 2014 році, я не звинувачую їх зараз. Це їхній вибір, що їм робити потім, але чому люди мали їхати з української території, коли вони виплачували податки, заради того щоб спокійно і затишно жити на своїй території? І якщо раптом їх армія, поліція, силові структури не захистили, то це чия це провина?

Євгенія Тулаїнова: Як багато викладачів і студентів інституту стали переселенцями разом з ним?

Євгенія Бєліцька: Переїхало багато. У нас в Горлівці станом на жовтень 2014 року навчалося 1424 студенти, вирішили переїхати сюди, тобто написали заяви чи попередили про переїзд, 1304 студенти, це більше 80%. З приводу викладачів, тут ситуація гірша, але відносно.  У нас було 150 викладачів, виїхало 105. Диявол завжди в деталях. Я хочу додати, що вони вирішили виїхати сюди, але коли ми виїхали сюди і опинилися в чистому полі і нам не було де навчатися, певна кількість студентів повернулася туди, назад. Те ж саме можна сказати і про викладачів.  Переважна більшість або лишилася з нами, або переїхала до інших закладів освіти України.

Студенти та викладачі ГІІЗ у Бахмуті/ Фото: Facebook ГІІМ

Євгенія Тулаїнова: Як швидко знайшли приміщення під інститут у Бахмуті?

Євгенія Бєліцька: Довелося знайти досить швидко цей корпус на Василя Першина, 24, і той, у якому безпосередньо відбувається навчання, на Садовій, 72А. Ці будівлі належали організаціям, які пов’язані з геологією і оскільки вони були пустими, то ми орендували їх, почали життя на новому місці.

Євгенія Тулаїнова: Гуртожитки де шукали?

Євгенія Бєліцька: Просили заклади освіти в Бахмуті прихистити нас на деякий час. І я хотіла подякувати всім колегам-освітянам Бахмута за допомогу. Особливо Миколі Федоровичу Зінченку, директору коледжу транспортної інфраструктури, який вже кілька років дозволяє нашим студентам жити на своїй території. Я дуже-дуже вдячна колегам, дійсно. Позаду Вас є світлини, які я не знімаю, оскільки ми два роки тому урочисто відкрили гуртожиток, який ми зараз орендуємо у міста. Це комунальна власність, але вона надана нам в оренду. Зараз там найбільша кількість студентів живе.

Світлини з відкриття гуртожитку у Бахмуті/Фото: Вільне радіо

Євгенія Тулаїнова: У вас гендерно рівний колектив? Чи, як у більшості вишів, або в принципі навчальних закладах, більшість жінок? 

Євгенія Бєліцька: Звісно більшість жінок, оскільки це педагогічний заклад вищої освіти, але є дуже приємна тенденція для наших дівчат. Якщо, скажімо, у 2011-2012 роках, кількість студенток була за 80%, то зараз на деяких спеціальностях у нас є і 60%, і 70% дівчат у порівнянні з хлопцями. Все більше і більше хлопців ідуть на навчання у Горлівський інститут іноземних мов. Дуже приємно. Дещо дивно, але так і є. Що стосується викладачів, то тут так само. Тенденція до збільшення чоловіків.

Євгенія Тулаїнова: Молоді викладачі часто приходять до вашого інституту? Приймаєте своїх студентів на роботу?

Євгенія Бєліцька: Так, звісно. І дуже приємно дивитися, як вони зростають, як виховуються і перетворюються на сучасних викладачів, які думають трішечки інакше, ніж ми, які починали ще в Радянському Союзі.

Євгенія Тулаїнова: На честь 70-річчя інституту Ваші викладачі піднялися на Говерлу. Чому обрали саме такий спосіб відзначити річницю?

Євгенія Бєліцька: А потім більшість викладачів ще й підтримали це і піднялися на гору Артема у Святогірську. Підкорюємо вершини. Ми ж всі лінгвісти. Якщо є метафора “підкорювати вершини”, то має бути і пряме значення. У прямому значенні  — треба піти на гору, на найвищу гору цієї країни, на Говерлу. Тому найбільш відчайдушні піднялися туди, а ті, хто більш сором’язливий піднялися разом на гору Артема.

Викладачі ГІІМ на Говерлі/Фото: Facebook Оксана Писарєва

Євгенія Тулаїнова: Коли востаннє в інституті з’являлися нові спеціальності?

Євгенія Бєліцька: Спеціальності зараз називаються освітніми програмами. Минулого року ми вперше в історії інституту отримали право на надання дипломів магістерського зразка на 9 магістерських освітніх програм. Це багато. Звісно ж ці освітні програми поєднують ті спеціальності, які є для нас традиційними. Це мови, середня освіта, психологія, історія, перекладацтво. Але самий факт! 9 освітніх магістерських програм. Це був неабиякий вчинок для всього нашого колективу, це було серйозно, це було грунтовно, це було відповідально і це було успішно.

Євгенія Тулаїнова: Які спеціальності Ви б додали до переліку спеціальностей Горлівського інституту?

Євгенія Бєліцька: Щось пов’язане з мистецтвом, оскільки лінгвістика і комунікації — це театральне дійство, яке між нами з вами відбувається. Це театр, хоч ми цього не помічаємо. Є рольові постанови, є обставини і все решта.  Я б серйозно подумала про те, щоб увести цей театральний дискурс як частину освітнього процесу. Ми про це говоримо протягом останнього року. Як це зробити таким чином, щоб воно гармонійно стала частиною освітнього процесу.

Євгенія Тулаїнова: В Україні довгий час діяла, а в деяких навчальних закладах діє і досі радянська система освіти.  У вас вдалося її викорінити?

Євгенія Бєліцька: Хотілося б сказати, що так, але я не буду брехати. Я особисто дуже категорично проти всього того, що ми називаємо Радянським Союзом. Не знаю чому, нічого поганого зі мною не траплялося в Радянському Союзі, але я думаю, що вільний дух людини може зробити для довкілля набагато більше, ніж регламентований суб’єкт, який виконує лише те, що йому кажуть. Я особисто як керівник, намагаюся всіляко сприяти тому, щоби паростки цього нового, вільного знаходили свій розвиток тут, в інституті. Мені важко сказати, наскільки успішно це відбувається, але я сподіваюся, що ми рухаємося у цьому напрямку. Принаймні якщо я бачу, що є не тривіальний студент або викладач, який має свій власний погляд, він може мені не подобатися, може подобатися, я всіляко підтримаю його. Ніхто не може сказати, що якщо є щось таке crazy, що це буде заборонено. Навпаки, я всіх прошу: “Давайте бути чудернацькими у доброму розумінні цього слова”.

Євгенія Тулаїнова: Ваші студенти їздять на практику за кордон? Можливо, є якісь програми?

Євгенія Бєліцька: Нажаль, з огляду на те, що у нас немає власного гуртожитку, ми не можемо дозволити собі обмінні програми. Оскільки, щоб приїхати туди, ми маємо тут прийняти. Ми дуже сподіваємося, що ми нарешті отримаємо право на європейський грант, який ми зараз виборюємо і завершимо нарешті ремонт будівлі гуртожитку. Перший етап зроблено за сприяння Чеської агенції з розвитку, і за рахунок другого, якщо ЄС надасть гроші, ми завершимо будівництво. Тоді в нас будуть повноцінні програми студентського обміну. Ми готові до цього. Більше того, вже теоретично ми розглядали це з нашими партнерами з ЄС, з університетами. Самі студенти користуючись безвізом вільно подорожують і навіть залишаються на стажування у Європі. Це і Німеччина, і Франція, і США.

Gepostet von Горловский Иняз am Dienstag, 21. Mai 2019

Євгенія Тулаїнова: Плануєте продовжувати співпрацю з USAID?

Євгенія Бєліцька: Так. Більше того, подали кілька грантових проектів на розгляд до цієї організації, і користуючись цією нагодою, я хотіла б подякувати саме USAID за їхню допомогу. Перша організація, яка нам допомогла, це Knauf. Це були перші люди, які попри все повірили в нас і надали нас нам допомогу у вигляді меблів, оргтехніки, комп’ютерної техніки, щоб ми могли розпочати нашу діяльність тут. А от грунтовною допомогою стала допомога від USAID. Ці меблі, які Ви тут бачите, це від USAID. І це було якесь тоді диво, що хтось просто так нам допомагає. Я думаю, що ментально як такий переломний момент у тому чи ми виживемо тут чи ні, розпочався саме з допомогою USAID.

Євгенія Тулаїнова: Скільки років ви працюєте на посаді директора інституту?

Євгенія Бєліцька: З 2016 року офіційно, як в. о.  з 1 січня 2015 року.

Євгенія Тулаїнова: Які на Вашу думку три найважливіші досягнення інституту за ті роки, протягом яких Ви є директором?

Євгенія Бєліцька: Перше очевидно те, що інститут  збрежений і відповідно до моніторингу МОН відноситься до тих навчальних закладів, які є стабільними серед переміщених, і які активно розвиваються. І тут саме я хотіла сказати, що ми зберегли наш колектив. Це дуже багато коштує. Після першого року, коли були всілякі рухи туди-назад, ми нікого не втратили, ми всі лишаємося як єдиний колектив. Це мабуть друге досягнення. Звісно всім важко, оскільки жити ніде, ще станом на тепер найсерйозніша проблема — це відсутність житла для  науково-педагогічного колективу, професорів та доцентів. Але попри складнощі та негаразди — це згуртованість колективу і його працездатність. Ну і третє, якщо глобально — це певний вплив на громаду міста Бахмут, тобто ми, мені здається, гармонійно увійшли у конфігурацію місцеву і зайняли своє місце, це була лакуна (порожнеча, — ред.). І я думаю, що це певним чином вплинуло на розвиток міста Бахмут. Я думаю, що це позитивно. У позаминулому році ми проводили форум друзів ГІІМ. Я була вражена від тієї кількості добрих слів, які були сказані на адресу нашого інституту. Коли ти живеш, ти не зважаєш, живеш та й живеш, але іноді корисно послухати не тільки критику, а ще й  те, що ти зробив для місцевої громади.

Євгенія Тулаїнова: В інституті є корупція?

Євгенія Бєліцька: Я думаю, що є.

Євгенія Тулаїнова: Ви, як керівник навчального закладу, якщо Вам стає відомо, або якби Вам стало відомо про прояв корупції, як варто чинити?

Євгенія Бєліцька: Суворо. Розібратися. Якщо це непереборно, то поставити крапку  у відносинах між працівником і керівником.

Євгенія Тулаїнова: А якщо це студент, який пропонує хабара? Це ж теж корупція.

Євгенія Бєліцька: Студент пробує всілякі варіанти розвитку подій. Зі студентами варто говорити. Звісно ж, я кажу, що “якщо я тільки дізнаюся, то відразу припинимо всі відносини”. Але молода людина може помилятися, а викладач — ні.

Євгенія Тулаїнова: Хто винен у розповсюдженні корупції в навчальних закладах? Не тільки у вашому. Студенти чи викладачі?

Євгенія Бєліцька: І студент, і викладач, і система освіти, яка дозволяє корупційні дії. Ну і взагалі сама система буття, коли папірець, диплом,   потрібен не задля того щоб отримати освіту, а задля того, щоб просунутися по службі.

Євгенія Тулаїнова: Чи згодні Ви з твердженням, що “студентські роки найкращі в житті”?

Євгенія Бєліцька: Так, стовідсотково. Тому що це перша спроба для багатьох молодих людей самостійного життя, самостійного вирішення всіх проблем і всіх питань. Але з іншого боку люди, які навчаються у вишах, принаймні люди, які навчаються у ГІІМ , вони все ж таки під патронатом викладачів, деканів, які опікуються кожним студентом. І оцей люфт, який надається людині, жити вільно, робити свої власні вчинки, помилятися, під прикриттям деканів, освічених людей… Я думаю, що це гармонійна споруда, яка формулюється в мене в поняттям щастя. Можеш робити все, а якщо помилишся, то тебе підтримають.

Gepostet von Горловский Иняз am Montag, 6. Mai 2019

Євгенія Тулаїнова: Як минули Ваші студентські роки? Де Ви навчалися?

Євгенія Бєліцька: Саме цей інститут я закінчила свого часу. І у нас був дуже активний курс. Думаю, що один з найбільш активних за всю історію інституту. Коли часом я дивлюся на наших студентів, які приходять і запитують: “Євгеніє Миколаївно, а що, якщо ми зробимо це і це?” Мені дуже дивно на це дивитися, оскільки свого часу ми не тільки нікого не запитували, що і як нам робити, нам наші керівники деканату говорили: “Досить, відчепіться від нас, не треба нам ніяких ваших заходів”. А ми робили, і робили, і робили.

Євгенія Тулаїнова: Якби зараз звільнили Горлівку, Ви б захотіли, щоб інститут повернувся туди чи лишився у Бахмуті?

Євгенія Бєліцька: Для мене особисто важке питання. Чесно, я б не хотіла повертатися до Горлівки, але я думаю, що це була інтуітивна відповідь, в мене не було заготовки, ви в мене запитали, я відповіла.

Євгенія Тулаїнова: Навчання в інституті, крім профільних занять іноземною мовою, ведеться на українській чи російській мові?

Євгенія Бєліцька: Українською. Ну, вибачте, якщо це мовний інститут, не знати української —  це ненормально. 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

459
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів .


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: