Новини: краєзнавство

Через відкриту війну Росії багато хто покинув рідний край та не може сходити на поминальні дні на могили своїх рідних. Ми відвідали Маріупольське кладовище у Бахмуті на Донеччині як місце пам’яті про дорогих містянам людей. І життя цих людей — це відображення історії країн, в яких вони жили.

Евакуація, звірства окупантів, знищення інфраструктури, зрадники. Те, що спостерігають та переживають українці зараз, було й з попередніми поколіннями 81 рік тому. Згадаймо як це було та порівняймо з нинішньою війною, в якій тодішні визволителі тепер грають роль окупантів.  

19 лютого 1992 року громадяни незалежної України отримали символ своєї держави — герб із тризубом. Головний геральдист країни розповідає, як це було.  

У 1918 на південному сході України вже була псевдореспубліка, керована з Росії. Її створили, аби підірвати єдність України. Але вже за місяць новоутворення ліквідували. Що це було та наскільки ДКРР подібна до нинішніх “ЛНР” та “ДНР” — читайте далі.

Журналіст, письменник, український дисидент Григорій Гайовий починав кар’єру на Донбасі у 1950-х. Саме тутешні партійні функціонери підвели його під арешт та саме тут його судили як небезпечного державного злочинця. А після відсидки чоловіка 20 років позбавляли права на працю.   

Маленьке село у степу перетворилося на один з промислових та залізничних хабів Донбасу та 90 років тому набуло статус міста. А перші поїзди з’явилися тут 150 років тому.

Експозиції, присвячені видатному уродженцю Сіверської громади часів УНР, зберігаються у сільській школі. Діти тут більше не навчаються, а будівля не опалюється.

Бахмутський адвокат Олег Романенко майже третину життя присвятив дослідженню свого родоводу. Що це йому дало, з чого почати власний пошук та чи можна щось знайти, якщо архіви залишились на окупованих територіях — Олег розповідає в інтерв’ю Вільному радіо.

Історики Бахмута отримали цікавий “портрет” міста — його детальний опис у газетній статті за 1840 рік. Місто ще без промисловості процвітало завдяки торгівлі та сільському господарству.

Охоронювану зону зроблять у балці Скелюватій, де 300 років тому двоє бахмутян вперше знайшли вугілля. Окрім історії, тут є й рідкісні рослини. Але місцеві поки сприймають балку як безоплатне сміттєзвалище.

80 років тому — 11 січня 1942-го — в тодішньому Артемівську нацисти замурували в алебастрових штольнях понад 3 тисячі містян. Цю трагедію пам’ятають як “Артемівський Бабин Яр”, адже більшість з убитих були євреями. Факти цього злочину увійшли в матеріали Нюрнберзького процесу. Про трагедію розповідає у листі місцевий мешканець, який щойно повернувся з евакуації.

Її автор — місцевий збирач колекції цегли та черепиці, співробітник Бахмутського краєзнавчого музею — видав книгу власним коштом. В ній “абетка” бахмутських цегляних клейм та десятки дивовижних історій про місцеві підприємства та людей.

Це фото у Бахмутському районі на околицях Соледара за допомогою дрона зробила учасниця арт-резиденції фонду ІЗОЛЯЦІЯ.

Дисидент з Волині відсидів у польських, нацистських та радянських таборах майже 43 роки. Останні роки життя він провів на Донеччині, тут і похований.

Автори зібрали докупи десятки фрагментів мап різних століть та країн, на яких можна знайти Бахмут. На них можна простежити як відсувався кордон з османами, як з’явилась фортеця Бахмут, а згодом і місто.    

На світлині 1913 року — сотні бахмутян у центрі міста. Люди зібрались на похорон відомого місцевого лікаря, який трагічно загинув. Аби встановити, що на світлині дійсно Бахмут, краєзнавці провели ціле розслідування.

Український композитор 4 роки прожив з родиною на Донеччині, у пристанційному селищі, яке нині зветься Покровськом.

9 грудня виповнюється 145 років від дня народження лікаря, зоолога, епідеміолога, дослідника птахів українського сходу та засновника Бахмутського краєзнавчого музею Бориса Вальха. Невдовзі на його честь встановлять меморіальну дошку.

Видатний український філософ-мандрівник, просвітник, письменник та композитор Григорій Сковорода жив на Слобожанщині у 18 столітті. Глибина його думок та широта світогляду вражають і нині.

Каті тоді було 5 рочків, а Мишкові — майже 16. У 1932-1933 обидва жили у Званівці. Їм не довелося знати одне одного, але довелося пройти через спільне лихо. Вони пережили Голодомор та розповіли, що відбувалось у їхньому селі.