Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Мар’яна Стасіва з села Велика Горожанна на Львівщині. Знайомі чоловіка казали, що він мав золоті руки й завжди був радий прийти на допомогу. Попри втому та труднощі Мар’ян завжди цікавився справами рідних.
Про життєвий шлях чоловіка розповіла його сестра Марія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Мар’ян Стасів народився 5 жовтня 1989 року в селі Велика Горожанна на Львівщині. Після школи здобув фах столяра-будівельника та теслі у Миколаївському професійному ліцеї.
Сестра Марія згадує, що в дитинстві Мар’ян був шустрим, добрим і чуйним хлопцем. Вони разом допомагали батькам по господарству, а між собою завжди були близькими.
“Найцінніші спогади про Мар’яна — це прості моменти, проведені разом із ним. Його щира усмішка, добре серце, турбота, наші розмови, спільні сімейні миті, його жарти й щирий сміх — саме такі моменти є для мене найціннішим, бо вони нагадують, якою людиною був Мар’ян”, — каже Марія.
Мар’ян завжди допомагав усім, хто просив: рідним, друзям, сусідам.
“Він був людиною, яка цінувала дружбу, вірність і взаємоповагу. Він усе вмів, у нього були золоті руки”, — розповідає сестра.
У березні 2022 року Мар’ян сам прийшов до Миколаївського районного територіального центру комплектування та вступив до лав Національної гвардії України. Служив стрільцем у 4 стрілецькому батальйоні військової частини 3002, а у травні 2025 року його перевели до військової частини 3051. Виконував бойові завдання на Донецькому та Харківському напрямках.
Рішення піти на фронт для Мар’яна було свідомим.
“Він казав: «Якщо не я, то тоді хто?» І завжди говорив: «Правда за нами, бо ми захищаємо свою землю»”, — згадує Марія.
На зв’язок чоловік виходив нечасто — але кожен дзвінок родина чекала з нетерпінням. Про труднощі служби не розповідав — натомість питав про рідних.
“Коли йому самому було непросто, він завжди цікавився, як справи в нас, чи всі здорові, чи нічого не потрібно. Не хотів, щоб ми хвилювалися за нього, і завжди говорив: «Не переживайте, все добре»”, — каже сестра.
Командири й побратими згадують Мар’яна відповідальним, дисциплінованим і мужнім — людиною, яка не уникала небезпеки й підтримувала інших.
4 січня 2026 року підрозділ, у якому служив Мар’ян, зазнав удару FPV-дрона на позиції поблизу села Вільне Покровського району на Донеччині. Солдат Мар’ян Стасів загинув. Йому було 36 років.
“Попри всі труднощі, він не втрачав людяності, віри та доброти. Мар’ян залишається не лише героєм, а передусім сином, братом, вуйком — людиною, яку ми всі безмежно любимо і яку пам’ятатимемо все своє життя”, — каже Марія.
Рідні Мар’яна ініціювали петицію до президента України з проханням надати йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять захиснику.