Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Поддержите Вильне Радио
Российская оккупация части Донецкой области не ограничивается военным контролем. Страна-агрессор все больше перестраивает под себя так называемое «правительство ДНР» и меняет состав населения в пользу лояльных россиян. Все эти процессы оккупанты подают под видом помощи и восстановления, а на самом деле создают из захваченной части региона собственную колонию.
Журналисты Вильного Радио посетили презентацию исследования «Реальной Газеты» «Этническая замена как инструмент российской неоколонизации», которое подробно анализирует и объясняет эти процессы. Основные результаты по ТОТ Донетчины мы собрали в этом материале.
С момента возникновения так называемой «ДНР» ее создатели по крайней мере публично ассоциировали ее с волеизъявлением дончан, и на первый взгляд это действительно могло так казаться. По данным исследования, первое так называемое «правительство республики», сформированное 16 мая 2014 года, на 74% состояло из уроженцев региона. Среди них был и будущий главарь так называемой «ДНР», а тогда еще «военный комендант Донецка» Александр Захарченко.
Впрочем, были в составе псевдоправительства и россияне. И хотя количественно они не выделялись (их было трое из 23 членов псевдоучреждения), на самом деле именно ставленники Кремля занимали там ключевые должности. Так, «главой» был российский политтехнолог Александр Бородай, «министром обороны» — бывший сотрудник ФСБ Игорь Стрелков, а «министром экономического развития» — рожденный в Свердловской области Владимир Подгорный.
По мнению исследователей, такое распределение ролей вполне соответствовало замыслу России. Во время первой фазы агрессии она якобы не стремилась управлять открыто — ей было нужно быстро создать подчиненную структуру и прикрыть ее местными лицами. Фактически это подтвердили и слова Бородая, который во время своей отставки в августе 2014 года назвал себя кризисным менеджером — человеком, которого присылают на конкретный период.
В дальнейшем же заложенный принцип только закреплялся. В декабре 2018 года так называемое «правительство ДНР» возглавил рожденный в Селидово Александр Ананченко, которого считают ставленником тогдашнего заместителя российского премьера Дмитрия Козака. Под управлением лояльной к Кремлю фигуры этнический состав псевдоучреждения изменился: доля местных снизилась до 63%, а россиян — выросла до 21%. Остальные были выходцами из других регионов Украины.
В 2026 же году замещение местных коллаборационистов приезжими из России стало более явным. Сейчас доля жителей региона в так называемом «правительстве ДНР» сократилась с первоначальных 74% до 40%, при этом россияне уже составляют не 13%, а 44-48% (гражданство одного политика подтвердить не удалось).
Але, стверджують дослідники, більш важливою є не кількість росіян у псевдоустанові, а їхня роль. Включно з нинішнім головою так званого “уряду” Андрієм Чертковим саме вони обіймають у ньому ключові посади, а місцеві керують переважно соціальними напрямками, які особливо не впливають на загальну політику. Наприклад, спортом і туризмом завідує донеччанин Максим Швець, а транспортом — Олександр Бондаренко.
І змінити цей розподіл нелегко. Після того, як у вересні 2022 року Росія оголосила окуповану частину Донеччини своєю, у так званому “уряді ДНР” утвердився новий порядок — російський. Уже 4 жовтня відповідно до федеральних законів РФ усю виконавчу владу передали призначеному російським президентом “тимчасовому виконувачу обовʼязків голови ДНР” — ним став її нинішній ватажок Денис Пушилін. Згідно з новою “конституцією ДНР” він самостійно призначає і звільняє “голову уряду”, заступників і міністрів. Консультуватися з місцевими окупаційними представництвами Пушилін може лише формально, що не дозволяє їм впливати на вибір кадрів.
У результаті під прикриттям правового підкріплення на ТОТ Донеччини проводять заміщення еліт, яке має кілька механізмів. Перший — програма “шефства”, яка подається як гуманітарна й відновлювальна допомога. Саме через “шефство” над Харцизьком із Нижегородської області до так званого “уряду ДНР” потрапив псевдоміністр праці й соціального захисту Олексій Ісаєв. Другий — підготовка адміністративних кадрів для ТОТ через президентські кадрові програми. Наприклад, псевдоміністр освіти так званої “ДНР” Олег Трофімов із Тюмені — переможець конкурсу “Лідери Росії”. І третє — ротація адмінкадрів через карʼєрні переміщення.
“Усі «премʼєри», а їх було три в «ДНР» після 2022 року, були росіянами. І двоє з них, які свій строк закінчили, поїхали назад губернаторами. І поверталися вони не просто в якийсь конкретний регіон, а у свій рідний, звідки приїхали. Тобто це необхідна така сходинка в карʼєрах російських посадовців”, — розповіла одна з авторок дослідження Софія Діхтяренко.
Крім засилання своїх політиків до так званого “уряду ДНР”, Росія активно практикує етнічне заміщення на ринку праці. З місцевих до роботи допускають лише тих, хто вже пройшов примусову паспортизацію, а інколи й перевірку ФСБ. Наприклад, таку практику застосовували для будівельників у Донецьку, утім, за даними дослідників, насправді ця вимога є системною для всіх бюджетників. Водночас їхати працювати на ТОТ заохочують росіян. Для цього використовують “земські” програми, до яких людей заманюють підйомними виплатами й часом гарантією житла.
“Ці програми існували в Росії ще до того, як їх відкрили на [тимчасово] окупованих територіях. Що цікаво: якщо люди хочуть поїхати за програмою всередині Росії, а не в якісь далекі регіони, до яких включені [тимчасово] окуповані території, їм платять лише мільйон рублів. Але на [тимчасово] окупованій території виплата вдвічі більша. І це додатковий стимул, щоб їхати саме туди”, — звертає увагу Софія Діхтяренко.
Так, з осені 2023 року на територію так званої “ДНР” поширили дію федеральної програми “Земський учитель”. Трьома роками раніше її запустили в Росії, щоб заповнити кадровий дефіцит у сільській освіті. За програмою, педагоги переїжджають у населений пункт до 50 тисяч жителів і підписують трудовий договір не менш ніж на пʼять років. За переїзд у так звану “ДНР” отримують одноразову виплату у два мільйони рублів. Дослідники наводять порівняння: лише мільйона рублів досить, аби покрити 42 учительські зарплати в Брянській області.
Станом на жовтень 2025 року на ТОТ Донеччини, де у школах зберігається гострий дефіцит учителів (особливо предметників), за програмою приїхали щонайменше шестеро освітян. Загалом це небагато, але, стверджують автори дослідження, насправді це сутєєва концентрація лояльних росіян.
“По-перше, вони несуть свої російські стандарти. А, по-друге, вони їх несуть в дуже маленькі місця, де просто немає ніякої альтернативи, щоб щось інше зрозуміти. Звичайно, що є інтернет, але навіть в інтернеті, як ми бачимо зараз, все блокують”, — зауважує Софія Діхтяренко.
Подібним чином працюють програми щодо медичних працівників “Земський лікар” і “Земський фельдшер”. Зараз фельдшерам, акушеркам і медсестрам у так званій “ДНР” за ними платять до мільйона рублів, а лікарям — до двох. Крім того, учасникам обіцяють компенсувати витрати на переїзд для всієї сімʼї й оренду житла на перші місяці.
За три роки існування цих програм на ТОТ Донеччини залучили 70 медичних спеціалістів. У порівнянні з 52% дефіцитом лікарських ставок у так званій “ДНР” (у березні 2025 року його визнав колишній псевдоміністр охорони здоровʼя) це небагато. Утім, на думку дослідників, сама присутність російських спеціалістів важлива, адже вони є носіями медичних стандартів окупантів, які поступово замінюють українські.
Показово, що Росія не просто продовжує вкладатися в “земські” програми, а й розширює їх. У 2025 році на ТОТ Донеччини почала діяти ще одна — “Земські працівники культури”. За нею перші вісім спеціалістів уже отримали виплати й пішли працювати в місцеві заклади. На початку лютого 2026 року оголосили про відкриття подібної програми для тренерів, за якою в так звану “ДНР” хочуть відправити шість спеціалістів. А тепер ще й обговорюють програму “Земський журналіст”. Тим часом уже введені проєкти продовжують до 2030 року й збільшують їхнє фінансування.
Росія не впроваджує етнічні зміни на ТОТ Донеччини як окремі процеси — вона завжди прикриває їх пропагандою, наголошують автори дослідження. А з усіма блокуваннями й інформаційним вакуумом, що виникає як їхній наслідок, часом розмежувати насаджені наративи від справжньої суті може бути складно. Особливо це стосується тез, що ґрунтуються на частковій правді.
Так, одними з основних наративів є “відновлення” і “відбудова”. За словами дослідників, їхня складність полягає в тому, що фасади справді оновлюють і будівництво триває. Однак суттєвим є той факт, що відновлення на ТОТ Донеччини — це не реставрація пошкодженого, а системна заміна ідентичності. Особливо це видно на прикладі Маріуполя, де росіяни хочуть знести історичну забудову вулиць Грецької, Митрополитської та Куїнджі, що повʼязані з грецьким примусовим переселенням та українською міською культурою ХІХ-ХХ століть. Натомість там планують побудувати нові житлові комплекси саме для переселенців із Росії.
Подібним чином працюють і тези про “допомогу” й “розвиток”. Особливо активно їх залучають щодо “земських” програм, які впроваджують на тлі кадрового дефіциту, і “шефства”. У результаті жителі ТОТ отримують не просто нових спеціалістів, а насадження російської культури, поділ на регіони-шефи й підшефну територію, а заразом і комплекс меншовартості.
“Вони привозять із Москви, з Пітера своїх визначних спортсменів, фігуристів, музикантів. Вони дають майстеркласи, показують, «які класні й творчі люди в Москві прийшли показати вам культуру». І це дуже яскравий колоніальний наратив про те, що ви такі всі неосвічені — повчіться в нас”, — каже одна з авторок дослідження Олена Фетісова.
Та є ще один наратив, який не просто виправдовує, а ніби скасовує сам факт заміщення. Це теза про “відновлення справедливості” й “історичне право” Росії на ТОТ Донеччини. Після початку повномасштабного вторгнення її не лише повторюють в інформаційному просторі, а й намагаються закріпити юридично, зокрема через програму добровільного переселення “співвітчизників” до РФ. У 2025 році Путін поширив її на ТОТ як на “історичні регіони”. А охочим перебратися звідти до Росії скасували мовний тест і надали право отримати допомогу з житлом і роботою.
“Росіяни до широкомасштабного вторгнення майже на 100% використовували регіональний менталітет і відмінність, грубо кажучи, Донецька від Києва, Луганська від Києва. «Ви донецькі, ви луганські, ви ж окремі республіки, окремі держави — це ж круто!» А зараз навпаки оці «донецькість» і «луганськість» намагаються максимально затирати, можливо, навіть висміювати. Кажуть: «Ви ж росіяни», — а фактично ставляться як до окупованих українців. І люди це дуже відчувають”, — наголосив головний редактор “Реальної Газети” Андрій Діхтяренко.
Через привілейоване становище переселенців із Росії на ТОТ Донеччини фіксують етнічні й соціальні конфлікти. Обмежений доступ до роботи, різниця підйомних виплат, створення житла для приїжджих і натомість відбирання “безхазяйного” майна фактично вичавлюють місцевих із захопленої частини регіону. Утім, зауважують дослідники, Росія не обовʼязково прагне витіснити всіх — їй достатньо зробити росіян домінуючою силою. Тому етнічне заміщення відбувається поступово, але має все більш незворотний ефект, для якого самої деокупації буде мало.
Раніше ми розповідали, як Китай впливає на економіку ТОТ і що це означає для майбутньої деокупації.