Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Леонід Лозян не рвався у добровольці до лав ЗСУ, але не боявся мобілізації. Коли його призвали — став снайпером. Майже рік він провів на Бахмутському напрямку та загинув, діставши поранення біля села Берестове.
Про життєвий шлях Леоніда Лозяна Вільному радіо розповіла його донька Анна.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Леонід Лозян народився 23 жовтня 1982 року у селі Остки Рівненської області. Після школи, ще юнак, закінчив місцевий ліцей, де здобув освіту тракториста. Однак за фахом попрацювати не вдалося.
“Він все життя до повномасштабної війни працював на лісопереробній фабриці, тобто по простому — на пилорамі. Але робота була не постійно, тому завжди їздив десь на заробітки поки не почалась війна”, — говорить Анна.
У вільний від роботи час чоловік обожнював ходити на риболовлю. А у вихідні міг зранку до вечора просидіти з вудкою у руках.
“Ми жили в приватному будинку і справ по господарству теж вистачало. Великий город, картопля, морква, помідори, курочки — дуже любив цим займатися”, — перераховує падчериця.
23 травня 2023 року чоловіка мобілізували на військову службу.
“Він не “агресував”, що не хоче в армію, бо насправді хотів піти сам. Завжди був таким патріотом. Однак його мама не пускала. А як мобілізували, то вже вибору не було”, — зазначає співрозмовниця.
Чоловіка зарахували у лави 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де він служив піхотинцем-снайпером. Весь час служби у лавах ЗСУ захисник провів на Бахмутському напрямку.
Їхня позиція завжди була біля села Берестове Соледарської громади Бахмутського району.
“Спочатку він був в одній роті — вони всі загинули (окрім нього). Потім його направили в іншу роту. Привезли інших, а він так й залишився на тій самій позиції. Зазвичай на позиціях мають бути по 2-3 дні, а вони там були по 2-3 тижні”, — говорить Анна.
За час служби захисник діставав і поранення, потрапляв до лікарні.
“Був прильот, його відкинуло і він дуже вдарився спиною. Місяць потім пролежав в лікарні, почав знову нормально ходити та повернувся на позиції”, — пояснює донька.
Близько двох тижнів встиг провести снайпер на бойових позиціях після реабілітації й 18 лютого 2024 року він знову потрапив під обстріл.
“Дрон-камікадзе прилетів по позиції. Він дістав поранення, осколок біля серця — потрапив у реанімацію. Десять днів там провів. Потім його перевезли з лікарні Мечникова у Дніпрі до Києва. Майже весь цей час він був у сні. Там в нього вийняли осколок, але серце після операції ослабло, не витримало і він загинув”, — сумує Анна.
За час знаходження у реанімації близьким вдалося лише раз побачити Леоніда. Через важкий стан лікарі довго шукали момент, щоб впустити рідних хоч на хвилинку.
“Ми одразу поїхали з мамою до нього, але дорога була далекою. Коли приїхали, нас ще довго не пускали в реанімацію, пів дня сиділи, але все ж змогли зайти та поговорити, бо він як раз вийшов зі сну не на довго. У нього судинки в очах всі полопались після близького прильоту і він нас не бачив, але чув. Ми з ним говорили, а він слухав. Я казала: “батько, ти будеш жити”. А він каже: “буду жити”, — ледве стримує сльози донька.
Коли дружина вночі поверталась додому з реанімації — чоловік помер. Йому був 41 рік.
“Він був хорошим татом, ніколи нас не ображав, був хорошим братом та дуже працьовитим. Він був з тих, хто брався за будь-яку роботу й у його руках “все горіло”, — описує батька Анна.
Поховали чоловіка у рідному селі Остки, де зробили “алею Слави”. У Леоніда залишилась дружина та четверо дітей, двоє з них неповнолітні.
Родина прагне, аби Леоніду надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять.