В ніч з 13 на 14 січня в Україні відзначають свято Старого Нового року. Вже давно українці перейшли з юліанського на григоріанський календар, однак багато хто не захотів відмовлятись від традиції святкувати Новий рік за старою датою — так у календарі й з’явилося це свято. Також цього дня відзначають Різдвяні святки та вшановують Василя Великого. Про історію цих свят і їхні традиції ми поговорили з істориком та культурологом.
Ще з дорадянських часів, коли Україна жила за неточним, юліанським, календарем, 13-14 січня відзначали декілька свят:
Цього дня заведено проводити щедру вечерю, засівання, ворожіння, рядження та веселощі.
Старий Новий рік — це свято за юліанським календарем, яке переплітається з церковними святами та українськими традиціями. З’явилось воно, коли 16 лютого 1918 року перейшли на григоріанський календар, і цей день став 1 березня 1918 року. Так Новий рік за новим стилем стали відзначати на 13 днів раніше.
“Традиція святкувати [Старий Новий рік] склалася завдяки тому, що при переході на новий календар частина людей, особливо це стосується православних церков, відмовилися на нього переходити. І тому сталося так, що з’явився “Старий Новий рік”, — розповідає Вільному радіо культуролог Євген Савісько.
Крім України, традицію святкувати Новий рік за старим календарем зберегли Білорусь, Грузія, Молдова, Вірменія та майже всі країни пострадянського простору.
“Тоді це називалося “свята Різдвяні”. Це зараз ми звикли до Нового року, до інших свят, які ми зустрічаємо під бій курантів, під промову президента. А тоді були інші традиції. Цикл цих новорічно-різдвяних свят починався від Різдва Христового”, — пояснює старший науковий співробітник інституту історії Національної академії наук України Геннадій Єфіменко.
Однак деякі українці вважають, що святкувати Новий рік 14 січня — це радянська традиція. Таке твердження помилкове, каже культуролог.
“Це називається “відсутність виховання української культури”. Нерідко чутно, що Старий Новий рік — це радянська влада. Та нічого подібного! Якщо подивитись на історію, це йде з давніх-давен до християнських часів. Воно вже адаптувалось під обрядово-християнський календар”, — каже Євген Савісько.
Історик Геннадій Єфіменко додає: радянська влада навпаки спочатку боролася з традиціями відзначати українські Різдвяні святки.
“Саме оці народні традиції радянська влада хотіла перебити. Дуже слідкували, щоб не дай Боже або в церкву не пішли під Різдво, або не пішли колядувати, або не пішли меланкувати. А якщо хтось посівав, то це вважалось виявом релігійності, і з цим боролися. Потім 1924 року, коли побачили, що не виходить боротися, то спробували перенести святкування за новим стилем”, — розповідає історик.
Кримінальної відповідальності за святкування цих дат не було, але людей все ж залякували. Наприклад, посадовця, якого ловили за святкуванням Різдва, могли звільнити з посади. У простих працівників могли відняти премію або теж звільнити.
Ці переслідування закінчилися тільки з розпадом СРСР.
Радянські силовики встигли “відпрацювати” так, що деякі українські традиції з часом загубилися, і тепер їх доводиться відновлювати за книжками.
“Я відкриваю книгу 1898 року, як раз по Старобільському повіту Харківської губернії, тобто це Схід України, де звичайно на 90% українське населення. В ній говориться: під Різдво Христове тутешні хлопці й дівчата ходили колядувати та співали пісень”, — зачитує історик Геннадій Єфіменко.
Дівчата та хлопці водили селищем “козу” — друга чи подругу в кумедному вбранні. Самі вони теж перевдягалися в різні костюми, й компанія “ряджених” ходила по оселях з піснями та цілими виставами.
“Раніше було заведено водити “козу”. Це така традиція, коли хлопці й дівчата вирізали роги із дерева, прив’язували людині хвоста, обертали в кожух волохатою частиною назовні, одягали шапку і водили селом. Показували: дивіться, як вона брикається, якщо вона вам зустрінеться, вона вас забодає”, — розповідає Євген Савісько.
Ряджену “козу” господарі осель теж мали зустрічати віршами. Гостям дарували подарунки та запрошували до столу. За даними історика, в дослідницьких документах збереглися відомості про пісні, які ще 120 років тому співали під Новий рік.
“Під Різдво колядують, а під Новий рік маланкують. На Новий рік (це свято християнське, як то кажуть, “на Василя”) Меланка ходила, Василька просила: “Васильку, мій батьку, Пусти мене в хатку. Я жита не жала, золотий хрест держала, золоту кадильницю. Радуйтесь, добрі люди, і вам Христос буде”, — наводить приклад Геннадій Єфіменко.
На Різдвяні святки були й інші традиції. Одна з них — гадання.
“Було заведено дівчатам гадати на судженого-рядженого. Тобто вгадувати імена майбутніх обранців. Вони підходили до першого чоловіка, який їм траплявся, і питали його ім’я. Або кидали чобіт через хату, і в яку сторону вказував ніс чобота, в тій стороні суджений-ряджений дівчини, яка кидала чобіт”, — каже Євген Савісько.
Одна з традицій, яку дійсно вдалося зберегти до наших часів — це посівання. Хлопці ходять вранці та сиплють зерно в хатах, бажаючи господарям щастя й добра. Вважалося, що якщо не пригостити хлопців, то рік буде безрадісним і неврожайним.
“Насамперед це “закон”, це мають бути тільки хлопці, засівати дівчата не мали права ні в якому разі. Також бажано зробити це до сходу сонця. Я коли працював, у нас були колективи суто жіночі, і вони казали: “Ми будемо чекати, прийдіть хоч о 12 годині дня”. І не пускали нікого до себе з інших відділів, поки я не приходив”, — згадує культуролог.
Вважається, що чоловік, який цього ранку першим зайде в оселю чи інше приміщення, поділиться своєю силою на весь майбутній рік. Зерно ж, яким посівають хлопці, символізує початок, і його в жодному разі не можна викидати, каже повір’я.
“Зерно треба було або давати худобі, або навесні посіяти десь під деревом, тому що воно священне. Мало того, знаю, що в деяких містах, коли люди хворіли, робили відвар з цього зерна і лікувалися ним”, — каже Євген Савісько.
Нагадаємо, ми підготували для вас історію різдвяної пісні “Щедрик” та зібрали різні версії її виконання — від класичних до сучасних. У добірці — 12 її варіантів у різних жанрах. У світі цю пісню знають під назвою “Carol of the Bells”.
Читайте також: