Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього ранку згадаймо Андрія Левашова з Бердянська, який віддав життя, захищаючи від окупантів Донеччину. Хлопець планував побратися з коханою, а 25 лютого мав би святкувати свій 24-й день народження. До цієї дати наречена захисника запустила збір для допомоги “Азову”.
Про Андрія Левашова Вільному радіо розповіла його дівчина Альона.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Андрій народився та виріс у Бердянську. У 18 років хлопець вирушив до Польщі на заробітки, де на підприємстві познайомився зі своєю коханою. Разом вони й зустріли новини про повномасштабне вторгнення Росії.
“Я пам’ятаю це, наче вчора. Там, де ми працювали, телефон був лише у мене, бо я була в команді контролером на виробничій лінії. І лише в мене був доступ до телефона, тому що я все фотографувала і писала звіти. І до мене всю ніч з 23-го на 24-те [лютого 2022 року] підходили жінки з Харкова, з Сум, з інших українських міст і просили подивитися новини. Але я абсолютно не вірила, що може бути якесь вторгнення”, — згадує Альона.
Усю ніч працівниці стежили за ситуацією в надії на те, що це лише чергове залякування з боку Росії. Дівчина пам’ятає, як вони плакали, коли о 04:20 побачили новини про початок відкритої війни.
“І потім на зміну о 6-й годині прийшов Андрій. Коли він зайшов, я дуже плакала, тому що у мене батьки з Чернігівщини й дуже близько до кордону були, а в новинах казали, що в наш край іде російська техніка. Читали, що російські війська прямують до Бердянська. І тоді Андрій сказав, що буде звільнятися з роботи й повертатися в Україну, бо не може бути в такий час за кордоном”, — розповідає дівчина захисника.
Весь день молода пара обговорювала рішення Андрія. Дівчина, як могла, відмовляла його, казала, що поїде з ним. Та хлопець залишався непохитним.
Наступного дня Андрію виповнився 21 рік.
“Я 25 лютого прийшла з ранкової зміни, заходжу до квартири з кульками, з тортиком, з пакетами подарунків, а Андрій збирає речі. З другом разом знайшли авто, щоб доїхати до України й одразу ж стати на захист нашої держави. І я годинною істерикою, благанням, молінням змусила його залишитися в Польщі”, — згадує Альона той день.
Втім, Андрій не полишав наміру повернутися в Україну. Майже всю свою зарплату він переказував Збройним силам, волонтерам і знайомим, які залишились в окупації.
“Я йому постійно казала, що ось, ти вже знайшов себе, ти донатиш, ти вже допомагаєш. І я думала, що я переконую його цими словами, але Андрій вирішив схитрувати. Ми подали документи на робочу візу у Велику Британію та поїхали працювати в Шотландію. А потім він просто поставив мене перед фактом, що купив квиток до України, сказав: “Я бачу, що ти в безпеці”. Зібрав свої речі й майже одразу поїхав”, — каже дівчина.
Андрій успішно пройшов курс молодого бійця й долучився до лав ССО “Азов”. Вже на початку жовтня він вирушив на бойові позиції на Донецькому напрямку. Серед побратимів здобув позивний “Колдун”.
“Ніс службу в піхоті. Коли була можливість перевестися на більш безпечну посаду, відмовився. Він жив помстою за своїх побратимів, які загинули”, — каже Альона.
Час від часу, коли захисник мав можливість виїжджати з бойових позицій, кохана приїздила до нього з-за кордону. А під час відпустки вони разом поїхали у Польщу до батьків.
“Ми були 8 днів у справжньому житті, але війна не залишала нас ані на день”, — згадує Альона той час.
Одразу ж після відпустки Андрія направили на позиції в Серебрянському лісництві. Наприкінці серпня під час одного з боїв він зазнав бойового поранення, контузії з перфорацією барабанних перетинок, а також кульового поранення у спину. Тривалий час його не могли вивезти, тож захисник продовжував вести бій аж до наступного дня.
Отримавши звістку про те, що Андрій потрапив у шпиталь, Альона вирушила в Україну, аби підтримувати його під час лікування. Щойно реабілітація завершилася, захисник повернувся у стрій, де на той час уже обіймав посаду командира відділення.
Аби дівчина не турбувалася, Андрій намагався завжди підтримувати з нею зв’язок або просив інших побратимів передати пару слів про себе.
У вересні 2023 року, перш ніж кохана повернулася в Шотландію, Андрій зробив їй пропозицію руки й серця. Пара планувала сімейне життя і мріяла про дітей.
Але пізніше дівчині знову довелося повернутися з-за кордону, адже захисник дістав другого поранення. Альона переїхала до Слов’янська, аби мати змогу частіше бачити нареченого.
10 травня 2024 року Андрія мали перевести у розвідку. Він радів такому рішенню, адже прагнув долучитися до лав розвідників. Однак мрії не судилося здійснитися — 30 квітня захисник загинув на Донеччині під час бою. Поховали його в Києві на Лук’янівському кладовищі.
Альона важко перенесла загибель нареченого. Вона часто приходила на кладовище й довгі години проводила біля його могили.
“Не знаю, де був твій янгол-охоронець, чому не врятував? Можливо, в тому пеклі, де ти опинився, янголи не витримують…” — писала дівчина у своєму інстаграмі.
Альона зізнається, що сил жити далі їй надає допомога іншим. Тож після загибелі коханого вона організовує збори для його побратимів і співпрацює з волонтерами.
До Дня народження “Колдуна” дівчина відкрила “Збір помсти”. Ціль — зібрати 600 тисяч гривень на потреби військових. Долучитися до збору можете й ви, відправивши будь-яку зручну для вас суму на банку: