Підтримайте Вільне Радіо
“Я повернула собі відчуття контролю над власним життям”, — говорить Ірина з Донеччини. Вона двічі тікала від війни — з Макіївки до Бахмута, а потім за кордон — і врешті після вагань повернулася в Україну. Її історія перегукується з даними United For Ukraine: майже третину українців від повернення стримує невизначеність щодо роботи й фінансів, а ще — потреба в чіткому алгоритмі дій. Журналісти Вільного Радіо з’ясовували, що турбує українців, які розглядають варіант повернення додому.
“Так, з усіма небезпеками і незручностями, але емоційно — воно того вартувало”, — ділиться з Вільним Радіо 38-річна Ірина, яка на початку 2025 року повернулася до України після двох років життя за кордоном. Її історія — про втечу під обстрілами, очікування і повернення, яке стало свідомим вибором, а не вимушеним кроком.
Ірина народилася і жила в Макіївці, але ще у 2014 році вимушено залишила рідне місто через початок бойових дій. Тоді вона переїхала до Бахмута, де починала все з нуля.
“Якби знала, як усе складеться, можливо, уже тоді поїхала б далі, вглиб України. Тоді навіть не думала про життя в іншій країні”, — каже Ірина.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, страх і невизначеність змусили її вдруге зібрати речі. Спершу Ірина з подругами дісталася Польщі, а згодом жінки роз’їхалися в різні країни: одна — до Португалії, інша — до Британії. Ірина опинилася в невеликому містечку поблизу Мюнхена. Там їй надали невелику квартиру й допомогли з меблями, влада призначила соціальні виплати. Жінка намагалася вивчати мову, влаштувалася до місцевого магазину, однак відчувала, що “життя було ніби на паузі”.
“Мене не залишало відчуття, що життя може змінитися в одну мить. Ніби в мене немає контролю над власною долею. Я зрозуміла, що це треба змінювати”, — згадує Ірина.
За ці роки вона так і не приїздила в Україну, навіть у гості. Перед поверненням довго готувалася: збирала інформацію, писала у соцмережах до місцевих адміністрацій і ЦНАПів, щоб дізнатися, на яку фінансову допомогу може розраховувати й де шукати житло. Варіант Києва чи Львова відкинула одразу — надто дорого.
“Я в Німеччині почала відкладати гроші, щоб не повертатися з порожніми руками. Це було зважене рішення, не спонтанне”, — каже вона.
У лютому 2025 року Ірина повернулася. Спершу жила у знайомої з Бахмута, яка нині оселилась у Вінницькій області. Згодом знайшла роботу у Вінниці та винайняла житло. Каже, що швидко зрозуміла: держава не надто допомагає тим, хто вирішив повернутися і самостійно працювати.
“Я знайшла роботу, але через це не можу отримати субсидію на оренду. Виходить, вигідніше не працювати, ніж бути незалежною. Мене ніби стимулюють сидіти на шиї у держави”, — з іронією зазначає вона.
Попри труднощі, Ірина не шкодує про своє рішення.
“Так, іноді страшно. Але коли я прокидаюся у своїй країні, знаю, що можу впливати на своє життя — це дає мені спокій. Я отримала, що хотіла — повернула собі відчуття контролю над власним життям”, — підсумовує жінка.
Водночас серед українців за кордоном є й чимало тих, хто боїться повертатися з тих чи інших причин. Головними бар’єрами залишаються відсутність роботи та фінансової підтримки, показало опитування, проведене громадською організацією United For Ukraine (UFU) серед восьмисот українців у межах проєкту Homecoming (“Шлях додому”).
За даними UFU, питання фінансової підтримки хвилюють понад 18% опитаних, а 16% цікавляться можливостями працевлаштування після повернення. Разом ці два чинники стримують майже третину опитаних українців, які нині перебувають за кордоном.
За оцінками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на вересень 2025 року 5,7 мільйонів українських біженців залишаються за межами країни.
Втім, не лише економічні причини впливають на рішення. Так, 17% учасників опитування відзначили, що їх хвилює алгоритм дій перед поверненням — що саме потрібно зробити, до яких служб звертатися, як знайти житло. Крім того, українці запитують про гуманітарну допомогу в Україні (13,6%), освітні можливості та розвиток навичок (11,8%), психологічну підтримку (8,4%), тимчасове житло (7,8%), а також правову допомогу та захист прав людини (6,3%).
Проєкт Homecoming надає українцям за кордоном безкоштовну інформаційну допомогу — від покрокового алгоритму дій до консультацій щодо фінансової, освітньої, юридичної та психологічної підтримки. Якщо людина не знаходить потрібної інформації, вона може залишити заявку на персональну консультацію.
Питання повернення українців з-за кордону не має універсальних “рецептів”. За словами співзасновниці громадської організації United For Ukraine (UFU) Ольги Хамами, кожна ситуація є індивідуальною. У розмові з журналістами Вільного Радіо вона наголосила, що рішення про повернення формується під впливом цілої низки чинників — від особистих обставин до ситуації в конкретній країні, де перебуває людина.
“Ситуації дуже індивідуальні, потрібен окремий підхід. Зараз усе сильно відрізняється від 2022 та 2023 року”, — додає Хамама.
Окрім фінансових питань, люди активно шукають інформацію про алгоритм дій перед поверненням: як узгодити міграційні чи юридичні нюанси, що робити, якщо є діти, коли забирати документи зі школи чи дитсадка. Це свідчить про те, що більшість повернень не є спонтанними, зауважує Ольга Хамама:
“Це зважені рішення, на ухвалення яких іде чимало часу. Часто це не одна причина, а ціла сукупність факторів”.
Для людей із тимчасово окупованих територій чи зон бойових дій першочерговими стають питання житла і роботи. Ці запити взаємопов’язані, адже стабільне працевлаштування дозволяє самостійно орендувати помешкання. Інші звернення стосуються гуманітарної допомоги — продуктів, меблів, побутових речей — та освітніх можливостей, зокрема підвищення кваліфікації чи перекваліфікації для роботи в Україні. Люди запитують також про грантові програми від держави та громадських організацій.
Хоча узагальнювати поки рано, команда UFU бачить певні закономірності. Люди з тимчасово окупованих територій перш за все шукають житло, а сім’ї з дітьми запитують про школи і садочки.
“Хтось не зважає на небезпеки обстрілів і обирає для повернення столицю, а хтось навпаки шукає спокійне життя у маленьких містечках. Ми намагаємося допомогти кожному знайти рішення для своєї унікальної ситуації”, — наголошує Хамама.
Перші запити щодо повернення команда United For Ukraine почала отримувати ще у 2022 році, коли українці масово поверталися після звільнення територій. У 2023 році в організації вперше серйозно замислилися над тим, щоб створити окрему програму, спрямовану саме на підтримку тих, хто хоче повернутися. Втім, знайти партнерів було непросто.
“В Європі є офіційна позиція, і не прийнято проактивно підтримувати ідею повернення людей у країну, де триває активна фаза війни. Тут є і етична, і політична складова”, — пояснює співзасновниця громадської організації.
Попри це, у 2024 році United For Ukraine офіційно сформулювала програму “Шлях додому”.
При цьому, за словами Хамами, команда не веде підрахунків, скільки людей після консультацій реально повернулися до України.
“Ми не ставимо собі за мету кількість, яку треба повернути. Наше завдання — дати людині повну інформацію, а рішення залишається за нею”, — наголошує вона.
В організації співпрацюють з Міністерством економіки, яке надає інформацію про гранти та програми підтримки, а також із Державною службою зайнятості — щодо працевлаштування. Партнерами проєкту є і приватні компанії, які допомагають із практичними аспектами повернення.
Хамама додала, що у 2025 році до теми повернення українців зростає увага міжнародних партнерів. До роботи долучилися Міжнародна організація з міграції, Німецьке товариство міжнародного співробітництва та інші структури.
Зокрема, вже восени Європейський Союз ухвалив спільну рекомендацію щодо поступового завершення тимчасового захисту для українців. Документ передбачає скоординований підхід, який гарантуватиме безпечне повернення українських біженців та їхню сталу реінтеграцію, коли ситуація з безпекою в Україні це дозволить.
Крім того, український уряд виділив понад 150 мільйонів на нову програму допомоги для українських біженців, які повертаються з-за кордону.
За оцінками організації, єдиний “портрет” українця, який планує повернення, скласти неможливо.
На рішення часто впливають зовнішні чинники: наприклад, в Італії влітку українці втрачали можливість легально працювати через затримку з продовженням віз, що змушувало деяких розглядати повернення додому.
Інша категорія звернень — возз’єднання сімей. Хамама розповідає, що за роки війни траплялися як випадки розлучень, так і історії, коли матері з дітьми вирішували повернутися, аби зберегти сім’ю. Також повертаються літні люди, яким важко інтегруватися у нове середовище.
“Але повертається і молодь. Навіть у нашій команді є люди, які мали всі можливості залишитися за кордоном, але щиро хотіли додому. Емоційний аспект залишається дуже важливим”, — додає співзасновниця UFU.
Організація продовжує допомагати і тим, хто лише планує виїзд за кордон. За словами Хамами, влітку кількість таких запитів зросла — через масовані обстріли та літні канікули, коли батьки вирішували виїхати з дітьми, аби встигнути влаштувати їх до закордонних освітніх закладів.
Так само на кількість звернень впливає ситуація на фронті — зокрема, окупація нових територій чи загострення бойових дій.
Ольга Хамама переконана: незалежно від того, чи українці повертаються, чи залишаються за кордоном, вони є важливою частиною спільного майбутнього України. За її словами, українці за кордоном допомагали країні на всіх рівнях — від збору гуманітарної допомоги до лобіювання законодавчих рішень і фінансової підтримки.
“Яке б рішення не ухвалювали люди — повертатися чи залишатися, — вони є нашим потенціалом. Вони представляють українську культуру, адвокатують наші інтереси й можуть у майбутньому інвестувати в Україну”, — підсумовує співзасновниця United For Ukraine.
Раніше ми розповідали історію про те, як мешканці будинку для літніх людей з Донеччини після двох років у Румунії повернулися в Україну. У будинку милосердя на Закарпатті вони згадують минуле, розповідають про війну, зруйновані домівки й те, як важливо їм було повернутися додому.