Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Роман Куценко з Кіровоградщини, який виховував трьох дітей. Чоловік 10 років пропрацював на м’ясокомбінаті, а коли почалася АТО, вирушив на захист Донеччини в лавах розвідників. Після початку повномасштабного вторгнення захисник ще два роки служив на тій самій посаді, а згодом перейшов у льотчики.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про життєвий шлях захисника Вільному Радіо розповіла його дружина Юлія Куценко.
Роман народився 3 лютого 1985 року в селі Івангород Олександрівського району Кіровоградської області. Закінчив місцеву Івангородську школу, а потім здобув фах електрика в училищі №7, що у Кропивницькому.
Після закінчення навчання Роман відслужив строкову службу, а потім 10 років працював бригадиром вантажників на м’ясокомбінаті у Кропивницькому.
У 2015 році Роман познайомився з Юлією, яка працювала вагаркою на тому ж підприємстві.
“Роман виділявся серед інших хлопців харизмою і мав авторитет у колективі. Згодом ми зійшлися, а через кілька років оформили шлюб офіційно. Обидва вже мали досвід сімейного життя і батьківства”, — говорить Юлія.
У жінки вже було двоє дітей — хлопці Сергій і Олександр. Відтоді чоловік опікувався вихованням трьох дітей — у попередньому шлюбі в нього народився син Денис.
13 лютого 2015 року, коли на сході України розпочалась Антитерористична операція, Роман долучився до лав ЗСУ.
“Його головною мотивацією було прагнення не допустити, щоб ніяка зараза не дійшла й до нашого дому, і щоб близькі могли спокійно жити”, — каже дружина.
Через рік захисника демобілізували. Він пробув удома два тижні, але не зміг жити цивільним життям і підписав контракт із 3 полком Сил спеціальних операцій ЗСУ.
“Він бував на таких напрямках, як Авдіївка та Волноваха. Здебільшого це був Донецький напрямок, де були жорстокі бої”, — уточнює Юлія.
Коли почалося повномасштабне вторгнення армії Росії, Роман уже служив у війську та вирушив боронити державу як розвідник.
У 2022 році військового відзначили орденом “За мужність III ступеня” та орденом “За мужність II ступеня”.
У 2023 році чоловік дістав поранення, але після лікування й реабілітації повернувся до служби на Авдіївському напрямку.
У 2024 році захисник перейшов із розвідки до військової частини А-1604 та став старшим повітряним стрільцем авіаційної ескадрильї ЗСУ. На новій посаді він знищував безпілотники, які російська армія запускала по українських містах.
19 липня 2025 року захисник загинув. Трагедія сталася на аеродромі, по якому російська армія завдала ракетного удару. Романові було 40 років.
24 липня в Кропивницькому відбулося прощання з військовим. У нього залишилися дружина, син і мати.
Більш ніж за рік — 30 вересня 2025 року — президент України посмертно відзначив Романа ще одним орденом “За мужність” І ступеня.
Рідні захисника прагнуть, аби йому надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.