6 липня у Бахмуті відзначають річницю визволення від бойовиків т.з. “ДНР”. Місто пробуло під окупацією 85 днів. Бахмутянин описав, що відбувалося у місті в день звільнення.
12 квітня сходом України прокотилася хвиля мітингів прибічників “руського миру”. Того ж дня у Бахмуті сепаратисти проголосили місто частиною т.з. “ДНР” та вивісили на будівлі міськради прапор “республіки”.
Пізніше в місто зайшли бойовики псевдореспубліки. Вони без бою захопили будівлю тоді ще Артемівської прокуратури, де згодом облаштували свій “штаб” та в’язницю. Вулицями вже ходили люди у військовій формі з георгіївською стрічкою.
11 травня в місті провели т.з. “референдум”, на який прийшли здебільшого дорослі та люди похилого віку. Серед молоді охочих продемонструвати “волевиявлення” було не так багато.
Протягом всіх 85 днів окупації танкова військова база залишалася під контролем українських бійців. Російські найманці п’ять разів намагалися взяти її штурмом, але жодного разу не мали успіху та відступали.
Як місто жило під окупацією — дивіться у фотодобірці Вільного радіо.
3 липня бійці батальйону спецпідрозділу МВС “Артемівськ” розвідали ситуацію в місті, аби почати його звільнення. Тоді зав’язався бій біля прокуратури міста, де окупанти облаштували свій штаб.
За декілька днів українські військові почали активно наступати на позиції окупантів на півночі Донеччини. Відчуваючи перевагу ЗСУ, в ніч на 5 липня бойовики втекти зі Слов’янська до Краматорська, який згодом також залишили. Дізнавшись про втечу своїх “колег”, бойовики кинули ідею перетворити Бахмут на частину “ДНР” і також втекли.
Вже 6 червня у Бахмут зайшли бійці “Артемівська”, а після них — інші бойові підрозділи ЗСУ. Як це було — згадує бахмутський підприємець Дмитро Кононець у фейсбуці.
Українські військові зайшли в місто пообіді.
“Колона увійшла з боку Ступок, по вулиці тоді ще Радянській (нині Незалежності, — ред.): Нива без задніх дверей, ще пару пікапів, 2-БТРа. Колона пройшла до вулиці Леніна (нині Свободи, — ред.), назустріч руху, і вгору до виконкому”, — пише Дмитро Кононець.
Місцеві не одразу зрозуміли, що в місто зайшли українські бійці.
“Багато хто був у шоці, я їхав на Ювілейну з сином і побачив цю картину, під’їжджаючи до Радянської, по Горбатова знизу, коли побачив наш прапор на танку, що їхав останнім, захопленню не було межі, я не повірив очам. Наші? Наші! Наші. — казав мені мозок”, — згадує чоловік.
Також українські військові встали й поруч зі “штабом” бойовиків — будівлею прокуратури.
“До прокуратури під’їхав БТР, з нього вилізли молоді щуплі пацани, в шоломах та броніках, зайняли бойові позиції, вони мені махали та кричали, що прокуратура може бути замінована, і щоб я пішов, а я просто стояв. Я не міг повірити своїм очам”, — пише Кононець.
А вже за декілька годин бійці ЗСУ підняли український прапор над будівлею Бахмутської міськради.
“Близько 18-00 прогриміла черга з БТР – це був салют піднятому прапору, я в цей час ділився враженнями з батьком. Ми сіли в машину та поїхали знайомитись”, — так згадує цю подію Дмитро Кононець.
8 років потому Бахмут знов опинився під загрозою окупації. Окупанти поступово наближаються до міста та майже щодня його обстрілюють. Так, ввечері 4 липня російська армія обстріляла житловий сектор Бахмута реактивними снарядами. Руйнувань зазнали приватні будинки та чотириповерхівка. 2 місцевих загинули, 3 дістали поранень.
Читайте також: