Чи знаєте ви, що сховано за склом недобудованої будівлі банку в центрі міста чи під фундаментом торгівельного центру Астрон? Ми зібрали для вас 5 культових місць Бахмута, які тут обожнювали ще кілька сторіч тому – і які тепер безслідно зникли. Хоча принаймні одне з них все ще можна знайти, якщо знати як. І зараз ми вам про це розкажемо.
Здавна на території сучасного Бахмута видобували сіль. Раніше ці землі називалися “Диким полем”. Постійно тут ніхто не жив, а ті, хто їздив сюди за сіллю, брали з собою казанки для виварювання солі та зброю для оборони від татарів. З часом навколо тих місць вибудували острог. Він захищав людей від нападів кочових племен.
Сіль стала вигідним товаром, тож до Бахмута приїздило багато чумаків. Крім того, бахмутські землі приваблювали людей з інших повітів, які приходили сюди виварювати сіль. Видобуток коштовних кристалів приносив великі гроші, що робило місто дійсно культовим.
Наприкінці XIX століття грек на прізвище Скараманга вивів видобуток солі на новий рівень, збудувавши в Бахмуті завод. Високі труби підприємства було видно здалека.
У 90-х роках того ж століття автор підручників, географ та письменник Сергій Меч відвідав Бахмут і описав процес солеваріння на заводі Скараманга у підручнику. Потім за цією книгою географію вивчало все учнівство Російської імперії.
“Поблизу неї (солеварні, – ред.) зроблені артезіанські колодязі, з яких парова машина постійно накачує розсіл у 19 величезних квадратних чанів. Чани підігріваються знизу печами, куди чорні й мокрі кочегари раз у раз кидають кам’яне вугілля. Вода в чанах кипить і випарюється, виходячи у повітря через дерев’яні труби, а сіль залишається у крупних білих кристалах. Робочі вигрібають її лопатами і кладуть тут же поруч, у сушильні, які нагріваються тими ж печами”, – писав Меч.
Він зазначав: щорічно там видобували 2,5 мільйони пудів солі, що дорівнює 40 тисячам тонн.
Завод-солеварню закрили на початку Першої світової війни – у 1914 році. У воєнні роки завод переоблаштували під тодішні потреби: там виготовляли снаряди. Потім в одному з приміщень підприємства встановили соляні ванни, де лікували поранених.
Тепер від солевидобувного заводу нічого не залишилось. Зараз недалеко від того місця знаходиться римсько-католицький костел по вул. Соборній.
А ви знали, що раніше на місці торгівельного центру “Астрон” був храм? Свято-Троїцький собор побудували у 1746 році. Він став першим кам’яним храмом у місті.
У XIX столітті справи у церкви та її служителів йшли дуже добре. Один лише іконостас коштував 14 тисяч рублів. Найгучніші у місті колокола, які важили понад 6 тонн, сповіщали бахмутян про початок служби. У бібліотеці собору можна було знайти більше сотні священних книг, багато з яких були оздоблені сріблом.
У 1825 році в церкві відспівували імператора Олександра І.
А вже у 1929 році радянська влада закрила собор. Частина його була зруйнована. Через два роки храм переробили на кінотеатр, а потім – на історичний архів та краєзнавчий музей.
Під час Другої світової війни нацистські окупанти почали відбудовувати церкву, щоб здобути прихильність місцевих жителів та ввести їх в оману. Це дало змогу радянській владі після війни оголосити, що священна споруда була збудована пізніше та позбавити її статусу пам’ятнику історії та культури. Собор зруйнували у 1969 році. Тепер єдиною згадкою про нього є назва Соборної вулиці.
Рік потому на місці колишньої святині побудували універмаг “Ювілейний”. Його зведення приурочили до 400-річчя заснування Бахмута.
В наш час на цій території знаходиться ТЦ “Астрон”.
Багато хто хоча б раз відвідував пам’ятник Артему, що у Святогірську. А чи знали ви, що колись у Бахмуті був ще вищий пам’ятник радянському революціонеру? У 1924 році український скульптор Іван Кавалерідзе презентував у тодішньому Артемівську пам’ятник 30 метрів заввишки. Для порівняння: “зріст” Артема, який стоїть на міловій горі над Сіверським Донцем, – лише 28 метрів.
Фігуру Артема можна було бачити з будь-якої точки міста – вона була вищою за восьмиповерхівку. Таких будинків в тодішньому Артемівську не було.
На високому постаменті пам’ятника під час святкувань могло одночасно стояти до 200 людей. Члени партії виголошували з нього урочисті промови. А біля пам’ятника проводили мітинги.
Пам’ятник Артему, а також людей на постаменті зафільмували на декількох хроніках.
На кадрах фільму Дзиги Вертова “Симфонія Донбасу” теж бачимо пам’ятник Артему роботи Кавалерідзе. Ця стрічка датується 1930 роком.
Крім того, монумент на декілька секунд з’являється у хроніці часів нацистської окупації міста. Дивіться з 35:29.
У роки Другої світової війни німці підірвали скульптуру, однак повністю зруйнувати її не вийшло. Довелось розбивати її на шматки та вивозити за місто. Постамент стояв ще з десяток років.
У 1959 році на тому ж місці звели ще один пам’ятник Артему, на цей раз менший. Він простояв аж до 2015 року.
Під час декомунізації його, а разом з ним і пам’ятник Леніну, демонтували.
На місці пам’ятника хотіли поставити скульптуру Тараса Шевченка, облаштувати парк та навіть збудувати концертну сцену. Однак поки що площа, де раніше стояв Артем, порожня.
Ще одним культовим місцем для бахмутян була одна з вулиць, точніше, її частина. Місцеві називають її Топталівка або Топалка – хто як.
Ще жителі дореволюційного Бахмута виходили на променад брукованою дорогою Топталівки. Раніше на цій вулиці знаходилась тютюнова крамниця (на місці сучасної редакції газети “Собитія”), багато інших магазинів, аптека, а також жіноча гімназія. Тодішня Топталівка була одним з найулюбленіших місць бахмутян. Її можна було порівняти з сучасним Хрещатиком.
У радянські часи тут влаштовували народні гуляння й концерти, а одного разу навіть проводили автопробіг.
У сквері біля Топталівки раніше був фонтан, який прикрашали скульптури дітей та жаб. Влітку він тішив містян приємною прохолодою, а також був місцем для фотографувань.
В наші часи Топталівка по вул. Миру й досі залишається відвідуваним місцем. По вихідних сюди приїздять торговці фруктами, овочами й медом.
Читайте також: Виконком Бахмута офіційно виділив місце для ринку, який намагались розганяти поліцейські
В кінці XIX століття поряд з сучасною Топталівкою збудували готель “Брістоль”. В ті часи він був єдиною триповерховою будівлею в Бахмуті. Саме там у 1917 році більшовики проголосили початок епохи радянської влади. Під час Другої світової війни будівля готелю була зруйнована.
У 60-ті роки минулого сторіччя там звели кінотеатр “Космос”. Він був одним з улюблених місць тодішніх жителів міста.
Вже за часів незалежності України в будівлі “Космосу” сталася пожежа. Вигоріло майже все – від кінотеатру залишились самі стіни.
Однак зруйнований “Космос” і досі стоїть на місці. Щоправда, зверху нього звели велику будівлю зі скляним фасадом. Говорять, що там мав бути банк, але різке підвищення цін на будматеріали не дало змогу завершити ремонт. Якщо придивитися, то крізь вікна можна побачити руїни колишнього кінотеатру.
У 60-х роках ХХ століття місцевою легендою був магазинчик з назвою “Води”. Нікому з бахмутян не треба було пояснювати, де він знаходиться, всі й так про нього добре знали. Торгував у цьому магазині чоловік, якого всі називали “дядя Гріша”.
“Там продавали смачне розливне пиво по 22 копійки та ще смачнішу воду, яку він газував вручну: з яблучним та вишневим сиропом – по 4 копійки за стакан, а з подвійним сиропом – 7 копійок. Йому “Змішторг” привозив лід, тож вода була завжди холодна”, – згадує місцевий житель Валерій Соколов.
“Він (дядя Гріша, – ред.) працював віртуозно – там були всілякі мірні ложечки для розмішування. За спиною в нього стояли балони з газом і сатуратор. Не пам’ятаю голосу дяді Гріши – мовчун. Дітей не дурив, наливав повно і завжди з пінкою”, – додає колишній бахмутятнин Давид Тітієвський.
Магазин дяді Гріши знаходився на місці дев’ятиповерхового будинку №47 по вул. Незалежності.
Читайте також: