Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять тих, хто загинув через російсько-українську війну. Серед таких людей і Костянтин Опанасенко з Запорізької області. Він став добровольцем у перші дні повномасштабної війни та пішов захищати рідний регіон. Костянтин загинув у червні 2023-го, з війни його не дочекалися батьки та донька. Тепер родина захисника просить надати полеглому звання Героя України посмертно.
Костянтин родом з Новоіванівки Запорізької області. Там закінчив 9 класів, а після — вступив у військовий ліцей. Інна Опанасенко ділиться: син з дитинства обожнював кіно і серіали про військових.
“Якось до нас приїхав хрещений Костіної сестри, він підполковник авіації. Якраз Костя закінчував 9 клас. Я не знаю, що вони балакали, але Костя прийшов і сказав: я йду в воєнний ліцей”, — розповідає Вільному радіо мама Костянтина Інна Опанасенко.
Він не був відмінником, однак про нього в усіх лише найтепліші згадки — так описують Костянтина у військовому ліцеї. Викладачі пишаються випускником.
“Це була дуже порядна людина, вихована, надійна. Завжди вражала його життєрадість та готовність прийти на допомогу. Він мав авторитет серед учнів, серед вчителів, серед офіцерів-вихователів”, — згадує начальник Запорізького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою “Захисник” Руслан Кулька.
Після ліцею Костянтин потрапив на строкову службу. 2014-го, коли росіяни напали на схід України, хлопцю було 18.
“Після завершення ліцею, так сталося, що я зустрічав Костю, зустрів його у 2014 році, під час лікування після поранення. І Костя лікувався у цьому військовому шпиталі. Він з захватом розповідав, що коли почалася війна, то він (перебуваючи на строковій службі) серед добровольців одразу підписав контракт і продовжив виконувати завдання в зоні проведення антитерористичної операції”, — продовжує начальник військового ліцею.
Після служби за контрактом Костянтин повернувся до цивільного життя. Влаштувався на роботу водієм, переїхав у сусідній населений пункт та одружився — у Костянтина є донька Вероніка, їй зараз 4 роки. Весь вільний час Костянтин Опанасенко присвячував родині та хобі.
“Були плани як у всіх — доньку добре вивчити хотів. Також хотів власну автомайстерню відкрити. А ще він ніколи футбол не пропускав, вони з пацанами грали аж поки він не пішов на війну, у них там команда була з самого дитинства”, — говорить Інна Опанасенко.
В перші дні повномасштабної війни Костянтин добровольцем пішов на фронт. Долучився до місцевої військової частини, яка боронила Запорізьку область.
“Він сам пішов, ми не знали, він нас уже перед фактом поставив. Я, звісно, хотіла його відмовити. А він каже: друзі всі потікали, а я так не можу, хто ж вас захищати буде”, — згадує мама захисника.
Костянтин служив водієм у стрілецькій роті. Та неофіційно, каже Інна Опанасенко, згодом перейшов у штурмовики. Чоловік боронив Запоріжжя рік і три місяці. Загинув під час одного з бойових завдань — отримав уламкове поранення під час мінометного обстрілу. Це сталося 18 червня 2023-го.
“У нього одна була мрія за час війни — поїхати десь на море з України, щоб не чути і не бачити нікого. Він мав якраз йти у відпустку, і приблизно за місяць до цього загинув”, — говорить Інна Опанасенко.
Костянтину Опанасенку назавжди залишиться 27. Зараз рідні захисника просять надати йому посмертне звання Героя України. Підтримати петицію можна за посиланням.