Без централізованого опалення та водопостачання, у підвалах замість власних квартир — такий побут мешканців багатоповерхівок у Лимані наприкінці 2024-го. Під майже щоденними обстрілами російських авіабомб залишаються жити близько 4 тисяч містян, і не всі з них у приватному секторі.
Сліди від влучань на лиманській залізничній станції, зруйнована АЗС на в’їзді — те, як зустрічає місто тих небагатьох, хто хоче туди потрапити. Містян на блокпосту пропускають за прописками, всі інші мають отримати дозвіл на в’їзд. Вулиці міста пустинні. Де видно кілька людей — можна здалеку вгадати видачу гуманітарної допомоги.
Так в найближчому дворі зустрічаємо благодійників з “Нова країна 2000”, які привезли паливні брикети для мешканців міста. В мирний час тут вони б не мали попиту, але нині — труби для виводу диму стирчать з вікон та дахів панельних будинків. Поруч з під’їздами щаблями складені дрова, але від додаткового запасу тут не відмовляються — попереду ще не один місяць зими, а централізованого опалення немає.
“Це для людей, які не мають опалення, там, де зруйновані домівки, де бабусі по підвалах опалюють дровами і не в змозі підняти сокиру і нарубати дров. Ми приїжджаємо і видаємо по 300 кг паливних брикетів на зиму”, — пояснює волонтер Віталій Жучков.
Віталій розповідає: цьогоріч вперше допомагають Лиманській громаді з паливними брикетами. Раніше приїжджали сюди з продуктовими наборами, кілька разів привезли паливо для пічок у приватні будинки, й сусіди попросили собі теж. До кінця зимового періоду планують доставити 20 фур. Дрова та паливні брикети для прифронтових громад купують як з підтримкою окремих благодійників, там і з грошей допомоги ООН для держави. Але з останніх на Донеччину заявок було втричі більше за кількість, яку готові купити.
Кілька мішків для опалення собі взяла і пані Любов.
“Я нікуди не виїжджала і під час окупації. Я, наприклад, людина спокійна, забилась там собі у куток і книжки читаю”, — каже жителька Лимана.
З п’ятого поверху своєї квартири вона переїхала у підвал, там згуртувалися сусіди, які залишились в місті.
Ми супроводжуємо її до нинішньої домівки. Приміщення тимчасово прихистку, що стало постійним місцем проживання, наповнене тим, що привезли волонтери, та речами, які вдалось врятувати з напівзруйнованої багатоповерхівки. У 2022-му році снаряд прилетів саме у квартиру пані Любові. Серед купи побитої цегли та металевих залишків меблів вона може хіба згадувати свою квартиру до повномасштабної війни.
“Таку красу от-от зробила, такі дорогі шпалери купила, старалась так. Думаю, зроблю ремонт і буду спокійно жити. В нас таке гарне місто було, я не можу. Настільки звикла до цього міста, вже 38 років я мешкаю у цьому будинку”, — каже Любов.
Лиман — деокупований, але в громаді є села на лінії зіткнення. Обстрілюють тутешні села і вулиці міста ледь не щодня. З комунікацій у багатоквартирних будинках — лише електроенергія. Зігрітись та прийняти душ мешканці можуть у “пунктах незламності”, їх по місту декілька.
Йдемо до того, що в південній частині міста, на першому поверсі адміністративної будівлі. Подолати сходи тим, кому це важко, допомагають працівники “пункту незламності”. Вони ж і пригощають чаєм чи супроводжують в окремі кімнати з ліжками. Таких тут понад 5, є двомісні чи для великих родин. Кожна оснащена окремою раковиною. З меблів тільки розкладачки чи ліжка, завчасно застелені постільною білизною. У загальному користуванні мікрохвильовка, чайник та спільна душова кімната.
Стояти в черзі по чай не доводиться. Єдина відвідувачка у післяобідній час — жінка, що мешкає у багатоповерхівці неподалік. Вона майже зразу йде у “свою” кімнату — там її речі та підготовлене ліжко. Каже: хоче кілька годин зігрітись та повернутися додому до темряви. Й без того безлюдні вулиці порожніють повністю як тільки починає сутеніти.
“Люди звертаються до наших співробітників, можуть отримати каву, чай, зарядити телефони і павербанки. Є дві санітарні кімнати, два души, дві пральні машини”, — розповідає співробітник “пункту незламності” Ігор Мальченко.
Також у приміщенні облаштували декілька кімнат з ліжками, раніше тут ночували ті, хто очікував на евакуацію, проте зараз охочих виїжджати не багато. Тож жителі Лимана переважно приходять на декілька годин, щоб попрати речі чи полежати у теплі. Така потреба є саме у мешканців квартир, у приватному секторі ситуація краща.
“Вода у нас є, компанія “Вода Донбасу” постачає. В принципі, де було централізоване водопостачання — там працює. Немає водопостачання у багатоповерхівках. Тому що ви бачили як на сьогодні у нас зруйноване місто, не працює центральне опалення через руйнування”, — каже начальник Лиманської міської військової адміністрації Олександр Журавльов.
Електроенергія є скрізь, крім наближених до лінії бойового зіткнення населених пунктів (це Терни, Ямполівка, Торське, Зарічне, Ямпіль, Діброва, Закітне, Крива Лука, Каленики). Підстанція там зруйнована і відновити її через обстріли неможливо. Газ теж у більшості є.
Загалом у громаді мешкає 8 361 людина та 237 дітей. У самому місті лишається майже 4 тисячі жителів. Одну родину з дитиною ще пробують знайти, щоб вивезти в безпечніший регіон. З Лимана та більшості населених пунктів громади оголошена примусова евакуація дітей.