Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Дмитра Ружановського з Переяслава, який добровільно став на захист України в складі бригади “Рубіж”. Військовий, зокрема, брав участь в обороні села Спірне в Бахмутському районі. Загинув поблизу Макіївки Луганської області внаслідок мінометного обстрілу.
Про Дмитра Ружановського Вільному радіо розповіла його мати Людмила.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Дмитро “Ружик” Ружановський народився 3 квітня 1992 року в Переяславі. Він ріс жвавою й амбітною дитиною, мав вольовий характер. Навколо хлопця завжди було багато друзів, яких він постійно захищав.
“Коли рахували перед святкуванням Дня народження, кого запрошуємо, завжди казала: «Боже, Діма, в мене не вистачає пальців, ні на руках, ні на ногах». Так сміялась весь час”, — згадує мати Дмитра Людмила.
Зі шкільних років Дмитро захоплювався спортом, тож після випуску пішов навчатися в Національний Університет фізичного виховання і спорту України на боксера. У 21 рік йому запропонували працювати в Управлінні державної охорони. Через завантажений графік роботи, Дмитро перевівся на заочне навчання до Університету Григорія Сковороди в Переяславі, де в результаті й здобув вищу освіту.
У 2014 році Дмитро Ружановський хотів піти добровольцем в АТО, але не зміг цього зробити через контракт з Управлінням державної охорони. Після звільнення чоловік разом із другом відкрив власну справу. Це було щось на кшталт невеликого детективного агентства, де вони допомагали вирішувати сімейні проблеми й шукали загублені речі. Людмила згадує: її сину подобалась робота, він бачив як допомагає людям. Однак трохи більше, ніж через рік, справу довелося закрити, — діяльність агентства була нелегалізованою.
Після цього чоловік подався в харчовий бізнес і відкрив власний стилізований бар у Києві, однак під час пандемії його довелося закрити. Коли ситуація трохи стабілізувалася, Дмитро почав працювати разом із батьком на пасажирських перевезеннях між Переяславом і Києвом. Приблизно в цей час він зустрів свою кохану Каріну, із якою одружився за місяць до повномасштабного вторгнення.
24 лютого 2022 року Дмитро мав їхати на маршрут, але натомість, коли люди почали масово виїжджати, вирішив записатися до тероборони.
“Йому запропонували очолити якби малесенький підрозділ. Він взяв із собою декілька хлопців, їх там було, по-моєму, до 10 чоловік. І він був як керівник цього підрозділу. Вони вчилися воювати, тримати гвинтівку в руках, рити окопи вже при теробороні. Курси пройшли, навіть іспит генералу здавали”, — розповідає Людмила.
Коли дружина Дмитра народила сина, чоловік вирішив стати до лав Національної Гвардії. Пояснював, що для нього це дуже важливо.
“Були такі моменти, що не складається. Кажу: «Можливо, це не твоя доля. Доля має випробовувати людину, а в тебе навпаки ти долю випробовуєш»”, — згадує Людмила.
Спочатку чоловік працював водієм швидкої допомоги в Ірпені: перевозив поранених до госпіталю. Проте цього Дмитру виявилося замало, тож він пройшов курси бойового медика й поїхав на першу ротацію.
Після неї чоловіка на два місяці відправили на навчання. До чого його готували, військовий не знав. Тоді Дмитра відправили у Спірне Бахмутського району. 25 діб захисник не виходив на зв’язок із родиною. Він по декілька днів сидів у бліндажі з протигазом, бо росіяни активно застосовували хімічну зброю. Тоді з 30 українських військових змогли вийти тільки восьмеро, і Дмитро Ружановський був одним із них.
За час перебування на ротації чоловік схуд на 12 кілограмів, згадує мати. У розмовах з нею син казав, що все ніяк не може наїстися. Після Спірного Дмитру мали дати вісім днів на відпочинок, але вже на третій надійшов наказ їхати до Макіївки Луганської області.
На свою третю й останню ротацію чоловік уже йшов не як бойовий медик, а штурмовик. Дмитро Ружановський загинув 11 серпня 2024 року від мінометного обстрілу. Поховали захисника в рідному Переяславі.
Людмила пишається, що за час своєї служби її Дмитро встиг врятувати багато життів.
“Він скількох матерів зробив щасливими! Коли у Стаса, внука, був День народження, Діма дуже хотів додому, але його не відпустили через серйозні бої. І саме в цей день він врятував життя побратиму. Каже: «Бачиш, як? Приїхав би до Стаса — не врятував би побратима. Так би мама плакала, жінка б оплакувала»”, — розповідає Людмила.
Побратими Дмитра завжди казали, що з “Ружиком” їм нічого не страшно, розповідають рідні. Тепер сім’я чоловіка робить усе можливе, аби пам’ять про нього жила. Каріна Ружановська створила петицію про присвоєння її чоловіку звання Героя України. Станом на січень 2025 року петиція набрала голоси й зараз очікує на розгляд Президента.
Вічна і світла пам’ять захисникові.