“Я поставила себе на місце свого сина й одразу зрозуміла: якби я була там, то зброю не склала б. І моє рішення було б таким самим, як і хлопців”, — каже мати загиблого військового Євгена Наталія Харченко на відкритті фотовиставки “Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014”. Кожна світлина експозиції зроблена очевидцями, яким вдалося вийти живими з Іловайського котла. Журналісти Вільного радіо побували на виставці та поспілкувалися з рідними загиблих військових.
Виставку відкрили 17 січня в Музеї окупації Києва, який розташований у парку Партизанської слави в Дарницькому районі. Кожна з представлених світлин розповідає історію людей, які до останнього обороняли Іловайськ.
Проходячи повз фотографії, мати загиблого військового та голова громадської організації “Незламні матері України” Наталія Харченко зупиняється біля однієї з них.
“Мій син зі своїм екіпажем прийшли до Іловайського котла — так званого зеленого коридору. Восьмий, Тур, Ред, Банні, Бірюк, Ахім та Портос попали в оточення, однак була домовленість випустити хлопців. Мій син [Євген Харченко, який мав позивний “Ред”] виходив на пожежній машині разом з хлопцями. Загинув він 29 серпня в селі Червоносільске. Було проговорено, що вони мають виїхати зеленим коридором, але в результаті їх розстріляла російська техніка, яка чекала”, — каже Харченко.
4 серпня 2014 року штаб Антитерористичної операції віддав наказ оточити проросійські сили у Донецьку. Операція передбачала удари з півдня та півночі, щоб якнайшвидше перехопити шляхи комунікації між окупованими містами. Вирішальну роль у цьому мала зіграти битва за Іловайськ — місто, яке українські війська мали оточити й узяти під контроль.
В операції брали участь батальйони МВС, Нацгвардії, ЗСУ та добровольчий корпус “Правий сектор”. У боях під Іловайськом задіяли приблизно 1700 українських військових, які були добровольцями.
Та ситуація розгорталася не на користь захисників. 24 серпня, у День Незалежності України, приблизно сто одиниць російської техніки просунулися вглиб української території, остаточно замкнувши кільце оточення.
За оцінками OSINT-дослідників, у боях під Іловайськом на боці Росії брали участь близько 9 тисяч військових.
Тоді у серпні 2014 року загинули 366 українських захисників, 429 зазнали поранень, близько 300 потрапили у полон. Такі дані оприлюднили у тодішній Генпрокуратурі.
“Тоді з батальйону мого сина загинули 98 бійців”, — говорить Наталія Харченко.
За її словами, фотовиставка — це ще одна нагода для родин загиблих нагадати, що війна триває вже 11 років, а 29 серпня 2014 року стало днем однієї з найбільших її втрат.
“Боліло і продовжує боліти вже 11 років. Усі ці Іловайські події ми відслідковували з самого початку. Для нас було незрозуміло, чому саме вони там опинилися і чому дозволили взяти їх в оточення, обіцяючи зелений коридор. Умову поставили скласти зброю і виходити. Я поставила себе на місце свого сина і одразу зрозуміла: якби я була там, то зброю не склала б. І моє рішення було б таким самим, як і хлопців. Вони прийняли удар, вступивши у бій. Вони створили націю і показали всім, що вони нескорені, що вони не змиряться”, — каже мати загиблого бійця.
Події серпня 2014 року досі залишаються під грифом “секретно”, додає Наталія Харченко. Але жінка сподівається дочекатися, коли винні понесуть відповідальність за загибель захисників.
На відкриття виставки прийшли й інші матері та дружини загиблих військових.
Світлана Литвинська, дружина полковника Юрія Литвинського, який був заступником командира батальйону “Донбас”, каже: “Мені здавалося, що вже починають забувати про Іловайську битву, а пригадують лише 29 серпня. Ця виставка — це приклад того, що героїв не забувають й пам’ять про них живе. Це важливо й для тих, хто сьогодні захищає Україну”.
Юрій Литвинський був кадровим військовим, який у 2014 році вже був на пенсії. Чоловік брав активну участь у подіях Революції Гідності, де зазнав поранення.
“В батальйон “Донбас” пішов, щоб зберегти молоде покоління, щоб школярі та студенти могли вчитись”, — зазначає в коментарі Вільному радіо Світлана Литвинська.
Юрій загинув 10 серпня у перший день штурму росіянами Іловайська. Того дня він поїхав за озброєнням та патронами й не знав, що в цей момент триває штурм.
“По дорозі вони побачили замінований міст — великий віадук із двома смугами руху в кожному напрямку. Якби цей міст зірвали, весь батальйон, а це понад 400 людей, опинився б у котлі. Ні техніка, ні люди не змогли б вибратися, і їх дуже швидко та легко знищили б. Тоді було прийняте рішення почати самотужки розміновувати міст, але це була засідка. Юра відстрілювався до останнього й був одним із перших, хто впав на асфальт, але врятував батальйон”, — поділилася спогадами вдова військовослужбовця.
Син подружжя Павло зараз служить у 112-й бригаді тероборони на Донецько-Луганському напрямку, куди долучився з перших днів повномасштабного вторгнення.
Серед присутніх були також студенти й викладачі київських закладів освіти.
“Наші студенти мають знати історію країни. Ми співпрацюємо з музеєм історії Києва, щоб молодь могла надалі проводити схожі екскурсії. Без знання історії цього неможливо створити, тому ми тут, щоб прослухати, що було в 2014 році. Й створювати схожі виставки”, — каже викладачка Київського фахового коледжу туризму та готельного господарства Валентина Цись.
Фотовиставку “Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014” організували громадська організація “Військово-патріотичне об’єднання учасників бойових дій “Сармат”, громадська організація “Незламні матері України”, Міністерство у справах ветеранів України та Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності.
Виставку можна відвідати з середи по неділю з 11:00 до 18:00 за адресою: вулиця вул. Дениса Антіпова, 49/1, Музей окупації Києва. Вона триватиме до 25 лютого 2025 року.
Нагадаємо, у минулу річницю Іловайської трагедії журналісти Вільного радіо зібрали історії двох військових, які брали участь у тих боях. Які жахи бачили українські військові, як з них знущались у полоні, та як розгорталися події — читайте в матеріалі.