Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Микита Гладков. Він евакуювався з Соледара, а потім його мобілізували до лав ЗСУ. В армії чоловік став офіцером та командував взводом на Курахівському напрямку. Там же й загинув, коли прикривав побратимів.
Про життєвий шлях Микити Вільному радіо розповіла його дружина Олена Гладкова.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Чоловік народився у Соледарі 30 жовтня 1991 року. Після закінчення місцевої школи №13 Микита здобув фах електрика у Слов’янському технікумі.
“Потім він працював начальником ремонтно-механічного цеху на шахті. Ще до повномасштабного вторгнення (з 2017 року) почав здобувати фах гірництва у Східноукраїнському університеті ім. Володимира Даля. Закінчив він його вже коли ми переїхали з Соледара”, — розповідає дружина.
На підприємстві “Артемсіль” чоловік почав працювати з 18 років.
“Так вийшло, що його дідусь звільнив йому місце на роботі і той, навіть не встигнувши закінчити технікум, перейшов на заочне навчання та пішов працювати на “Артемсіль”. Спочатку був слюсарем, а потім начальником ремонтно-механічного цеху”, — додає Олена.
У вільний від роботи час чоловік любив поїхати з родиною та друзями на природу. А також грав у волейбол.
“З самого дитинства любив грати у волейбол. Вже у дорослому віці він на роботі підтримував шахту — виступав на змаганнях з іншими шахтами. Коли ще був школярем та студентом — їздив на змагання. А коли в нього з’явилась сім’я, він просто виступав у любительських змаганнях”, — ділиться співрозмовниця.
Після початку повномасштабного вторгнення родина Гладкових евакуювалась з рідного Соледара до міста Городище Черкаської області. Тут чоловік знайшов роботу на підприємстві з виготовлення картону.
Соледарець не мав досвіду служби в армії оскільки не служив строкову службу. Та у січні 2024 року його мобілізували до лав ЗСУ.
“Спочатку він пройшов навчання у Житомирі, а потім, оскільки він мав вищу освіту, йому запропонували пройти навчання в академії офіцерів під Одесою. Там він здобув звання молодшого лейтенанта. Він у Житомирі ще був інструктором та вчив хлопців своєї бригади”, — розповідає дружина.
Служив молодший лейтенант у лавах 1 аеромобільного взводу 14 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону 46 десантно-штурмової бригади ЗСУ. Позивний обрав собі за рідним містом — “Соледар”.
З серпня 2024 року лейтенант служив на Покровському напрямку (тепер його називають Курахівським). Деталей щодо бойових дій близьким майже не розповідав.
“Він казав, що дуже важко було, що за кількістю нам не зрівнятися і їх (росіян, — ред.) дуже багато лізе. Ще казав, що морально було важко, і вони ніколи не висипалися — страждали всі хронічним недосипом. Боялися, що заснуть в непотрібний момент та міняли один одного хоч по 15 хвилин полежати. Сам він ніколи не сидів на командному пункті спостереження — завжди був з хлопцями”, — переказує дружина.
Захисник загинув 15 листопада 2024 року поблизу міста Курахове.
“Був скид боєприпасу з дрона противника. Він загинув на місці, прикриваючи від вибуху своїх побратимів. Удар прийшовся прям по ньому, хлопці були трьохсоті (поранені, — ред.), були важкі, а він одразу загинув”, — сумує вдова.
Чоловіку було 33 роки. Поховали захисника 21 листопада 2024 року в місті Городище Черкаської області, де він жив з родиною після евакуації.
“В нього гарний був командир, дуже швидко все організував. Побратими про нього добре відгукувалися, він всім допомагав та піклувався про життя та здоров’я підлеглих”, — переказує Олена.
У соледарця залишилась дружина, двоє дітей (6-річний Ілля та 9-річний Іван) і бабуся.
“Він був дуже турботливим батьком, веселим, добрим, сім’янин. Завжди допомагав всім. В компаніях з ним завжди було весело. Як Микита був поряд — усі сміялися. На роботі він завжди піклувався за своїх працівників та був справедливим до них. Ми з ним за клумбою перед будинком доглядали, фарбували лавочки та майданчики”, — додає дружина.
Побратими Микити придумали пісню про 46 бригаду в якій згадують “Соледара”.
Запис наданий Вільному радіо дружиною Микити Гладкова
За час служби Микита отримав декілька нагород: нагрудний знак “Шлях честі”, нагрудний знак “Ветеран війни” та, вже посмертно, орден Богдана Хмельницького III ступеня.
“Шляхом честі” його нагородили за високі показники у службі, виконання бойових завдань, виявлені при цьому особисту мужність, хоробрість та збереження здоров’я і життя військовослужбовців”, — уточнює Олена.
Рідні Микити прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.