Держава підтримує спортсменів, але для реальних досягнень цього замало, стверджують бахмутські тренери. Тому для поїздок на чемпіонати доводиться залучати спонсорів.
Надворі біля бахмутської дитячо-юнацької спортивної школи №2 багатолюдно попри ранній час і майже зимовий холод. Тут зібралися кілька десятків дітей, готових до ранкової пробіжки. Це — юні борці та борчині, кожен з яких мріє одного дня стати чемпіоном.
Вже багато років молодих спортсменів тут виховують два брати: Максим та Андрій Єфремови. Максим почав тренерську кар’єру у 2004 році, а його брат — трьома роками пізніше. Обидва зараз працюють у коледжі ім. С. Бубки, а також викладають у секції вільної боротьби ДЮСШ.
“Скоріш за все, боротьба обрала нас. Ми прийшли одразу на вільну боротьбу — і так все й пішло”, — розповідає Андрій Єфремов.
За роки тренувань він підготував близько 20 чемпіонів України. Деякі його вихованці ставали також чемпіонами та призерами європейського і світового рівнів.
Кожен борець, який хоче стати професійним спортсменом, має пройти декілька ступенів виховання, розповідає тренер.
“Набрали малюків, підготували спочатку до певного рівня. Далі йде училище. Після училища ШСМ — школа спортивної майстерності. А є ще спорт високих досягнень. Там люди конкретно працюють на чемпіонати світу, Олімпійські ігри. Це такий ланцюжок”, — пояснює наставник бахмутських борців.
Аби мотивувати спортсменів на високі досягнення, держава виплачує їм премії. Для дітей це великі гроші, а от дорослим їх не вистачає, стверджують тренери.
“Якщо брати на шкільному рівні, чемпіонка за перемогу на світовому рівні отримала 8 тисяч гривень, за Європу — 4 тисячі. Також вони зараз потраплять в обласну штатну команду і будуть отримувати по 4 тисячі кожного місяця. Для школяра, студента це дуже добра мотивація. А ось для дорослого це замало”, — розповідають брати.
Гроші для спортсменів — це не лише заохочення, а й можливість розвиватися. На одну поїздку на Чемпіонат світу спортсмену потрібно 1,6 тисячі доларів. Молодим борцям участь у змаганнях оплачує спортивна школа та обласна федерація. А змагання на місцевому рівні організовують у тому числі й коштом місцевих меценатів.
Дорослим спортсменам важче — гроші їм виділяють у значно меншому об’ємі. Для цього треба бути в команді та намагатися потрапити до національної збірної. Це не так вже й просто, стверджує Андрій Єфремов.
“Там спортсменів викликають на збори за кошт національної збірної. Ну і, звісно ж, вони їздять на чемпіонати Європи, світу теж за національну збірну, коштом спортзабезпечення. А так тягнути спортсмена дуже важко. Для того, щоб тримати дорослого спортсмена, йому треба платити зарплату в першу чергу та фінансувати його по повній програмі. А ті копійки, що в нас є, — то просто виживання”, — скаржиться тренер.
У спорті високих досягнень держава підтримує гривнею тільки найкращих. Спортсмени, які виборюють собі призові нагороди, можуть розраховувати на різні види стипендії, наприклад, президентську.
“Вони будуть вже нормально отримувати, будуть жити спокійно, працювати, готуватися. Однак їм щороку потрібно бути в строю, завжди бути з медалями. Бо нема медалей — нема нічого”, — каже Андрій Єфремов.
Однак навіть найуспішнішим борцям потрібні партнери, з якими вони відточуватимуть майстерність. Їм теж треба щось платити, але наразі в державі такі механізми не передбачені.
“Є у нас учасники збірної, якусь копійчину вони отримують. Але у нас є ще й другі номери, треті номери (борці, які не входять до збірної, — ред.) — це безпосередньо їхні спаринг-партнери, без яких теж ніяк. Спортсмен же не сам всього досягає, йому потрібні два-три партнери. А для них нічого не вигадаєш — ані харчування, нічого. Тільки перший номер у нас отримує, а другого-третього номера, виявляється, наче й немає. Виходить, що він виживає”, — каже Максим Єфремов.
Ще одна річ, яка потребує значних витрат — відновлення після травм. У бойових видах спорту ризик травмуватися доволі високий. Але тут, за словами бахмутських тренерів, держава ще менше покриває потреби спортсменів.
“У нас спортсмени не застраховані в цьому плані. В них є мінімальна страховка. Ось отримав травму спортсмен, елементарно меніск або розрив хрестоподібної зв’язки — те, що найчастіше зустрічається. Страховка покриває десь 3-4 тисячі, а операція буде коштувати тисяч 40, 30. А де їх брати? Якщо реально, то їх ніде брати. Тому знов звертаємося до меценатів”, — розповідають брати Єфремови.
Тренери переконані: аби спорт динамічно розвивався, Україні слід переймати досвід країн-сусідів.
“За кордоном в них же клуби, вони на державному забезпеченні. В тій же Словаччині, де боротьби зовсім немає, такі турніри проводять. Чим кращі результати клуб показує — тим більше вкладення грошей від держави. І цей же клуб робить і операції, і все інше”, — каже Андрій.
Нагадаємо, про проблеми з фінансуванням спорту в інтерв’ю Вільному радіо розповідав і торецький кікбоксер Данило Ульянов. У розмові хлопець зазначав, що гроші на змагання його тренер шукав самотужки.
Читайте також: