Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Володимира Стогнія із Херсонщини. Він з початку повномасштабного вторгнення добровільно приєднався до лав Збройних сил України. Служив у кількох підрозділах, зокрема як командир розвідувального взводу та командир батальйону. Брав участь у бойових діях на Херсонщині та в районі Бахмута.
Про Володимира Стогнія Вільному радіо розповіла його донька Таїсія.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Володимир Стогній народився 5 грудня 1986 року в селі Золота Балка, що на Херсонщині. Початкову освіту здобув у Золотобалківській загальноосвітній школі I ступеня. Згодом вступив до Київського національного університету імені Вадима Гетьмана. Після першого курсу, у 2005 році, вирішив призупинити навчання та піти на військову службу. Її проходив на Чернігівщину.
Пізніше здобув базову вищу освіту за напрямом “Економіка і підприємництво” та отримав кваліфікацію бакалавра з банківської справи.
За словами рідних, Володимир з дитинства був активним, сміливим і справедливим. Він часто все заздалегідь продумував і дуже цікавився історією.
“Для мене мій батько — це приклад справжнього чоловіка, опора для родини, мов кам’яна гора для мами, люблячий тато й відданий син для своїх батьків”, — розповідає донька Таїсія.
Чоловік у вільний час захоплювався риболовлею, полюванням і футболом. Також часто допомагав оточуючим.
У перший день повномасштабного вторгнення він вирішив добровільно долучитися до лав ЗСУ. Спочатку служив у 60-й окремій механізованій бригаді як командир розвідувального взводу. Згодом продовжив службу в 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді, а з 2024 року — у 37-й окремій бригаді морської піхоти.
З 2024 по 2025 рік військовий обіймав посаду командира 1-го батальйону цієї бригади. Брав участь у бойових діях, зокрема під час деокупації правобережної частини Херсонської області та в районі Бахмута.
Паралельно з військовою службою, Володимир вступив до Волинського національного університету імені Лесі Українки на факультет історії, політології та національної безпеки. Серед його навчальних інтересів були теми, пов’язані з державною безпекою та історією України.
Під час служби чоловік був нагороджений двома державними нагородами: Орден “За мужність” III ступеня та Орден Богдана Хмельницького III ступеня. Також він отримав низку інших відзнак, зокрема: “За оборону України”, “Незламним героям російсько-української війни”, “За хоробрість в бою”, “За відвагу” та нагрудний знак 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.
17 лютого 2025 року в районі села Костянтинопіль Володимир Стогній з позивним “Золотий” помітив пересування колони з чотирьох російських бронемашин “Тигр”. За словами доньки Таїсії, далі він відкрив вогонь по техніці та знищив дві бронемашини, ще одну вдалося спинити разом із побратимами. Під час бою Володимир вів вогонь по позиції кулеметника та стримував наступ.
Коли повертався до підрозділу, бронемашину, в якій він був, атакували російські FPV-дрони. Володимир зазнав тяжких поранень. Медики боролися за його життя 16 днів, але врятувати не змогли. Захисник загинув 5 березня 2025 року.
У Володимира залишилися троє дітей, дружина та батьки.
Рідні чоловіка просять посмертно військовому звання Героя України. Щоб їх підтримати — підпишіть петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.