Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаємо 37-річного захисника з Дніпра Ігоря Куркостригу з позивним “Вікінг”. Чоловік загинув під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки на Луганщині.
Історію Ігоря журналістам Вільного Радіо розповіли його сестра Леся Поплавська та племінниця Аліна Ткаченко.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Ігор народився 31 грудня 1985 року в Дніпрі. Навчався у школі №147, згодом вступив до Національної металургійної академії України, де закінчив бакалаврат і магістратуру за спеціальністю “Ливарне виробництво чорних і кольорових металів”.
Про дитинство з братом згадує сестра Леся Поплавська:
“Спогади були різні, але взагалі це була дуже яскрава людина, позитивчик, він кругом був перший, заводний. Якщо він ставив собі мету, то він її обов’язково добивався”.
За її словами, Ігор добре вчився і любив навчання:
“Йому взагалі подобалося. Як математика, так і історія України, українська мова. Вчився відмінно. Як у школі, так і в металургічній академії. Він закінчив бакалавра, потім магістратуру закінчив. Йому подобалося вчитися”, — зазначає Леся.
Оскільки народився Ігор напередодні Нового року, то в родині була традиція: збиралися всі разом на святкування Дня народження, а заразом відзначали і Новий рік.
“Взагалі в нашій родині важливим було збиратися разом на різні свята. На всі свята бути разом — було чи не найважливішим для нас”, — зазначає Леся.
Після навчання Ігор працював на Дніпропетровському заводі прокатних валків інженером-технологом з ливарного виробництва, а з 2021 року виконував обов’язки головного металурга. Його роботу неодноразово відзначали грамотами, а також внесли до Книги пошани та на “Дошку пошани” підприємства.
Племінниця та похресниця Ігоря, Аліна розповідає, що дядько у вільний час любив збирати пазли, малювати, а в дитинстві випалював на дереві різні зображення.
“Я з ним прожила все своє дитинство. Ми виросли разом… Він мене завжди наставляв, ми разом робили уроки, він мене навчив англійської мови”, — ділиться Аліна.
А найяскравішим спільним спогадом дівчини з дитинства досі є те, як вони виготовляли разом рогатки та стріляли по банках.
“Він мене навчив стріляти з воздушки та робити рогатки… Ми знаходили старі банки і бутилки, ставили їх на табуретку і стріляли по них”, — розповідає племінниця.
Ігор закінчив військову кафедру та мав звання лейтенанта запасу. Після початку повномасштабної війни він не намагався уникнути мобілізації.
“Коли почалася війна і йому прийшла повістка від військкомату, він не шукав шляхів обходу, а відразу пішов за викликом та мобілізувався. він дуже вірив у нашу перемогу та завжди казав, що все буде добре”, — розповідає Аліна.
У травні 2022 року його мобілізували до 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. Служив командиром взводу, воював в районах Авдіївки, Бахмута, Білогорівки, Краматорська та Слов’янська. Побратими знали його під позивним “Вікінг”.
Про свої мрії Ігор говорив небагато, але племінниця пам’ятає:
“Він мріяв про перемогу, щоб все це закінчилося. Мріяв стати батьком. В Ігоря було дуже багато похресників і він був чудовим хрещеним. Він був найкращим дядьком, але стати батьком він так і не встиг”, — зазначає Аліна.
Він мав життєве кредо, якого завжди дотримувався, зазначає Аліна. Каже, воно звучало так: “Жити чесно, захищати своє, пам’ятати, хто ти є”.
5 березня 2023 року Ігор Куркострига загинув під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки. Рідні кілька днів не мали зв’язку з ним.
“Ми почали бити тривогу, коли він перестав виходити на діалог… за кілька днів знайшли його в морзі, але Ігор вважався безвісти зниклим. Тільки згодом добилися, щоб його вважали загиблим, а не зниклим безвісти”, — ділиться племінниця.
Ігоря поховали в Дніпрі на Краснопільському цвинтарі, на Алеї Героїв.
У школі №147, де хлопець навчався, йому встановили меморіальну дошку.
Світла пам’ять загиблому захиснику!