Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — і Вадим Галатюк з Рівненщини. Чоловік повернувся з Польщі, аби стати на захист Батьківщини. Життя військового обірвалося в боях за Бахмут.
Про Вадима Вільному радіо розповіла його мати Надія.
Вадим Галатюк — боєць батальйону “Свобода” Нацгвардії родом з Рівненщини. З дитинства мріяв стати військовим. Але у 12 років через хворобу у нього погіршився зір. І коли 2014 року чоловік хотів піти на фронт, його не взяли за станом здоров’я. Тоді Вадим зробив корекцію зору, і, коли почалася відкрита війна, знову спробував потрапити у військо.
“Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми з родиною були у Польщі. Вадим працював у турецькій фірмі. Я не думала, що він піде на фронт. Одного разу помітила, що він купив військову форму, думала, це він друзям допомагає, які воюють. Наступного дня, як завжди, закинув рюкзачок на плечі й пішов на роботу. А в той час, коли зазвичай повертався, не прийшов. Подумала, що на підробіток пішов”, — згадує Надія.
Та за кілька днів до них додому приїхав співробітник Вадима. З’ясувалося, що замість роботи чоловік відправився захищати Україну.
Вадим кілька років працював у Польщі й мав отримати посвідку на постійне проживання. Але весь цей час не полишав мрії стати військовим.
“Виявилось, він раніше написав у батальйон і чекав, чи його приймуть. Мріяв служити у розвідці. І в один день йому прийшла СМСка, що він завтра має прийти й отримати “карту побиту” (документ, який надає іноземцю законне право перебування і проживання на території Польщі — ред.), і одразу СМСка, що він прийнятий до війська. І він зробив свій вибір.
А незадовго до того він ще придбав мотоцикл. Зробив лише одне коло по подвір’ю, не оформив ще документи, нічого…”, — зітхає жінка.
У листопаді 2022-го Вадим зазнав контузії під Бахмутом. Після лікування у Дніпрі та Луцьку приїхав додому, аби відновити сили для повернення на фронт.
“Він поїхав до Львова, купив тепловізор. Як він радів, що у нього він з’явився! Він був дуже щасливий, що потрапив на фронт! Це його мрія збулась. Він з дитинства мріяв стати військовим”, — згадує Надія, і її голос тремтить.
Вадим дуже мало розповідав про службу, каже вона. Жінка навіть не знала, в якому підрозділі служить її син.
“Коли він загинув, мені дзвонять і представляються “батальйон Свобода”. Я злякалася, бо краєм вуха чула про російську “Свободу” [Легіон “Свобода Росії”,— ред.], відбила цей дзвінок. А вони знову дзвонять. Це був його командир. Тоді тільки я дізналась, що моя дитина служила в батальйоні “Свобода”, — каже Надія.
Вадим загинув у боях під Бахмутом, його поховали у рідному Радивилові. Йому був 41 рік. Без батька залишився син Павлик.
“Онук Павлик цьогоріч закінчив 2 клас. Від Вадима залишився паросточок. Мій молодший син зараз в Україні, він енергетик. Зять зараз теж на фронті. Пішов у Гвардію наступу після похорону Вадіка”, — каже Надія.
Світла пам’ять загиблому захисникові.