Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо старшого лейтенанта 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Миколу Габу, який поліг 8 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Кліщіївки на Донеччині.
Історію Миколи Габи розповіли на платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Микола народився в селі Пониковиця Львівської області. З дитинства він захоплювався точними науками та мріяв стати програмістом. У 2002 році хлопець закінчив місцеву школу із золотою медаллю та вступив у Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту. Там здобув фах інженера-електрика та навіть запатентував удосконалення для системи залізничного транспорту.
Паралельно Микола вивчився на військовій кафедрі та отримав офіцерське звання. Після випуску працював електромеханіком у Здолбунові та Радивилові, а згодом став старшим електромеханіком.
Микола Габа мав активну громадянську позицію: був депутатом Пониковицької сільради, а з 2019 року — Бродівської міськради.
У 2014–2015 роках чоловік воював на сході України у складі сил АТО. Захищати країну вирішив і після початку повномасштабного вторгнення: сам прийшов у військкомат, не чекаючи повістки. У складі 80-ї бригади Микола командував реактивним артилерійським взводом, а пізніше служив у роті ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Побратими захисника називали його справжнім професіоналом. А поміж бойовими завданнями він писав вірші.
“Миколка, сонечко, коханий, так його називала я. Люблячий, добрий, чуйний, милосердний, розсудливий, порядний, роботящий, творчий, талановитий чоловік… Микола свято вірив у перемогу, наближав її з усіх сил”, — згадує дружина військового Мар’яна.
Миколу згадують як відкриту й активну людину, новатора з безліччю ідей і планів.
“Добрий синочок, старанний учень, допитливий студент, прекрасний чоловік, люблячий татусь, дбайливий господар, відповідальний працівник, турботливий краянин, істинний християнин, справжній патріот рідної землі, безстрашний воїн, Герой… Він завжди і всюди посміхався усміхом любові до світу, до сонця, сам був як сонце, що обдаровує своїм промінням усе живе…” — ділиться шкільна вчителька захисника Мар’яна Король.
За службу Миколу відзначили медалями “Незалежність України” ІІІ ступеня, “Захисник Вітчизни”, “Учасник бойових дій”, орденом “За мужність” ІІІ ступеня та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Останню нагороду він отримав посмертно.
Життя Миколи обірвалося 8 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Кліщіївка на Донеччині. Того дня росіяни вдарили по екіпажу роти ударних безпілотних комплексів з артилерії, і офіцер зазнав поранень, несумісних з життям.
Поховали захисника у рідному селі. У Миколи залишилися батьки Ольга та Іван, дружина Мар’яна й доньки Марія та Марта.
Вічна і світла пам’ять захисникові!