Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Михайло Рудь з Волині. Після школи і нетривалих заробітків за кордоном він потрапив на строкову службу, згодом підписав контракт. Військовий потрапив під артилерійський обстріл на Донеччині, за його життя боролися кілька днів, але поранення були несумісні з життям. Михайлові назавжди 21 рік.
Історією Михайла Рудя з журналістами Вільного Радіо поділилася його старша сестра Валентина Дишко.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Михайло Рудь народився 1 вересня 2002 року у селі Видерта Камінь-Каширського району на Волині. Він був наймолодшим серед п’яти дітей у великій родині. Старша сестра Валентина згадує, що виріс він у неї на очах, і вдома всі кликали його лагідно — Мишечок.
“Він був найменший, а я найстарша. Ми часто його гляділи, коли батьки були зайняті на роботах. Найбільше пам’ятаю його дитинство — він завжди усміхнений і дуже хазяйновитий”, — пригадує вона.
Михайло любив риболовлю, ходив із друзями до лісу й ніколи не цурався роботи вдома. Якщо потрібно — пас корів, збирав гриби, допомагав по господарству. Ще школярем він вирізнявся самостійністю: коли батьки їздили на заробітки за кордон, він залишався вдома за господаря.
Вчителі й однокласники пам’ятають його як звичайного хлопця, який мав багато друзів і завжди випромінював доброзичливість. Він не планував подальшої освіти після школи — відразу говорив, що хоче працювати, щоб допомагати родині.
Після закінчення навчання хлопець поїхав на заробітки до Польщі, зібрав гроші на мотоцикл, а згодом вирішив йти до армії.
У квітні 2021 року Михайло розпочав строкову службу у військовій частині на Хмельниччині. Він служив стрільцем, згодом — водієм роти охорони. У жовтні 2022 року строкова мала завершитися, але через воєнний стан він залишився у війську. Вже у січні 2023 року підписав контракт із Збройними Силами України.
Навесні 2024 року Михайла перевели до 95-ї десантно-штурмової бригади. Спочатку він опинився у Житомирі але майже одразу поїхав на Донеччину в місто Лиман. Родичі переповідають, що побратими Михайла згадують його як відповідального й сміливого бійця, який міг підтримати.
Михайло таким був і вдома: завжди намагався підтримувати їх навіть у найважчі часи. Він часто звертався до батька і повторював: “Все буде добре. Тату, ви повернулись з Афгану, і я теж повернусь з фронту живий та здоровий з Перемогою”.
19 квітня 2024 року під час артилерійського обстрілу поблизу села Терни на Донеччині Михайла тяжко поранили. Медики боролися за життя хлопця в госпіталі у Дніпрі, звідки його перенаправили до міської лікарні Вінниці. Але 29 квітня 2024 року серце захисника зупинилося.
Вічна пам’ять.