Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо уродженця села Комарівці на Вінничині Олександра Костірова. З дитинства він цікавився спортом і навчанням. Після початку повномасштабного вторгнення у серпні 2024 року він приєднався до захисників України. Олександр воював на Донеччині.
Про Олександра Костірова розповіли на сайті Барської міської ради.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр Костіров народився 21 вересня 1993 року в селі Комарівці Барського району на Вінниччині. Ще з дитинства він цікавився навчанням і спортом. Після 9 класу хлопець почав активно займатися футболом і біатлоном, а щоб покращити свої навички, продовжив навчання у спеціалізованому спортивному закладі в місті Тетіїв на Київщині.
У 2009 році Олександр вирішив піти військовим шляхом і вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею в Надвірній. Після його закінчення він проходив контрактну службу у Вінниці, де отримав свій перший професійний досвід.
Після демобілізації Олександр вирішив здобути цивільну професію і вступив до Київського вищого професійного училища залізничного транспорту імені Кудряшова. Там він освоїв спеціальність слюсаря з ремонту рухомого складу та помічника машиніста електровоза.
Ті, хто його знав, згадують Олександра як людину, з якою завжди було спокійно і тепло. Друзі описують його як веселого й доброзичливого хлопця, який завжди готовий допомогти, підказати і підтримати. Для родини він був опорою, на яку можна було покластися, розповідають у Барській міській раді.
У серпні 2024 року Олександр вирішив вступити до лав 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ. Там він служив стрільцем-номером обслуги 1-го аеромобільного батальйону і проходив службу на Донеччині.
20 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання біля Григорівки Бахмутського району, Олександр загинув.
“Він був нашим світлом, нашою надією. Ми досі чекаємо його, хоча б уві сні… Він ніколи не стояв осторонь”, – згадує мати Світлана Степанівна.
Захиснику посмертно присвоїли орден “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять.