Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 25-річного нацгвардійця Владислава Леусенка. Чоловік загинув, рятуючи побратимів під час бою в Удачному Донецької області.
Про Владислава Вільному Радіо розповіла його дружина Вікторія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Владислав народився 13 червня 1999 року в Лозовій Харківської області. Після закінчення 9 класів ліцею №4 він продовжив навчання у Лозівському центрі професійної освіти, де опанував будівельний фах. Проте справжнім його покликанням стала служба у Національній гвардії України.
У 2019 році після строкової служби Владислав підписав контракт та вступив до Національної академії Нацгвардії України. Він учився на командно-штабному факультеті, після закінчення якого здобув військове звання лейтенанта.
З початком повномасштабного російського вторгнення Владислав Леусенко став на захист Харківщини на посаді командира взводу розвідки спеціального призначення гвардії наступу “Спартан”. Серед побратимів здобув позивний “Лео”, який супроводжував його ще зі шкільних років.
З перших днів повномасштабної війни Владислав брав активну участь у бойових діях під Харковом, за що його відзначили нагородою.
“Він завжди був прикладом мужності та самовідданості для своїх побратимів. Про нього можна сказати стільки теплих і добрих слів, що людям за все життя стільки не скажуть. Ми пишаємось його мужністю та силою духу. Під час виконання останнього бойового завдання він дивився смерті в очі, попри загрозу власному життю, він рятував своїх побратимів, він завжди в першу чергу думав про безпеку інших”, — каже дружина Владислава Вікторія.
Друзі та рідні згадують Владислава як гарного товариша, люблячого сина, брата й чоловіка, який був опорою для своєї родини.
“Говорила йому не геройствувати, але це було не про нього, бо він був народжений Героєм. Таких людей як наш “Лео”, ми ніколи не зустрічали і навряд чи зустрінемо, він був у нас єдиним. В нього було багато мрій та планів на життя, він чекав літа, щоб з родиною поїхати до моря”, — із сумом каже дружина загиблого військового.
Життя Владислава обірвалося 19 березня 2025 року в Удачному на Донеччині під час виконання бойового завдання. Військовий зазнав поранень, несумісних з життям, внаслідок удару FPV-дрона.
У Владислава залишились мати, сестра та дружина.
Поховали захисника в його рідному місті Лозовій Харківської області на місцевому кладовищі.
Рідні Владислава прагнуть, аби йому надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять!