Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Михайла Холопова. Після служби за повісткою чоловік зрозумів, що йому подобається військова справа. Ще наприкінці 2017 року саме їй він присвятив своє життя, яке обірвалося на передовій.
Про Михайла Холопова до річниці загибелі військового Вільному Радіо розповіла його дружина Анна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Михайло Холопов народився 8 вересня 1990 року в Краматорську. Із дитинства хлопець захоплювався спортом. Ще під час навчання в місцевій школі № 3 близько пʼяти років він ходив у секцію дзюдо, а дорослим любив одягати навушники й самостійно підтримувати форму вдома.
“Спорт був його улюбленою справою. Він міг музику увімкнути й годинами вдома займатися. У нього і різні гантелі були, і петлі TRX — усе потрібне приладдя. Отакий умотивований був”, — розповідає його дружина Анна.
Однак, випустившись зі школи, Михайло не пішов професійно займатися спортом. Хлопцю кортіло швидше почати заробляти, тож після 11 класу він влаштувався помічником сталевара на завод “Енергомашспецсталь”. Там Михайло працював до 25 років, доки йому не прийшла повістка.
“Розповідав, що це не було для нього шоком — він із радістю пішов служити. Навіть жартував, що хоча б трохи відпочине від заводу. Він взагалі позитивною людиною був, не боявся викликів долі. Такий мужній і сміливий хлопець. Для нього це було новим і цікавим”, — каже жінка.
Спершу Михайло служив у залізничних військах у Дніпрі, а пізніше вже виконував завдання в зоні АТО, зокрема поблизу Горлівки й Диліївки. За це у квітні 2017 року чоловік отримав посвідчення учасника бойових дій. Проте того ж року він вирішив повернутися до цивільного життя.
Після завершення служби Михайло Холопов знову пішов на завод. У той період він і познайомився з майбутньою дружиною Анною. Хоч, як виявилося пізніше, вона жила через кілька будинків від чоловіка, він знайшов жінку в соцмережі. Уже після цього пара вперше зустрілася.
“Ми взяли по чашечці кави й просто розмовляли. І якось одразу було легко й позитивно, ніби це моя рідна людина. Напевно, так раз в житті буває. Буквально через кілька вечорів він подзвонив мені й сказав, що кохає. Я ще здивувалася, кажу: «Ти смієшся?» А він відповідає так наполегливо: «Я серйозно. В ігри не граю»”, — згадує початок стосунків із чоловіком Анна.
Скоро Михайло розповів жінці, що хоче підписати контракт зі Збройними Силами. Йому загалом подобалася військова справа, а ще вона давала можливість забезпечити сімʼю, яку чоловік хотів створити з Анною. Тож у грудні 2017 він поїхав навчатися на Київщину, а, коли за півтора місяця повернувся служити у Краматорськ, пара стала жити разом.
“У його перший день служби я відкриваю двері, а він стоїть на порозі з музичним центром і каже: «Це найдорожча річ, що в мене є. Давай будемо разом». Це дійсно було від серця, бо музика для нього багато значила. Він не був музикантом, але меломан такий, що з навушниками майже спав. Тоді ми почали говорити про весілля”, — каже жінка.
Улітку пара побралася й за кілька місяців почала планувати дітей. Михайло мріяв про сина, аби прищеплювати йому любов до спорту й тренувати. Коли ж дізнався, що буде донька, пожартував, ніби його зурочили, але дівчинку, яку вирішили назвати Єлизаветою, полюбив усім серцем. Вона народилася в березні 2020 року.
Перед повномасштабним вторгненням Михайло Холопов мав усталене життя. Подобово він заступав чергувати поряд з домом, а у вільний час разом із дружиною і донькою любив гуляти районом. У 2021 році чоловік заочно здобув вищу освіту в Донбаському інституті техніки та менеджменту з компʼютерних систем. За словами дружини, він мріяв про машину й будинок поблизу річки у Святогірську чи Лимані, де любив відпочивати з сімʼєю. Та за рік йому довелося відправити її в Дніпро, а самому залишитися служити в рідному місті, але вже в інших умовах.
Військовий залишався в Краматорську до листопада 2024 року. А потім Михайла перевели до 157 окремої механізованої бригади, із якою він поїхав на передову. Та спершу чоловік пройшов перекваліфікацію на Житомирщині, де навчився керувати дронами.
“Стали приходити списки. Вони (військові, — ред.) шикувалися зранку, і їм зачитували прізвища, хто поїде на передову. Чоловік і сам уже знав, що рано чи пізно з ним теж таке буде. Звісно, трохи боявся, бо жити хотів, але мужньо казав, що готовий до переводу”, — згадує Анна.
Після перекваліфікації певний час Михайло служив у Покровському районі. Та через втрати бригаду відправили на доукомплектування. Після цього військовий став виконувати бойові завдання на Костянтинівському напрямку, де й загинув 8 квітня 2025 року. Життя чоловіка обірвалося в селі Олександропіль Іллінівської громади від скиду російського дрона.
Через важкі бої тіло Михайла не вдалося одразу забрати з позиції, тож близько тижня чоловік вважався зниклим безвісти. Поховати військового вдалося вже наприкінці квітня. Він знайшов спочинок на Алеї Слави рідного Краматорська.
Світла памʼять.