Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Артема Шаріпова із села Грабове, що на Донеччині. Чоловік працював шахтарем, а після окупації рідного краю у 2014 році вступив до війська. Удома на нього чекали дружина Юлія та двоє дітей. У 2022 році захисник обороняв Маріуполь, та згодом загинув на “Азовсталі”.
Про Артема розповіли на сторінці Мангушської громади.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Артем Шаріпов народився 23 червня 1987 року в селі Грабове Шахтарського району на Донеччині. Там минули його дитинство та юність. Хлопець навчався у місцевій школі, однак після дев’ятого класу вирішив йти працювати. Обрав шахту — роботі під землею віддав багато років.
Після окупації рідного села у 2014 році родина переїхала до Василівки. Згодом Артем вступив до окремого загону спеціального призначення “Азов”, де служив у підрозділі тилового забезпечення. З часом він отримав звання сержанта та став начальником сховища майна квартирно-експлуатаційної служби. Там чоловік отримав позивний “Тімон”.
“Він завжди був відповідальним, скрупульозним, прямолінійним, втіленням чесності та доброти”, — пишуть на сайті Мангушської громади.
У підрозділі Артем познайомився з майбутньою дружиною Юлією. Невдовзі в них народився син Богдан. Коли почалося повномасштабне вторгнення, подружжя чекало на другу дитину. З маленьким сином Юлія ховалася від обстрілів у підвалах, а згодом змогла виїхати з окупованої території через численні російські блокпости. Із собою вивезла частину документів і нагород чоловіка.
Після 24 лютого 2022 року Артем разом із побратимами обороняв Маріуполь. Він брав участь у боях за місто та територію заводу “Азовсталь”. Під час оборони військовий декілька разів отримував контузії та був поранений у руку й ногу.
Пізніше родина дізналася, що на території заводу він допомагав медикам — підтримував поранених військових і цивільних, які переховувалися у бункерах. Чоловік виходив до інших сховищ комбінату в пошуках їжі, медикаментів та необхідних речей для оборонців.
3 травня 2022 року Артем загинув на “Азовсталі” від важких осколкових поранень. Йому було 34 роки.
Посмертно сержанта нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Чоловік не встиг побачити, як підростають його діти — друга дитина народилася вже після того, як дружина Юлія виїхала з окупованого Маріуполя.
Вічна пам’ять.