Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щонайменше чотири рази на нього намагалися скоїти замах, а також майже три десятки разів він потрапляв під обстріли — йдеться про Івана Приходька, який уже майже десять років керує другим за величиною містом Донеччини, що перебуває в окупації, — Горлівкою.
Його життєвий шлях має чимало поворотів: працював слюсарем, був водієм бізнесмена Сергія Тарути, а згодом обіймав посади на державній службі та в “Нафтогазі”. Після окупації частини Донеччини став “замкомбата бригади бойовиків “Кальміус”, пізніше протягом двох років очолював адміністрацію двох районів Донецька, а згодом — Горлівку. Журналісти Вільного Радіо зібрали найповніше досьє про Івана Приходька.
Для підготовки цього досьє наші журналісти проаналізували відкриті дані (інтерв’ю, реєстри власності, сторінки у соцмережах, публікації у ЗМІ тощо), отримали документи від правоохоронних органів, поспілкувались з тими, хто потенційно міг знати посадовця до 2014 року, і деякими жителями Горлівки. Також ми надіслали пропозицію особисто поспілкуватись самому Приходько, він її проігнорував. Якщо ви вважаєте, що в матеріалі бракує інформації, якою ви готові поділитися із Вільним Радіо, напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook.Цей матеріал створений для рубрики “Досьє” на Вільному Радіо. Ми поступово публікуватимемо біографії посадовців та інших людей, які працюють на Донеччині та отримують зарплати з бюджетів різних рівнів (наприклад, судді, прокурори, народні депутати), а також є ставлеників окупантів на захоплених частинах регіону.
Якщо вас цікавить лише окремий розділ досьє Івана Приходька — натисніть на потрібний пункт, і ви відразу перейдете до відповідної інформації. Також ви можете скористатися функцією пошуку у браузері, аби знайти потрібну частину за ключовими словами.
Іван Сергійович Приходько народився 25 жовтня 1970 року у Донецьку. Середню освіту здобув у школі №64. Про батьків в інтерв’ю він казав так:
“Тато був токарем, а потім головним механіком інституту. Мама була конструктором. Я мав життя звичайного радянського школяра — радісне, веселе, нічим не обтяжене”.
Головним захоплення Івана з 12 років був автомобільний спорт — це картинг, ралі та автокрос. Згодом він здобуде звання майстра спорту саме в цьому напрямку.
За даними біографії, яку чоловік написав для російських джерел, він уперше почав працювати у 1987 році — був учнем майстра на підприємстві “Военторг № 288”. Через два роки Іван перейшов у Донецьке виробниче вовняне об’єднання “Донсукно”, де працював слюсарем-ремонтником. Упродовж наступних трьох років він спочатку обійняв посаду старшого майстра, а згодом — начальника ремонтно-механічного цеху.
Паралельно у 1992 році працював комерційним директором малого підприємства “Зодіак”.
У період з 1992 по 1996 рік був заступником директора малого підприємства “Віктор”.
У 1996 році він вступив до Донецької державної академії будівництва та архітектури на спеціальність “Промислове та цивільне будівництво”. Після закінчення вишу отримав диплом інженера-спеціаліста.
З 1997 по 1999 рік працював водієм у компанії “Індустріальний Союз Донбасу”. Цей досвід роботи згодом неодноразово згадували в його біографії.
“Коли його перевели у Горлівку, єдині чутки, які до нас тоді дійшли, — що він колись працював водієм в олігарха”, — говорить горлівчанин та колишній голова Зайцівської ВЦА Володимир Весьолкін.
Зазначимо, журналісти пов’язували “Індустріальний Союз Донбасу” з трьома співвласниками — головою ДонОДА у 2014 році та бізнесменом Сергієм Тарутою, бізнесменом Олегом Мкртчаном і колишнім бізнесменом та секретарем РНБО Віталієм Гайдуком. В одному з інтерв’ю Приходько казав:
“Мені довелося попрацювати водієм у корпорації “Індустріальний союз Донбасу”, возив пана Таруту. Мені постійно це закидають, але я не бачу в цьому нічого поганого. Звичайна робоча професія”.
У 1999 році він знову змінив роботу й став начальником відділу в компанії “Донміськобладнання”. На цій посаді він пропрацював довше.
У 2005 році Приходько перейшов працювати заступником директора торговельно-виробничої компанії “Алкор”. Тут він працював до 2006 року, і на цьому завершився період його життя, коли він працював на підприємствах.
З 2006 року почалася нова сторінка в біографії Приходька — державна служба. Спочатку він став заступником голови ради з питань діяльності виконавчих органів у Куйбишевській районній раді Донецька.
Через три роки змінив роботу й став першим заступником директора Запорізької філії державного підприємства “Нафтогазмережі”.
З 2010 по 2013 рік він знову повернувся на попередню посаду — заступника голови Куйбишевської районної ради Донецька з питань діяльності виконавчих органів.
Паралельно він здобував другу освіту у виші й у 2012 році отримав ступінь магістра з управління організаціями в Донецькому державному університеті управління.
З 2013 року він перейшов працювати у Ворошилівський район Донецька, де обійняв аналогічну посаду — заступника голови ради з питань діяльності виконавчих органів ради. На цій посаді працював до жовтня 2014 року. Саме тоді завершився період його роботи в українських держорганах.
Крім державної служби, Приходько паралельно займався бізнесом. За даними бази Scanbe, протягом 10 років (з 2004 по 2014 рік) він займався оптовою торгівлею. Підприємницьку діяльність припинив за власним бажанням у жовтні 2014 року.
За словами самого Івана, він підтримував розділення України від початку — почав допомагати росіянам та сторонникам т.з. “ДНР” із квітня 2014 року. Тоді він возив гуманітарну допомогу сепаратистам до Слов’янська.
Після утвердження окупаційної влади у захопленому Донецьку Приходько вступив до лав терористичного формування — артилерійської бригади “Кальміус” т.з. “ДНР”.
“У червні 2014 року мої близькі друзі захопили у Донецьку військову частину та завдяки отриманій зброї сформували артилерійську бригаду “Кальміус”, і я пішов туди служити”, — говорив Іван Приходьку в інтерв’ю російському телебаченню.
У бойовиків Приходько отримав звання підполковника та військову форму, зброю й боєприпаси. Він став заступником командира бригади. За даними українських слідчих, на цій посаді він:
Зокрема, бойовики під його командуванням брали участь у боях у районі міжнародного Донецького аеропорту імені С. Прокоф’єва.
Ще під час служби в окупаційній армії нібито стався перший замах на життя Івана, як він стверджував в одному з інтерв’ю.
“Це було вночі 2 жовтня 2014 року на території Донецького аеропорту”, — сказав тоді Приходько не додавши більше ніяких деталей.
Тоді він дістав контузію.
Зазначимо, станом на жовтень 2014 року на території Донецького аеропорту тривали бої між ЗСУ та бойовиками.
16 жовтня 2015 року Іван повернувся до місцевого самоврядування. Але тепер вже під егідою росіян — очолив районну адміністрацію Донецька.
“Приходько був головою Київського та Куйбишевського районів Донецька”, — зазначає журналіст та військовий ЗСУ з Горлівки Кирило Сазонов.
“Мене у жовтні викликав до себе Олександр Захарченко та сказав: “Ваня, там є Куйбишевський район — ти ж його знаєш?”. Я сказав, що звісно — працював там 10 років. Тому мене призначили одразу керувати двома районами, бо голова сусіднього Київського району “зробив лижи” (евакуювався на підконтрольну українському уряду територію, — ред.)”, — розповідав Приходько в інтерв’ю.
Деякі жителі цих районів Донецька пам’ятають Приходька.
“Не зважаючи на роботу журналісткою, я не була з ним знайома, але він був помітний, бо, наприклад, очільника Калінінського району, де я мешкала, я не пам’ятаю взагалі. Приходько тоді був медійною фігурою і мав репутацію “хозяйствєнніка” та хорошого менеджера Київського району, який був чистим, доглянутим і вважався престижним. Однак згодом наступ на аеропорт ішов через Київський район, і там почалися руйнування”, — говорить журналістка з Горлівки Олена Самойленко.
Українські слідчі зазначають, що Іван “мав характер лідера” і виконував усі функції, які на нього покладали окупанти. Серед його обов’язків називають:
Двома районами Донецька чоловік керував до 14 липня 2016 року. Тоді ватажок т.з. “ДНР” Олександр Захарченко “указом” призначив Приходька “виконувачем обов’язків голови адміністрації Горлівки”.
“Через те, що він не горлівчанин і його прислали у Горлівку — ніхто з місцевих нічого про нього не знає. Коли його призначили — всі були в шоці, бо не розуміли навіть, хто це такий. Він був зовсім не цікавою людиною. Єдине, що його проявило — був ніким, а став всім — такий соціальний ліфт при окупантах”, — додає колишній голова Зайцівської ВЦА Володимир Весьолкін.
На посаді від росіян Іван:
У деяких жителів Горлівки склалося враження, що Приходька покарали, перевівши з Донецька.
“Тоді всі обговорювали його “пониження” чи “ссилку” в прифронтову Горлівку зі “столиці”. Були припущення, що через його репутацію “хозяйственніка” він міг скласти конкуренцію т.з. “меру” Донецька Олексію Кулемзіну. Можливо, тому його й відправили у Горлівку, але це лише припущення”, — переказує враження земляків Олена Самойленко.
Публічно ж сам ставленик сепаратистів описував це як довіру виконати задачі на місці перевіреному управлінцю.
“Мене тоді викликав до себе Олександр Захарченко та сказав: “Їдь у Горлівку”. Там проблема була у тому, що за два роки у місті змінилося шість “мерів”. Це було одне з найважчих міст — нам довелося одразу звільнити 47 людей, щоб навести порядок”, — розповідав Іван в інтерв’ю російському телебаченню.
Пропагандистська діяльність Приходька в інфопросторі стала активнішою на новій посаді: він зустрічався з місцевими та допомагав закріплюватись новій владі.
4 червня 2018 року Олександр Захарченко перепризначив Івана Приходька на посаду “міського голови”, але вже без приставки “виконувач обов’язків”.
Про нинішні погляди Приходька свідчать численні висловлювання на підтримку Росії та зі звинуваченнями на адресу України. Він буквально співав про них — 19 вересня 2020 року чоловік навіть презентував кліп із пропагандистською піснею “Живі Донбас”.
У 2021 році Приходько регулярно їздив до Москви, де брав участь у зйомках пропагандистського ток шоу “60 хвилин”.
Ще в середині 2021 року “мер” Горлівки називав себе прихильником російської партії “Єдіная Росія”, однак приєднуватись до неї не поспішав.
В одному з перших інтерв’ю після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Приходько показав, що у робочому кабінеті має український прапор, який, за його словами, використовують як ганчірку, щоб кожен, хто входить до кабінету, наступав на нього.
“Цю війну розв’язав “цивілізований” Захід, якому не дає спокою Росія, що розвивається та стає самостійною. Захід влив в Україну величезні кошти, і він не відступить. Я розумію, що військові дії проти Росії будуть продовжені. І всі горлівчани це розуміють. Що робити? Дуже просто: бити у відповідь по противнику “Сарматами” і “Ураганами”. Іншого режим Зеленського та їхні західні партнери та куратори не розуміють”, — закликав тоді Приходько.
Крім цього, він заявляв, що очікує українських біженців і для них уже готують фільтраційні табори.
“З Маріуполя було багато біженців, а до нас зараз піде вся ця агломерація: Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка, Часів Яр, Артемівськ (Бахмут, — ред.). Нам потрібно буде їх зустрічати, розміщувати, проводити фільтрацію”, — казав Іван Приходько у квітні 2022 року.
Коли президент країни-агресорки Володимир Путін заявив, що приєднав до складу Росії частину українських територій (і підписав внутрішні документи про це), Івана внесли вже в російські бази як представника влади в окупації. Це сталося 30 листопада 2022 року.
У 2023-му, коли окупаційна влада відкрила у Горлівці відділення російської політичної партії “Єдіная Росія”, Приходько, який вже приєднався до неї, став там секретарем.
Тоді на окупованих територіях готувалися до незаконних виборів, і Приходько активно підтримував їх.
18 вересня 2023 року Іван Приходько висунув свою кандидатуру на посаду “голови Горлівського міського округу ДНР”, і т.з. “депутати Горлівської міської ради ДНР” ухвалили рішення про його призначення. З того часу він:
Через місяць після призначення чоловік дав інтерв’ю російському пропагандисту Семену Пегову, яке вийшло під красномовним заголовком: “Іван Приходько: господар прифронтового міста”.
Як і на інших окупованих Росією територіях, у Горлівці почали відбирати житло у власників, які не проживають в оселях, та оголошувати їхню нерухомість “безгосподарською”. Приходько у січні 2026 року звертався до горлівчан з проханням повідомляти про таке житло.
За російськими законами, посаду в окупаційній адміністрації Приходько матиме протягом п’яти років — до 18 вересня 2028 року.
За словами співрозмовників Вільного Радіо, більшість їхніх близьких та друзів в окупованій Горлівці навіть не знають, хто керує містом.
“Від тамтешніх мешканців я навіть прізвища його не чула. Навіть навпаки — я їм підказувала, хто є “мером” у їхньому місті. Здебільшого, коли тема торкається проблем, критикують якусь абстрактну вищу “владу”, а не конкретного т.з. “мера”. Щодо транспорту, ремонту доріг та відсутності води у Горлівці зазвичай згадували спочатку Захарченка (першого ставленика в т.з. “ДНР”, — ред.), а потім Пушиліна (другого та чинного на початок 2026 року ставленика Кремля, — ред.), а не Приходька. На жаль, “перепрошивка” місцевих там уже пройшла, і багато хто обирає сидіти нижче трави, ніж критикувати когось. Ще у проблемах міста часто звинувачують Україну… чому? А тому що війна”, — розповідає Олена Самойленко, яка родом з Горлівки, але проживає наразі в Києві.
Щоб мати ширшу картину ставлення до Приходька від місцевих, журналісти Вільного Радіо проаналізували коментарі у соцмережах та місцеві чати Горлівки. Водночас зазначимо, точно маркувати які з коментарів можуть бути не від горлівчан можливості немає.
З 2022 по 2026 рік найбільше критики в соцмережах стосувалося:
Загалом простежується втома горлівчан від майже десятирічного керування Івана Приходька адміністрацією міста. Неодноразово траплялися повідомлення на кшталт:
Скриншоти всіх повідомлень, які журналісти Вільного Радіо цитують у цьому розділі, доступні за посиланням.
В окупованих районах Донецької області людям дозволяють обирати на виборах лише “голову республіки” та “депутатів Народної Ради ДНР”. Навіть ці вибори не визнають в світі, адже проводять їх без міжнародних спостерігачів та з озброєними людьми на ділянках. При цьому для інших посад в окупації, зокрема “мерів” міст, голос місцевих не враховується навіть номінально.
У вересні 2016 року в мережі з’явилася серія заяв про те, що “мера” намагались отруїти разом з командиром бригади бойовиків “Кальміус”. Через кілька днів Іван звернувся до т.з. “міністерства державної безпеки ДНР” з заявою про наклеп.
У липні 2017 року в російських джерелах зʼявилась інформація, що “мер” Горлівки потрапив під мінометний обстріл та дістав контузії.
“Іван Приходько госпіталізований, йому надають усю необхідну медичну допомогу. У нього легка контузія, стан задовільний”, — писали у окупаційній адміністрації міста.
Сам же Приходько через декілька років назве це другим замахом на життя і розкаже іншу версію.
“Це була об’їздна донецька траса, і нам всю машину розстріляли. Це був не обстріл, а саме по нас стріляли з автоматичної зброї”, — сказав Іван.
22 грудня 2022 року “мер” Горлівки знову дістав контузії. Це сталося коли вибухи пролунали в донецькому готелі “Шеш-Беш”, де відзначав день народження член Ради Федеральних зборів Російської Федерації Дмитро Рогозін. Серед запрошених гостей був і Приходько.
Лише кілька місяців потому — 21 квітня — російська ФСБ заявила про нібито запобігання новому “замаху СБУ на мера Горлівки”. Тоді стверджувалося, що агенти СБУ підготували вибухівку масою 530 грамів у тротиловому еквіваленті та планували підірвати його. Пізніше в інтерв’ю Приходько навів цілковито іншу версію:
“Під час третього замаху по моїй автівці цілеспрямовано гатили з гранатомета”.
Четвертий замах на життя Івана нібито стався 29 вересня 2023-го. Тоді окупаційний ватажок заявив, що ЗСУ нібито здійснили удар двома ракетами HIMARS по адміністративній будівлі, де перебував Іван. Втім, за його словами, його нібито попередило ФСБ.
У липні 2025 року фейковий “мер” дав чергове інтерв’ю, в якому його спитали про замахи на вбивство та потрапляння під обстріли. Він заявив, що на той момент нібито пережив чотири спроби замаху та щонайменше 29 разів потрапляв під обстріли.
11 травня 2019 року ставленик Кремля на окупованих територіях Донецької області Денис Пушилін відзначив “мера” Горлівки від росіян “Орденом Республіки”. Відзнаку вручили нібито після звернення близько 12 тисяч жителів Горлівки з проханням відзначити Приходька.
14 грудня 2024 року Приходька нагородили орденом “Золота зірка Достоєвського” — російською релігійною відзнакою для “захисника Русского міра”.
18 червня 2025 року очільник окупаційної адміністрації підконтрольних Росії районів Донецької області відзначив Івана Приходька ще однією нагородою — званням “Герой Праці Донецької Народної Республіки”. У відповідь на отриману нагороду Приходько пообіцяв “і надалі сумлінно працювати на благо республіки”.
Приходько одружений вже понад 30 років. Він зустрів свою майбутню дружину — Олену Станіславівну — у 1995 році. Як згадувала жінка, в той день вона запізнилася на автобус, а Іван їхав машиною, зупинився та запропонував підвезти. У січні 1996 року пара зіграла весілля.
Олена працює заступницею генерального директора “Донбасгаз”.
Пара виховала двох синів — Станіслава (1998 року народження) та Івана (2007 року народження).
Старший син Станіслав здобув фах у сфері програмування та вже працює в IT. Молодший син Іван ще навчається за тією ж спеціальністю.
В одному з інтерв’ю Приходько зазначав, що підтримує прагнення дітей до сучасних професій, але визнавав, що йому важко знайти порозуміння зі старшим сином, а зв’язок із молодшим поступово слабшає.
За два тижні до повномасштабного вторгнення Росії Приходька звинуватили у зраді дружині. В мережі залишається листування, яке приписують Івану та Валерії Кудіновій. Це опублікували російські військкори. В повідомленнях здебільшого повторюються обміни компліментами та зізнання в коханні. Серед іншого Валерія нібито просила дозволити їй пожити в донецькій квартирі Івана, однак той відмовив. Достовірність цього листування неможливо підтвердити, а Приходько ніяк не відреагував на оприлюднення матеріалів.
Головним захопленням Приходько називає автоспорт. З 2019 року чоловік очолює “Федерацію автомобільного спорту ДНР”. Він також полюбляє занурюватися з аквалангом і залучає до цього дружину та дітей. За його словами, максимальна глибина, на яку йому вдалося зануритися, становить 18 метрів.
Приходько має свої публічні сторінки у чотирьох соцмережах — Telegram (у якому він продовжує публікувати пости попри заборони цього месенджера в Росії), заборонених в Україні ВКонтакте та Однокласниках, а також у забороненому на окупованих територіях Facebook, який попри заборону в РФ чоловік активно веде і публікує новини навіть після повномасштабного вторгнення Росії. Соцмережі Івана Приходька здебільшого є робочими майданчиками. Персональних профілів журналістам Вільного Радіо знайти не вдалося.
Відповідно до даних українських реєстрів, Приходько прописаний за адресою Донецьк, Куйбишевський район, вулиця Краснозорінська, будинок 92. Це дев’ятиповерхівка в центрі міста, розташована серед приватної забудови. Цю ж адресу знають українські правоохоронці та суди. Більше нерухомості за українським законодавством у Приходька не зареєстровано.
Крім цього, з інтерв’ю Івана відомо, що він має дачу, однак де саме вона розташована — не уточнював.
Даних про власне житло прибічника росіян в самій Горлівці у відкритих даних немає. Хоча родина Приходьків проживає вже не перший рік саме там.
Щодо рухомого майна проєкт “Evocation” зазначає, що Іван володів Volskswagen Amarok з номером АН2020СМ. Журналісти Вільного Радіо підтвердили, що за цим номером дійсно була зареєстрована така модель автомобіля 2012 року випуску, однак підтвердити право власності Приходька не вдалося. Вартість такого авто 2012 року випуску коливається у межах 16–20 тисяч доларів.
Крім цього, проросійський пропагандист та колишній представник “міністерства закордонних справ ДНР” Костянтин Долгов у жовтні 2017 року розповідав, що Іван Приходько на той момент мав у власності три машини:
Доказів своїм словам він не надав.
Ще одна заява щодо майна “мера” з непідтверджених джерел з’явилася того ж жовтня 2017 року. Спираючись на нібито джерела в т.з. “міністерстві держбезпеки ДНР”, у соцмережах поширювали інформацію, що Приходько буцімто продав усю свою нерухомість у Донецьку та Горлівці, а натомість придбав житло в Москві.
Загалом за час керування захопленим містом Іван неодноразово ставав об’єктом критики з боку проросійської спільноти. Зокрема, у 2019 році з’явилася стаття, у якій представника адміністрації окупантів звинувачували у збагаченні на неякісних ремонтах у місті. Втім, жодних доказів чи конкретних цифр не називали.
Як повідомили журналістам Вільного Радіо в Донецькій обласній прокуратурі, першу кримінальну справу щодо Івана Приходька українські правоохоронці відкрили 2 червня 2015 року.
Він фігурує у справі як підозрюваний за статтею “Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань”. За цією статтею Приходьку загрожує до 8 років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна.
У межах справи слідчі не встановили місцеперебування Приходька, оскільки він залишався на окупованій частині Донеччини. Тому 2 червня 2015 року його оголосили у розшук.
Слідство не встановило родичів або інших представників фігуранта на підконтрольній українській владі території, тому 25 листопада 2016 року повістку про виклик вручили адвокату, призначеному державою.
Наступного місяця — 9 грудня 2016 року — СБУ відкрила ще одне провадження щодо Приходька за двома статтями: “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України” (покарання — до 5 років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна) та “Створення терористичної групи чи терористичної організації” (можливе покарання до 15 років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна).
Розслідування у цих провадженнях завершили у березні 2018 року та передали обвинувальний акт до Слов’янського міськрайонного суду.
2 лютого 2018 року Приходьку повідомили про підозру за цими статтями та повторно оголосили у розшук. Документи передали державному адвокату, надіслали на останню відому адресу проживання та продублювали на сайті Офісу Генерального прокурора і через Facebook. З того моменту підозру вважають врученою.
18 травня 2023 року СБУ відкрили третє провадження стосовно Івана Приходька вже одразу за чотирма статтями:
Зазначимо, це не означає, що у разі вироку Приходьку загрожуватиме 5+15+10 років. В українському кримінальному праві діє принцип поглинання менш суворих покарань більш суворим. Тому максимальне покарання у разі доведення вини за всіма статтями становитиме до 15 років позбавлення волі з додатковими обмеженнями та можливою конфіскацією майна.
У рамках розслідування слідчі виявили в одному з українських банків рахунок, який належав Івану Приходьку. Суд дозволив надати правоохоронцям відповідні документи, однак їхній зміст не розголошують.
31 жовтня 2023 року ще одне повідомлення про підозру вручили адвокату, , призначеному державою. Відтоді Приходько вважається підозрюваним у межах чотирьох кримінальних проваджень.
8 листопада 2024 року Івана повторно оголосили у розшук за оновленими статтями.
На цьому українські правоохоронці не зупинились і 26 липня 2024 року повідомили Приходько ще одну підозру щодо організації незаконних виборів у Горлівці у 2023 році та зайняття ним посади очільника в окупаційній адміністрації.
З 7 листопада 2024 року у Слов’янському міськрайонному суді триває розгляд справи “мера” від росіян.
Фігуранта повторно викликали на засідання суду щонайменше, 30 та 31 липня, а також 1 серпня 2024 року, 31 жовтня 2024 року, 18 лютого 2025 року, 8 квітня 2025 року, 27 травня 2025 року, 8 вересня 2025 року, 14 жовтня 2025 року та 18 грудня 2025 року. Втім, жодного разу він не з’явився навіть онлайн.
У відповідях на інформаційні запити СБУ та прокуратури Донеччини журналістам Вільного Радіо уточнили, що розслідування триває за всіма відкритими провадженнями. Це підтверджують і дані Єдиного державного реєстру судових рішень, де у 2026 році продовжують публікувати ухвали в рамках розгляду справ.
Раніше журналісти Вільного Радіо підготували досьє про ватажка т.з. “ДНР” Дениса Пушиліна та т.з. “мера” Донецька від росіян Олексія Кулемзіна.