Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять тих, хто загинув внаслідок російсько-української війни. Цього дня згадаймо військовослужбовця з Вінниччини Володимира Цибульського. Чоловік боронив Україну ще за часів АТО. Коли почалася повномасштабна війна — мав змогу залишитися вдома, бо був вже на пенсії. Однак поїхав на фронт за власним бажанням. Захисник загинув у липні 2022-го на Миколаївщині.
Про Володимира Цибульського журналістам Вільного радіо розповіла його донька Яна Мальцева.
Володимир родом з села Тягун Іллінецького району Вінницької області. Вчився в Іллінецькій середній школі, згодом відслужив в армії та отримав дві спеціальності — майстер по ремонту годинників та електрогазозварювальник. Цим і займався усе життя — був зварювальником на газовому підприємстві.
“В Іллінецькому районі він дуже поважною людиною був. Завжди фото висіло на дошках пошани. Навіть після 50 років він щороку проходив навчання. У Києві в університеті Патона він здобув найвищий розряд зварювальника та посів перше місце по Україні, як найкращий зварювальник”, — розповідає про батька Яна.
Робота з металом стала для чоловіка не лише джерелом доходу, а й хобі. Він кував з заліза паркани, підсвічники, сокири, молотки, посуд, ножі та інші сувеніри. Цим Володимир займався навіть на фронті.
“Хлопці казали, що він робив собі пічку там. Також робив з уламків танків та ракет сувеніри. Командирам частин дарував ножі, які сам виробив. Батько ще й малював. Одяг, шоломи, шеврони розписував трояндами. Також малював свій оберіг — три листки та три жолуді. Він назвав свою роту “дика дубова дивізія”, — згадує донька захисника.
Батько мав багато хобі, продовжує Яна. Любив готувати, опікувався городом, вирощував квіти, робив картини з дротів. Також він колекціонував мотоцикли та полюбляв ганяти рідним селом. Швидкість — його стихія, каже донька.
У Володимира був великий сад, а сусіди казали, що у руках чоловіка все оживає.
“Завжди допомагав, всі сусіди до нього бігли. Я навіть сердилася на нього за це. Але він же зварювальник, він людям і газ проводив, і труби заварював. Щось зламалося — всі бігли до нього. Був дуже роботящим”, — каже Яна Мальцева.
Вперше на фронт чоловік потрапив 2014-го. Тоді Володимира мобілізували, упродовж двох років він боронив Луганщину. Після цього він повернувся до цивільного життя, однак був впевнений, що почнеться повномасштабна війна.
“Він казав: буде масштабна війна, і я звідти не повернусь. Ніхто не вірив йому тоді. А вже після відкритого вторгнення сказав, що поїде на фронт, навіть якщо його не призвуть. Сказав, що піде для того, аби ви жили краще”, — розповідає донька захисника.
Володимиру вручили повістку 26 лютого 2022-го. Він поїхав на війну, хоча міг відмовитись від мобілізації: чоловікові було 57, він був на пенсії (через шкідливі умови праці вийшов на пенсію раніше).
Володимир служив у сухопутних військах, був стрільцем-снайпером. Бригада чоловіка була “на нулі”, захисники боронили Херсонщину та Миколаївщину. Побратими казали, що військовослужбовець був їм як батько. На війні Володимир Цибульський отримав позивний “Сагайдачний”, на честь козака.
Батько відчував, що скоро загине, каже Яна. Напередодні зібрав усі свої речі та заніс командиру. А потім зателефонував своїй колишній дружині.
“Він подзвонив мамі і сказав: Оксана, не кажи дітям, але я скоро піду туди, звідки не вертаються, я нічого з цим не можу зробити. Їх направили в розвідку”, — говорить Яна.
Чоловік загинув 6 липня 2022-го на Миколаївщині. Деталей трагічної події донька захисника не знає. Після загибелі у військовій частині подали рапорт, аби надати полеглому захиснику орден “За мужність”. Цей орден родина Володимира не отримала.
“Я випитувала побратима, бо просто так орден “За мужність” не дають. Мені сказали так: або він, або замість нього хтось. Я так зрозуміла, що він когось врятував”, — ділиться донька військового.
У Володимира залишилися син, донька та двоє онуків. Діти військовослужбовця створили петицію, у якій просять надати батькові звання Героя України. Підтримати родину у зборі голосів можна за посиланням.
