Вже понад 15 місяців нацгвардієць Владислав Фєдосєєв перебуває у полоні росіян. 23-річний боєць боронив Маріуполь та разом з іншими захисниками до останнього був на Азовсталі. Про події початку великої війни, полон коханого та спроби його звідти визволити — розповідає цивільна дружина бійця Ольга.
Як згадує цивільна дружина Владислава Фєдосєєва Ольга, із чоловіком вони познайомилися випадково
“Це було несподівано, тому що я йшла на зустріч з іншим хлопцем, а Влад сидів в його машині. Так ми і познайомились”, — каже дівчина.
До початку повномасштабного вторгнення пара жила у Маріуполі. Вони винаймали квартиру. Влад служив за контрактом у Нацгвардії, а Ольга навчалась та паралельно працювала в одному з місцевих ресторанів.
“Влад служив в Національній гвардії України. Він там працював старшим водієм. Завжди о шостій годині [вечора] він вже був вдома. Все було добре, нічого не передвіщало біди. Він дуже любив автомобілі. Часто пропадав у гаражі, міг просидіти днями”, — розповідає Ольга.
За словами дівчини військового, ввечері 23 лютого 2022 року він попередив її, що незабаром може початися відкрита війна.
“23-го числа він прийшов ввечері та сказав мені, що його попередили про те, що “завтра може бути війна”. Він сказав мені зібрати речі, я подзвонила своїм родичам. Мені було страшно, але я не думала, що треба буде кудись їхати, покидати його. Тоді я вже була вагітна, на першому місяці. І десь о 4-ій ранку йому подзвонили, він зібрався і поїхав”, — згадує співрозмовниця.
Перші дні повномасштабного вторгнення Ольга провела наодинці у їхній квартирі. Згодом дівчина перебралася до своєї подруги, бо перечікувати обстріли на самоті було страшно. Каже, що Влад весь час допомагав їй та опікувався.
“Він до мене інколи приїздив. Він робив все можливе, аби я не виходила на вулицю. Мені Владик привозив абсолютно усе: їжу, воду, навіть газ. Один раз він приїхав і я його побачила, що він весь брудний, з бородою, у формі, гранати висять, автомат — це просто страшно. Але він навіть не натякав, що йому страшно або сумно. Він сказав, що “все добре, скоро буду вдома”, — згадує дівчина.
Через деякий час Ольга вирішила віднести Владу сумку з їжею. Каже, тоді й побачила, як війна впливає на чоловіка.
“Якось я йому зібрала сумку: їжу, білизну і понесла. На той час вже таксі не ходили, нічого не ходило, тож я йшла пішки. І коли побачила його, зрозуміла, що він дуже втомився. Він розповідав неприємні історії, бачив дітей, які загинули”, — розповідає Ольга.
Востаннє чоловіка вона бачила 8 березня 2022 року.
“Влад довго не дзвонив, довго не писав, не виходив на зв’язок. І 8-го березня він прийшов. Це був останній раз, коли я його бачила. Він мені приніс, я не знаю де він її знайшов, але приніс мені квіточку, привітав мене і пішов. Попросив, аби я їхала з міста”, — згадує дівчина військового.
Деякий час Ольга ще провела в Маріуполі, де тривали активні бойові дії.
“Я сиділа, думала, що ще буду сидіти. І потім був дуже потужний прильот у сусідній під’їзд. В однієї жінки там вбило сина. Я ніколи не забуду, як вона кричала на всю вулицю: “Це мій син”. Це було дуже страшно. Після цього я вирішила їхати”, — каже співрозмовниця.
Часу на збори майже не було, тож дівчина взяла з собою кішку та мінімум речей й разом з подругою на автівці поїхала в напрямку виїзду з міста. Вони довго не могли покинути Маріуполь, та, зрештою, таки добралися до Бердянська. Через деякий час Ольга виїхала у Дніпро, а згодом на Харківщину. Вже там через знайомого дівчина дізналася, що Влад перебуває на Азовсталі.
“У мене був друг на Азовсталі і він розповідав, що Владик живий, з ним все добре, але він не може зателефонувати, бо немає зв’язку. Згодом він (Влад, — ред.) подзвонив та сказав, що його поранили. Це було на початку квітня.
Він сказав, що 14 людей, відправили на “Восточний”. І з цих 14 людей повернулися тільки 3. Всі вони були поранені. І мій Владик був поранений. Йому прострелили плече. І в той момент, коли він був поранений, він ніс чоловіка на собі на Азовсталь”, — каже Ольга
Через деякий час Влад знову вийшов на зв’язок. Він написав, що перебуває у шпиталі. Зв’язок знову зник. Чоловікові вдалося зателефонувати вже під час виходу українських захисників з території Азовсталі.
“Він мені зателефонував. Його першим питанням було: “Хто у нас буде?”. Він дуже хотів сина. Також він сказав, що все добре. Щоб я не переживала, щоб народила та дочекалась його. Ми поговорили з ним 11 хвилин. І все. В той день, 19 травня, він мені сказав, що виходить з “Азовсталі” у полон.
Сказав, що командування наказало здаватися і сказав, що це буде недовго. Тобто всі хлопці думали, що це на 3-4 місяці. Він мені скинув фотографії в той день. Це дві різні людини: до війни та в той момент, коли він виходив з Азовсталі”, — каже Ольга.
Після цього Владислав на зв’язок не виходив.
Як розповідає співрозмовниця, попри те, що вона знала, що Владислав перебуває у полоні, він довгий час був у статусі “зниклого безвісти”.
“Перший час я не могла ніяк добитися, щоб його перенесли у статус “полонений”. Я знала, де він. Я знала, що він в Оленівці. Я знала, що він живий, що він там є. В Оленівці він пробув дуже довго. Коли вже майже всіх військових перевели, мій ще був в Оленівці. Він там був під час теракту. І він там був аж до вересня 2022 року”, — розповідає Ольга.
Згодом Владиславу таки змінити статус та внесли у списки на обмін, але після цього все призупинилось.
“Коли я дзвоню у Координаційний штаб чи кудись іще, вони всі кажуть одне й те саме, наче з листочка написане, що “так, він є у списку на обмін, в нього є статус полоненого, але та сторона не дає можливості його обміняти”. Чому, я не знаю”, — каже дівчина полоненого.
Невеличкі шматочки інформації про Влада вдається отримати від інших бійців, яких вже визволили з російського полону.
“Я дуже часто ходжу на мітинги, навіть на 9-му місяці вагітності я ходила на мітинг. Носила із собою фото. На мітингах були хлопці, яких обміняли. Ми до всіх підходили, питали, чи бачили вони його. І дуже багато людей, які були у полоні, казали “Так, ми його бачили, хороший пацан”, — каже співрозмовниця.
Крім того, хоч якось передавати інформацію інколи вдавалося через інших полонених. Так, 29 вересня, незадовго до Дня народження Владислава Ольга народила сина. Цю звістку вона попросила передати через її друга, який так само після Азовсталі був у полоні.
“Цей хлопець дзвонив своїй мамі. І ми йому сказали, що я народила та, якщо буде можливість, передати Владику, що в нього народився син. Як я розумію, цей хлопець йому передав. Навіть, можливо, на його день народження.
Згодом, коли з полону повернувся наш друг з Маріуполя, я з дитиною поїхала до нього у шпиталь. Поруч з ним був ще один хлопчик, я його не знаю. Він дивиться на мого сина і на мене і каже: “Фєдосєєв”. Кажу: так, це його син. І він мені розповів, що Владику повідомили, що в нього народився син і він ходив всім розповідав про це”, — каже Ольга.
Владислав Фєдосєєв вже понад 15 місяців перебуває у полоні. Його досі не можуть обміняти. Скільки це ще триватиме — невідомо, каже Ольга. Поки ніхто не може дати жодних гарантій.
“Для мене мій чоловік — найсильніший у світі. Один з полонених розповідав, що їм там тяжко, вони всі схудли, годують їх там жахливо, умови жахливі, взимку холодно, нічого надіти. Але він (Владик, — ред.), сидячи там, хвилювався за мене, за те, як я народжуватиму, чи все в мене є.
Матвію вже рік, а Владика досі немає. Як би ми не намагалися йому допомогти, не дізнавалися, де, що — ніяк. Ми можемо тільки не забувати, ходити на мітинги та намагатися про нього нагадати”, — підсумовує дівчина військовополоненого.