Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаємо Олександра Шешеню — старшого солдата з Чернігівщини, який добровільно став на захист держави та загинув поблизу Краматорська.
Історію Олександра журналістам Вільного Радіо розповіла його сестра Ірина Сьоміна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олександр народився 13 вересня 1994 року в селі Липів Ріг на Чернігівщині. У родині було четверо дітей, і він був наймолодшим.
“Він у нас був самий малий, його більше виховувала старша сестра. Але ми всі його дуже любили і за нього переживали”, — згадує Ірина.
У школі хлопець навчався без особливого захоплення, улюблених предметів не мав. Зате змалку тягнувся до техніки.
“Навчався він, чесно, не дуже. Але от техніка — це було його. Машини, трактори — вони з братом могли годинами там крутитися”, — каже сестра.
Після школи Олександр здобув фах рихтувальника кузовів, згодом працював разом із братом на автомийці в Києві. Пов’язувати життя з професією не планував — шукав своє.
6 квітня 2022 року Олександр добровільно мобілізувався до лав ЗСУ. Рідні намагалися його відмовити, але він свого рішення не змінив.
“Казав: «Я піду. Я маю вас захищати. Родину»”, — згадує сестра.
Спершу Олександр служив на Сумщині, згодом — на Запорізькому напрямку, а потім понад рік воював на Покровському напрямку. Про війну рідним майже нічого не розповідав.
“Він взагалі не хотів говорити про службу. Якщо питали — казав тільки: «Все буде добре». І все”, — каже Ірина.
Уже під час повномасштабної війни в Олександра з’явилися серйозні стосунки.
“У нього була дівчина. Він казав, що після перемоги хоче одружитися”, — розповідає Ірина.
Олександр мав гарні стосунки з родичами та мріяв про власну родину й дітей.
“Дітей він дуже любив. Племінниць — просто обожнював. Про своїх казав: ще рано, він молодий”, — говорить Ірина.
Втім, побувати поруч із родиною Олександру вдавалося вкрай рідко. Востаннє він буквально на день приїхав до рідних. Це було менш ніж за місяць до його загибелі.
Життя бійця обірвалося 11 жовтня 2025 року. Трагедія сталася під час виконання бойового завдання поблизу Краматорська.
Олександру був 31 рік. У нього залишилися батьки, брат і сестри.
“Коли був маленьким і отримував копняки, він жартував: «Я виросту, а ви постарієте — і я вам відомщу». Не дотримав слова… Не дожив до нашої старості”, — каже сестра захисника.
Рідні ініціювали петицію до президента України з проханням надати Олександру Шешені звання Героя України.
Світла пам’ять захиснику України.