Підтримайте Вільне Радіо
Вірмени, надазовські греки, азербайджанці, грузини — це лише частина національних спільнот, які проживали на території Сходу України. Їхнім історіям і присвячений документальний фільм “Генерації.Схід” від команди онлайн-журналу Свої. Журналісти Вільного Радіо відвідали показ стрічки, поспілкувалися з авторами та дізналися більше про мозаїку культур Сходу України.
До повномасштабного вторгнення Донецька область була домівкою для 133 зі 134 етнічних груп, що є в Україні. Тут компактно жили греки, болгари, вірмени, молдовани, азербайджанці, грузини і не лише. Вони будували міста, працювали в шахтах, створювали культурні осередки. Разом із українцями переживали Голодомор, Другу світову, радянські репресії, разом раділи здобуттю незалежності і разом зустріли сучасну війну.
Сьогодні знання про історію національних спільнот намагаються відновити — через кіно, розмови, родинні архіви тощо.
Документальний фільм “Генерації.Схід”, став одним із способів говорити про нацспільноти — не як про статистику, а як про людей.
Фільм “Генерації.Схід” — документальна стрічка, створена онлайн-журналом Свої у співпраці з Abo Production за підтримки ЄС (“Дім Європи”). Презентація відбулася 21 серпня у кінотеатрі “Жовтень” у Києві.
Герої фільму:
Олександра Янієва — наполовину надазовська грекиня. Після переїзду до Києва вона віднайшла спільноту, вивчає традиції, шиє традиційну сорочку, хоче вивчити урумську — мову надазовських греків.
“Я хочу пошити сорочку з таким самим кроєм, як у моєї бабусі. Зробити репліку і залишити її як виставковий варіант одягу надазовських греків”, — розповідає дівчина у фільмі.
Родина Олександри все життя жила у Старобешевому — селищі на Донеччині, яке окупували ще у 2014 році. Це було поселення надазовських греків — автохтонної спільноти, яку наприкінці XVIII століття насильно виселила з Криму Російська імперія. Коротку історію цієї національної спільноти під час обговорення фільму розповіла представниця громадської організації “Надазовські греки” Ольга Цуприкова.
“Так ми опинилися в Донецькій області. І 250 років, до цього вторгнення, це був наш дім. Історія Саші теж підкреслює, що для надазовських греків війна почалася в 2014 році. Старобешево, звідки вона родом, було окуповане ще тоді. Сьогодні, станом на початок серпня, всі 75 поселень, де компактно проживали надазовські греки, на жаль, вже окуповані Росією”, — зазначає Ольга Цуприкова.
Анна Сімонян — українська вірменка. Вона народилась в Україні, але її родина втекла сюди від війни у Нагірному Карабаху в 90-х. Вони оселилися у Міусинську на Луганщині. У 2014 мусили тікати знову — вже від російської окупації. Переїхали до Бахмута. Потім — до Києва.
Разом із родиною Анна Сімонян відкрила в столиці ресторан вірменської кухні Simon’s. У перші місяці повномасштабної війни вони готували гарячі обіди й розвозили людям — працювали як гуманітарний хаб.
Участь у фільмі стала для Анни несподіваним каталізатором: вона почала глибше досліджувати свій рід.
“Я почала копатися настільки глибоко, що дійшла аж до своїх п’ятиюрідних братів і сестер. Знайшла всіх. Дізналася, як звати їхніх дітей. І це був — справжній фестиваль емоцій. Дякую вам за цю можливість. За те, що відкрили в мені цікавість і бажання відчути зв’язок із власними “генераціями” — так, як це зробили герої фільму”, — ділиться Анна вже після перегляду стрічки.
“Мої діти говорять двома мовами — українською і вірменською. І я хочу, щоб вони знали, хто вони”, — додає Анна Сімонян.
Алевтина Кахідзе — українка з грузинським корінням. Вона народилася у Жданівці на Донеччині. Її батько — грузин, мама — українка. Згодом батько повернувся до Грузії та вдруге одружився.
Алевтина часто їздила до нової родини батька в Грузію, навіть після його смерті. У фільмі вона розповідає, що зараз би хотіла поставити батькові багато питань про його життя, щоб краще зрозуміти і свою грузинську частину.
У її будинку досі стоїть ліжко, яке подарував батько — привезене з Жданівки, але замовлене і зроблене в Грузії. Жінка стала художницею й перформансисткою. В одній зі своїх робіт вона відтворила на могилі матері дім свого дитинства. Роботу Алевтина присвятила цивільним людям, які через війну не можуть поїхати та вмирають в самоті на окупованій землі.
Для Алевтини ідентичність — це щоденні жести, дрібниці, які зшивають наші досвіди.
“Ідентичність — це не коробка, що ти запакував і вона лежить. Вона стає більшою чи меншою, чи якоюсь іншою, коли криза стається. Бо коли почалася війна в Україні, то я згадала все, що мені розповідали мої грузинські родичі про росіян. І це стало ще однією частиною мене. Тому ідентичність — це така рухлива одиниця”, — розповідає у фільмі Алевтина Кахідзе про свій досвід трансформації.
Джейхун Сафаров — українець азербайджанського походження. Його батько приїхав з Азербайджану у 90-х у пошуках роботи. Мама — українка з азербайджанським корінням. Батьки ще до липня 2025 року жили в Родинському, Донецької області, але мусили евакуюватися.
Джейхун — стендап-комік. Свій досвід він часто адаптує для виступів. Там він часто розповідає і про життя з батьками у шахтарському місті, і про те, як люди реагують на його незвичне ім’я, і про те, що в Азербайджані його сприймають саме як українця.
“Для українців я Джейхун — людина з незвичним ім’ям та етнічним походженням, але яку приймають як частину спільноти. Це не гірше чи краще за азербайджанське прийняття — просто інше”, — пояснює у фільмі Джейхун Сафаров.
Показ фільму в “Жовтні” зібрав понад 60 людей — і серед них були як етнічні українці, так і представники меншин.
“Дуже круто, коли про Схід розповідають східняки. Я теж східнячка. І для мене важливо, що ми самі розповідаємо про наш Схід. Який він різний. Неочевидний. Але наш”, — підсумовує представниця громадської організації “Надазовські греки” Ольга Цуприкова.
Під час обговорення режисерка фільму Тетяна Комунар зізнається: головне, що вона відчувала в процесі зйомок, — це родинна безпека.
“В мене немає такого досвіду і це неймовірно так зануритися в історії людей. І я дуже вдячна, що вони дозволили це зробити. Я відчула ось цей родинний вайб, коли ти в безпеці — це напевно основне відчуття, яке я проживала в кожній історії. Коли герої розповідають про свою родину або поряд зі своїми рідними, то ця безпека відчувається навіть фізично. Хочеться, щоб так себе відчували усі в Україні”, — каже Тетяна.
Працюючи над історією надазовських греків, Тетяна зрозуміла: багато людей навіть не знали, що така спільнота взагалі існує.
“Хтось писав просто “греки” або “азовські греки”. Але вже під кінець роботи я сама почала всіх виправляти і пояснювати, як правильно”, — сміється режисерка.
Авторка ідеї, керівниця онлайн-журналу Свої, Гаяне Авакян розповідає у коментарі Вільному Радіо, що від початку точно знали — будуть знімати документалку про національні спільноти. Ідея з генераціями, з родинами і деревами я вже в процесі обговорення з командою.
“Мені здається, що це візуально цікава ідея, бо і для українців їхні родинні дерева теж важливі. Ми зараз переживаємо значні історичні потрясіння. Пам’ятаємо, що радянський союз робив все, щоб українці не знали того, ким були їхні предки. Тому розуміємо, чому важливо відновити цей зв’язок між поколіннями. Я дуже сподіваюся, що ми будемо вчитися на власних помилках, передавати далі історію про власні родини нашим дітям і це для нас було теж важливим”, — ділиться Гаяне Авакян.
Фільм побудовано саме на цьому принципі: кожна з історій — це подорож через покоління. Показ у кінотеатрі “Жовтень” стрічки став ще одним приводом обговорити те, як живуть, пам’ятають і відновлюють себе нацспільноти Сходу.
Через історії кількох родин глядачі бачать: ідентичність — не щось застигле. Вона живе, змінюється, росте.
Один із глядачів вже після перегляду стрічки зізнається: “Я випадково дізнався про показ”.
І додає: “Цей фільм змінив мою перспективу. Я знову нагадав собі: світ не обертається довкола мого досвіду Було дуже цінно побачити життя людей, які мають досвід, зовсім не схожий на мій. І я знову нагадав собі: світ не обертається довкола мого досвіду. У кожного — своя історія, своя боротьба. І це варто чути й розуміти”.
Історії героїв вже доступні на YouTube-каналі Свої. Незабаром тут опублікують і повну версію документального фільму “Генерація.Схід”.
Нагадаємо, в останню суботу літа, 30 серпня, у Національному музеї Голодомору-геноциду відбудеться кураторська екскурсія виставкою “Надазовські греки: шляхи ідентичності”. На неї запрошують людей, які цікавляться історією та культурою надазовських греків.