Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадуємо Сергія Кошіля, який боронив Донеччину. У свої 24 роки він був відповідальним командиром і прикладом для побратимів. Рідні та близькі знали його як людину з добрим серцем, яка завжди знаходила сили підтримати інших.
Історією життя Сергія Кошіля з журналістами Вільного Радіо поділилася його дівчина Марія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Сергій Кошіль народився 24 жовтня 2000 року в селі Хотешів Волинської області. Він ріс разом із двома сестрами та захоплювався футболом.
Після школи Сергій вступив до Національного університету водного господарства та природокористування в Рівному. Брав академвідпустку, певний час працював за кордоном, жив у Німеччині. Восени 2021 року хлопець повернувся додому. Саме тоді у нього зав’язалися стосунки з Марією, яку він знав з дитинства, адже був старшим братом її найкращої подруги.
“Ми були знайомі практично все життя… Але восени 2021 року він повернувся додому з-за кордону, я теж була в рідному селі, тому що на навчанні був карантин. Тоді ми більше спілкувалися і почали зустрічатися вже взимку, весь час були разом”, — згадує Марія.
Відтоді вони не розлучалися надовго, навіть коли Сергій уже служив — бачилися під час відпусток, у Луцьку, Слов’янську, Краматорську.
У листопаді 2022 року Сергій пішов служити, спершу до територіальної оборони. Потім приєднався до 100-ї окремої механізованої бригади. Починав як навідник кулеметного відділення, згодом став оператором безпілотників та аеророзвідником. Завдяки відвазі й лідерським якостям у 24 роки очолив відділення.
Він воював на Лиманському напрямку, у Серебрянському лісі, під Очеретино. Саме там його бригада зазнала великих втрат — багато побратимів загинули. Пізніше він виконував завдання вже на Торецькому напрямку.
Марія розповідає, що Сергій завжди був добрим, відкритим і вмів знаходити спільну мову з людьми.
“Він навіть з моєю родиною спілкувався краще, ніж я. Коли був у відпустці, міг поїхати не тільки до своєї сім’ї, а й до мого тата чи бабусі. Вони мені про це пізніше розповідали”, — ділиться кохана Сергія.
Сергій з теплом ставився до своїх племінників. Навіть із позицій допомагав їм робити домашні завдання.
А ще дуже любив тварин, особливо котів. Коли на фронті знаходив покинутих чотирилапих, відвозив їх до ветеринара.
Марія додає: “Він був дуже добрий, його всі любили. Я навіть казала, що не може бути все так добре”.
Сергій Кошіль на позивний “Магрегор” загинув 2 січня 2025 року. Він разом із двома побратимами повернувся з позиції, коли їх засік ворожий FPV-дрон. Це сталося біля Щербинівки під Бахмутом. Уранці хлопець ще встиг написати своїй дівчині Марії: “Доброго ранку”. За кілька годин вона дізналася про його смерть. Сергію було лише 24 роки.
Світла пам’ять.