Краматорськ, 7:30. Місто прокидається, люди поспішають на роботу чи у справах під звуки артилерії. Цей звичайний день у прифронтовому місті ми проведемо разом з двома екіпажами “соціального таксі”. Проєкт у місті майже рік тому започаткували волонтери об’єднання “Всі поруч” та міжнародного благодійного фонду “День за днем” в рамках програми “Дорога життя”. Команда небайдужих щодня допомагає маломобільним та людям з інвалідністю доїжджати з дому до лікарень та соцустанов. Про те, як працює “соціальне таксі” та як скористатися цією послугою — далі у нашому репортажі з морозного ранкового Краматорська.
Поміж густої сірої забудови з типових 9-поверхівок на мене вже чекає Віталій Зуєв. Він — один із водіїв “соціального таксі”. Чоловік добре знає дороги Донеччини, бо 15 років пропрацював водієм звичайного таксі. Під час повномасштабної війни ці навички знадобилися неабияк. Вчора ввечері ми домовилися про ранню зустріч, бо перше “замовлення” не в місті, і його нам треба виконати до 9:00.
“В нас зазвичай багато роботи в першій половині дня. Людям треба до соцустанов чи до медиків. Сьогодні ми виїжджаємо рано, бо треба їхати у Слов’янськ за маломобільною жінкою, її треба відвезти в краматорську лікарню на прийом. Тому пристібай ремінь безпеки, їдемо”, — каже, прогріваючи автомобіль, волонтер.
Віталій “таксує” на легковій автівці. Зазвичай його щоденний маршрут пролягає між Краматорськом, Слов’янськом та навколишніми селами цих громад. Щоправда, бувають і винятки.
“Ми їздимо не лише в межах Донецької області. Буває таке, що треба відвезти людей в шелтери Дніпра, Харкова чи Павлограда. Ми не відмовляємо. Роботи вистачає. От навіть зараз паралельно працює ще один наш екіпаж. Хлопці ще о 7:00 поїхали в Костянтинівку. Бувають такі дні, що на ногах цілий день проводимо. Та знаєш, я не нарікаю. Треба допомагати своїм людям чим можемо”, — розповідає, кермуючи автомобілем, Віталій.
Поки їдемо по Краматорську, Віталій телефонує до жінки, яку маємо забрати у Слов’янську, аби повідомити, що екіпаж вже в дорозі. Виявилося, що вона ще годину тому самостійно приїхала в лікарню, а повідомити про це працівників “соціального таксі” забулася. Тому вже в дорозі нам треба перебудувати свій маршрут. Розвертаємо автівку і замість Слов’янська їдемо в лікарню, де вже чекає на нас пасажирка.
“Ой, вибачте. Я поїхала вранці сама автобусом у лікарню. Подумала, що про мене ви можете забути, а мені дуже треба було сюди сьогодні потрапити. Оце цілий тиждень маю їздити із Слов’янська в Краматорськ на обстеження. На звичайне таксі моєї пенсії не вистачить, а їздити в автобусі важко. Добре, що ви мене забрали”, — каже пані Марія, сідаючи в автомобіль.
“Та як ми про вас могли забути. Завтра вже на автобус не йдіть і не переживайте. Ми вас з комфортом доставимо в обидва боки”, — заспокоює жінку Віталій.
Дорогою у Слов’янськ пані Марія розповідає, що про “соціальне таксі” дізналася від знайомої, яка теж користується послугами волонтерських автомобілів. Жінка каже, що подати заявку на поїздку було легко. За два дні до потрібної дати вона просто зателефонувала на гарячу лінію.
“Дівчинка-диспетчер запитала в мене, куди треба їхати. Я розповіла, що цілий тиждень маю різні процедури та обстеження в радіологічному відділенні Краматорської лікарні. Потім сказала, де живу й о котрій годині треба бути в лікарні — і все, мою заявку опрацювали і прийняли”, — розповідає пані Марія дорогою у Слов’янськ.
Віталій під’їжджає до будинку жінки й паркує автівку неподалік її під’їзду.
“Ну все, до завтра. Тільки ви вже не переживайте і не біжіть шукати попутку чи автобус. Зустрінемося о 8:30 на цьому ж місці”, — каже жінці Віталій.
На годиннику десята ранку. Наше “соціальне таксі” повертається в Краматорськ, де на екіпаж чекає замовлення №2.
“Сьогодні в нас на два екіпажі є сім заявок. В середньому таку кількість ми маємо щодня. Можна сказати, що наш проєкт в Донецькій області є досить популярним серед населення. Причина, як на мене, дуже проста. Коли кажеш людям, що треба евакуюватися, вони сидять і чекають. Виїжджають вже тоді, коли починає “прилітати” біля хати, ось тоді люди починають повністю розуміти рівень ризиків та небезпеки життя в прифронтових містах. Найважче вмовляти виїжджати людей старшого віку. Їх досі на прифронті залишається немало, саме тому роботи в нашої соціальної автівки вистачає. Щодня возимо людей в лікарні та інші установи. Коли є заявки, то наші екіпажі займаються евакуацією цивільних до більш безпечних регіонів”, — розповідає Віталій, кермуючи автівкою.
Поки ми з Віталієм виконували першу заявку, Краматорськ уже встиг повністю прокинутися. Дорогами міста проносяться машини, а люди заповняють тротуари. Місто живе в постійному круговороті небезпеки та звуків вибухів — вони долинають сюди від фронту, що гримить за 20 кілометрів на сході.
Ми під’їжджаємо до бази, де з першої заявки повернулася інша команда. Річчі приїхав на Донеччину з Австралії, а Юрій — місцевий. Цей міжнародний екіпаж їздить на автівці швидкої допомоги, яку в Краматорськ передали волонтери з Нової Зеландії.
“Я вже втретє приїжджаю в Донецьку область, аби допомагати своїм друзям-волонтерам. З кожним наступним разом Україна для мене стає ближчою, навіть по-трохи починаю розуміти мову”, — каже в перерві між виїздами Річчі.
На наступну адресу я пересідаю в автівку до Річчі та Юри. Хлопці вранці вже встигли виконати одну заявку. Спочатку привезли жінку з Костянтинівки в Краматорськ, а зараз їдуть забирати з травматологічного відділення місцевої лікарні маломобільну жінку. На “швидкій” Річчі під’їжджає до самих дверей медзакладу, а далі волонтери дістають з машини ліжко-каталку, бо пасажирка самостійно не пересувається. В самому відділенні волонтерський дует знають чи не всі лікарі.
“Ми тут часто буваємо. Завозимо-привозимо людей на процедури. Перед тим возили маломобільну жінку в паспортний стіл, аби переклеїти фотографію в документах. То ми мали трохи “фітнесу”: весь час жінку потрібно було тримати, аби її сфотографували, бо в неї проблеми з ногами. От зараз будемо допомагати іншій панянці потрапити з лікарні додому”, — каже Юра, підіймаючись в ліфті лікарні.
У палаті на нас вже чекає пані Олена. Через травму жінка самостійно не ходить.
“Дуже добре придумали таке волонтерство. В мене от перелом кульшового суглоба. Я в лежачому положенні вже пів року. Весь цей час у мене були зарядки і процедури, аби відновитися. Я навіть почала потроху ходити, але перед новим роком впала, і весь процес лікування почався знову. Хлопці на такій спеціальній машині оце возять мене до лікарні, коли треба. В них всередині машина так обладнана, що лежачій людині зручно”, — каже під час поїздки пані Олена.
Всередині цього “таксі” є місце для пасажира на ліжку-каталці, а також три окремі крісла. Річчі та Юра під час короткої поїздки декілька разів запитують в Олени, чи все окей. Біля будинку жінки нас зустрічає її син, який разом з волонтерами допомагає Олені потрапити додому. Прощаємося з сім’єю і повертаємося назад на базу.
На годиннику 13:00. У перерві між заявками хлопці п’ють чай і обідають. Я ж іду в кімнату до їхньої колеги Олени. Саме вона щодня опрацьовує десятки заявок від жителів Донецької області.
“Ми намагаємося допомагати людям з усієї Донецької області, де не ведуться активні бойові дії. В нас є ще одна машина у Добропіллі, яка працює там в межах громади. Щодня в нас працює в межах області чотири екіпажі”, — розповідає про діяльність проєкту “Дорога життя” Олена.
Чимало заявок доводиться відсіювати, кажуть волонтери, адже часто люди плутають “соціальне таксі” зі звичайним.
“Наше завдання — допомогати людям, які не мають можливості самостійно дістатися до соціальних закладів. В першу чергу, це стосується маломобільної категорії людей. На жаль, на нашу лінію надходить багато заявок від людей, які сприймають нашу ініціативу як звичайне таксі. Всі ці дзвінки — додаткове навантаження на диспетчерську службу”, — каже керівник фонду “Всі поруч” Ваге Маміконян.
Поки ми спілкувалися з іншими членами команди, хлопці з обох екіпажів поїхали виконувати заявки. Їхній робочий день закінчиться ближче до вечора. Загалом за час існування ініціативи послугами “соціального таксі” скористалися більше ніж пів тисячі жителів Донецької області.
Кожен, хто потребує такої допомоги, може залишити заявку за номером (050) 734-30-81. Небайдужі також можуть зробити пожертву на потреби проєкту “Дорога життя” за цим посиланням.