У гуманітарному фонді Бахмута допомагають багатодітним родинам, батькам з немовлятами, постраждалим від обстрілів і всім, хто через війну опинився у скруті. Людям, які прибувають сюди з небезпечних місць, дають одяг і їжу та допомагають відправитись далі по Україні. Керівниця фонду Олександра Клицова розповідає, кому вони можуть допомогти та як долучитись до роботи фонду.
Далі — розповідь Олександри Клицової від першої особи.
До мене звернулися хлопці зі Слов’янська, які евакуюють людей з Волновахи. Вони розповіли, що людей витягали з-під завалів взагалі без нічого: без одягу, їжі, засобів гігієни. Тому я одразу почала збирати все, чого потребували люди, по всьому Бахмуту. Зібрати мені особисто вдалося 4 повні машини “Газель” просто по знайомих. Всі ці машини ми відправили у Слов’янськ, куди евакуювали мешканців Волновахи.
І оскільки людей все більше і більше приїжджало, а продукти ми купували самі, їх стало не вистачати. З часом мої звіти допомоги в соцмережах стали помічати люди з різних куточків Бахмута, України та навіть Європи, і почали звертатися до мене, щоб теж чимось допомагати людям.
Окремої історії заслуговує те, як ми отримали гуманітарну допомогу з Італії. Гуманітарка поїздом через Львів повинна була приїхати у Лиман. Там мій чоловік з другом чекали, що близько 11 години ночі поїзд приїде. Але телефонує мені начальник поїзда і каже, що попередній потяг, який їхав на Лиман, обстріляли. Тому потяг з нашою гуманітаркою тягачем відвезли у Слов’янськ на стоянку. Всю ніч чоловік з другом разом з жінками та дітьми, які теж чекали на поїзд, провели на вокзалі. Кожні пів години там лунала сирена, і вони бігли то в підвал, то на вокзал — і так всю ніч. За цю ніч чоловік став напівсивим.
Вранці, коли закінчилась комендантська година, я викликала таксі, на якому мого чоловіка з другом відвезли у Слов’янськ. А там на нас чекали 4 вагони гуманітарки. Нам допомагали бійці ДСНС, перехожі, всі разом вантажили.
Виявилось, що тієї ж ночі, що він був у Лимані, російські окупанти обстріляли Святогірську лавру. Тому ми розділили весь вантаж: щось відправили в Святогірськ, щось в Мирноград, а половину повернули у Слов’янськ, бо там приймають переселенців і допомагають їм вирушити до Львова. Загалом тоді розподілили приблизно 4 тонни гуманітарного вантажу.
Ще один далекобійник з допомогою, яку ми отримали, вже мав 22 тонни гуманітарки.
Ми шукаємо людей, яким ми можемо допомогти. Наразі міська влада Бахмута долучилась і дає мінімальні списки тих, хто евакуювався і потребує допомоги. Але оскільки тих, хто ще прибуває в місто, фактично ніде не реєструють, я взяла на себе цю відповідальність і почала формувати ці списки. Так у нас будуть дані щодо потоку людей, які прибувають у Бахмут з інших міст.
Спочатку я самотужки тягала мішки, розбирала речі, сортувала, ніякої допомоги не було. А зараз люди стали самі приходити і пропонувати допомогу. Загалом в мене зараз є 8 постійних людей, зі мною — це 9 членів фонду. А 17 березня, коли треба було розвантажити 22 тонни гуманітарки, до нас приходили друзі друзів, знайомі знайомих, бо людей на такий обсяг треба було багато.
Наші волонтери допомагають евакуювати мирних жителів з “найгарячіших” міст. Одного разу наші хлопці з підвалу дістали маму з грудною дитиною, у якої не було ніякого теплого одягу, ще одна мати була просто в халаті, дітей в дорослому одязі привозили. А ще були діти з різними травмами. Найжахливіше було, коли привезли дітей з перебитими ногами, там був жах.
Ми “кидаємо клич” людям, які прибувають у Бахмут, щоб вони розраховували на допомогу. Мені телефонують люди, і я їх спрямовую: куди йти, що робити, де і чим можуть допомогти. Наше завдання зараз — щоб про нас дізналися якомога більше людей.
Назви у нашої гуманітарної організації поки що немає. Оскільки в час війни ми швидко організували нашу роботу, не було часу офіційно навіть зареєструватися. Але виконком нам ніяких питань не ставить і допомагає працювати. В майбутньому обов’язково придумаємо назву.
Спочатку ми планували надавати допомогу тільки переселенцям, яких евакуюють з Попасної, Ізюма, Волновахи та ще кількох міст. Але зараз у нас побільшало тих, хто відправляє гуманітарку, тож ми вирішили роздавати допомогу всім. Мені дають номери телефонів бабусь та дідусів, я не розбиралась навіть, вони евакуйовані чи місцеві, я бачу що їм потрібна допомога і я роздаю гуманітарку. Або, буває, телефонують і кажуть, що за певною адресою бабусі взагалі нема чого їсти.
До мене звертаються й багатодітні сім’ї. Ось 18 березня зателефонувала сім’я з шістьма дітьми. Вони приїхали сюди і взагалі не знали, що їм робити далі, де їм поїсти можна. В попередні дні ми допомогали багатодітним родинам, де були по троє, по четверо дітей. Всі вони залишили свої оселі, і їм треба знайти чим нагодувати дітей. Я не можу їм не допомогти. Є родини з немовлятами, яким теж необхідно допомагати, бо їм не можна довго не їсти. У мам через стрес зникає молоко, а в мене є всі суміші і прилади, які можуть замінити молоко матері та нагодувати малюків.
Був приклад, коли мені зателефонувала жінка і розповіла, що її чоловік боронить Україну десь на передовій. А в неї самої соціальна допомога від держави 860 гривень і двоє дітей: немовля та хлопчик 10 років. Ця жінка прийшла до мене з усіма документами, посвідченнями.
Я очікую зараз списки людей з інвалідністю та маломобільних людей по Бахмутській громаді. До того ж ми відправляємо машини на Слов’янськ, Святогірськ, Соледар. Зараз багато людей залишились не тільки без оселі, а й без підтримки близьких, без роботи, без зарплати та якихось виплат. Через війну все зупинилося.
Ось тільки 16 березня я відправила цілу вантажівку у Святогірську лавру, бо там теж багато переселенців.
Люди бачать, як ми допомагаємо, і нам всі сказали: поки люди будуть отримувати допомогу — нам надсилатимуть усе необхідне.
До нас можуть звертатися з проханням за такими напрямками:
Ми не даємо такі пакети, де олія та крупа, ми збираємо великі набори з їжею, так званий “сухпай”. Ми кладемо консерви, макарони та багато інших продуктів. Обов’язково додаємо печиво або інші солодощі західного виробництва, які ми отримали з Італії.
Також очікуємо, що найближчим часом почнемо допомагати медикаментами. Бо зараз для багатьох нема за що їжу купити, що ж казати про якісь ліки. Це, наприклад, буде щось бабусям від тиску, жарознижувальні, те, що зараз важко знайти в аптеках.
Мені можна телефонувати за номером 095 677 77 75. Також я веду листування з людьми, пишіть мені в інстаграм або фейсбук.
Можливо, я не кожні 3 секунди можу відповідати, але обов’язково відповім, перетелефоную, дам необхідні номери телефонів.
Оскільки нам вже не вистачає наших приміщень, ми плануємо розширятися.
Нам потрібні люди, які готові приходити та безкорисливо працювати фізично. Бо привозити та відвозити треба багато вантажу, а прямого фінансування в нас немає. До того ж буває коли приходить жінка з дитиною на руках, їй хочеться допомогти одразу, і рук іноді не вистачає на все. Тому, якщо ви спроможні, телефонуйте мені або пишіть в інстаграм, роботу знайдемо для всіх.
Гроші мені зараз переказують тільки знайомі, ми на них купуємо паливо для машин або, наприклад, світло провели в оселю. Також докуповуємо, якщо людям щось треба, а в нас цього немає. Фінансово можете допомогти на цю картку:
5355 2802 1051 0267
Продукти або інші необхідні речі для людей, які залишились без своєї оселі, ми теж приймаємо, бо ті джерела допомоги, які ми маємо зараз, колись можуть закінчитися.
Читайте також: