Білий бус мчить прифронтовими дорогами. По багнюці машина маневрує від одного села до іншого. Якось так у наших реаліях виглядають сани Санта Клауса. Лише замість сивого діда в червоному костюмі всередині буса молодий капелан Владислав. Він разом з волонтеркою Сонею вже третій рік поспіль їздить до військових на різдвяні свята. Сьогодні ми курсуємо північною Донеччиною. Вітаємо з новорічно-різдвяними святами бійців 26-ї артилерійської бригади. Саме цей підрозділ брав участь в обороні Бахмута й зараз продовжує стримувати окупантів на Донеччині.
Разом із Сантою-капеланом на святковому “завданні” побувала журналістка Вільного радіо.
“Ми в дорозі з 4-ї ранку. Виїхали вдосвіта з Полтави, аби вже зранку вітати хлопців зі святами тут, на Донеччині. Готуватися до Різдва почали ще за тиждень. Оголосили збір в соціальних мережах на подарунки для військових, а згодом все закупили та пакували. Дуже хочемо подарувати хоч трошки свята нашим захисникам у ці складні дні”, — розповідає про підготовку до поїздки Соня в дорозі до першої точки.
Наш бус під’їжджає до старенької хати у прифронтовому селі. На подвір’ї вже чекає з десяток військових. Ці хлопці нещодавно повернулися з позицій. Трохи сонні та втомлені, вони один за одним вишиковуються “змійкою” біля різдвяного буса.
“Хлопці, зі святами вас. Тут невеликі подарунки для кожного. Скільки ваших зараз на позиціях? Ми їм теж лишимо коробки. Як повернуться на базу, матимуть хоч трошки святкового настрою”, — каже, видаючи подарунки, капелан Владислав Левицький.
“Знаєте, це дуже приємно. От тримаєш в руках подарунок і є відчуття, що про нас не забули, що нас там чекають. На війні приємного мало, але в такі моменти з’являється віра в краще. Бо це не про подарунки, а про увагу”, — каже військовий Дмитро, тримаючи в руках пакунок з великим написом “Вітаємо з Різдвом”.
Військові посміхаються. В руках подарунки, під ногами товстий шар багнюки. Влад розпитує їх про дім, фронт, озброєння, відпочинок. Збоку це більше схоже на розмову добрих друзів, ніж на діалог між капеланом та військовим, як це уявляє більшість людей (або принаймні я).
“О, пам’ятаєте, як ми влітку до вас з барбекю приїжджали, це ж тут було? Отам за хатою смажили стейки. Ну круто було. Залетимо ще якось до вас, хлопці, а поки треба гнати далі. Там ваш інший розрахунок на подарунки вже чекає”, — прощається Влад з військовими й сідає в бус. Ми їдемо далі.
“Влад, твоя комунікація з хлопцями взагалі не схожа на ту “класичну”, як її зазвичай малюють собі люди. Чому обрав саме такий підхід?”, — запитую в машині в нашого капелана.
“Я нічого не нав’язую військовим. Якщо вони хочуть поділитися чимось зі мною чи поговорити — ми відходимо в сторону і піднімаємо будь-які теми. Та коли я приїжджаю в колектив, головне завдання — відволікти їх від мороку, який навколо, та створити класну атмосферу. Так ми робимо, коли приїжджаємо на прифронт з барбекю, і так зараз, коли розвозимо подарунки. Ми даруємо хлопцям емоції, спілкуємося, приділяємо увагу. Зараз багато хто “забив” на допомогу, та для нас важливо, аби наші тут відчували підтримку. Для цього ми їздимо сюди”, — каже, їдучи за кермом, Влад.
Ми приїжджаємо в одне з сіл, де вже чітко чути гул фронту. Вітання “щасливого Різдва” переплітаються з канонадами артилерії. Влад швидко дістає подарунки з машини й роздає їх військовим.
“Хлопці, ми вас надовго не затримуємо. Лише хочу сказати, що було б зовсім нечесно, що цілий світ в ці дні святкує, а ви залишилися б без частинки чогось доброго. Ми привезли вам класні подарунки. Тут всередині смаколики, засоби особистої гігієни та різні корисні штуки. Таким чином ми хочемо подякувати за захист. Дуже любимо вас і приїдемо ще не один раз. З Різдвом”, — каже хлопцям Влад.
“Чекайте. Зайдіть на секунду до хати. В нас там як в Кевіна Маккалістера вдома”, — каже один з бійців і заводить нас через чорний вхід до будинку. “Як в Кевіна” — це про півтораметрову ялинку, прикрашену іграшками, та стіни навколо, обвішані гірляндами: “Ну, а які свята без ялинки. То ми, як могли, прикрасили, а зараз ще подарунки сюди покладемо, і буде все як в американських фільмах”, — жартують хлопці.
Ми прощаємося, обіймаємося й рушаємо далі. По багнюці святковому бусу в ці дні треба проїхати ще сотні кілометрів. Влад та Соня планують їздити вздовж фронту до нового року та відвідати більше сотні бійців, аби подарувати хоч дрібочку свята кожному.
Раніше ми розповідали про те, як у Краматорську працює волонтерський “штаб Санти”. Тут переселенці можуть отримати теплий одяг, продукти та речі першої потреби. Деякі волонтери цього осередку самі перебралися у Краматорськ подалі від війни, тож знають, з якими труднощами доводиться стикатися переселенцям.