НАРІВНІ З ІНШИМИ
Це історія про Сашу. Вона ㅡ борець. Борець за дитинство в компанії усміхнених друзів, а не лікарів та чотирьох стін квартири. І вони з мамою щодня доводять зовсім не інклюзивному Бахмуту, що вони існують. Але зараз “місто” дуже мружиться, коли визнає це.
“Я коли бачу черговий об’єкт начебто пристосований для “колясочників”, мені стає страшно, бо користуватися цими пандусами та з’їздами неможливо. Хочеться взяти тих, хто проектує та робить потім ці “зручності” та посадити у візок і запропонувати хоча б заїхати до парку. Ну, не робіть для нас без нас”, ㅡ розповідає мати дівчинки Альбіна Гребенюк.
Олександра народилася з вагою менше двох кілограмів, що стало причиною ДЦП (дитячого церебрального паралічу). Саша навчається у звичайному класі, їздить на звичайному громадському транспорті(якщо вдасться туди заїхати) та дуже любить гуляти. Дівчинці зараз 11 років. Вона гарно пише та співає. У кількаповерховій школі по сходах її перетаскують однокласники. Мама навчилася їм довіряти.
ㅡ Коли ми прийшли до школи, мені не повірили, що Саша пише прописом, казали, що діти будуть цькувати, що програму вона не засвоїть. Та однокласники її люблять, і візок до класу самі завозять, і за парту гуртом Олександру переносять. З уроками теж допомагають,- каже Альбіна
Вже два роки мати дівчинки Аліна Гребенюк вимагає створити в місті інклюзивний клас для навчання. Ще до прийняття змін до закону про освіту, Альбіна вибила доньці місце в звичайному класі. Зараз їй не мали б права відмовляти взагалі. А навпаки ㅡ зобов’язані забезпечити школу всім необхідним (пандусами, спецнавченими вчителями, тощо) за рахунок грошей з загального бюджету. Інклюзивний клас обіцяють зробити лише наступного навчального року.
Усього в Бахмуті 2 дітей з ураженням опорно-рухового апарату, що пересуваються на інвалідному візку, шкільного віку і одна дитина дошкільного.