Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Андрій Лимар із Миколаївщини. У мирному житті він працював будівельником. Чоловік був багатодітним батьком, але у 2023 році став на захист України. Андрій служив оператором безпілотних літальних комплексів, пройшов складний шлях сам та навчав інших.
Про життя і загибель Андрія Лимаря журналістам Вільного Радіо розповіла його сестра Яна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Андрій Вікторович Лимар народився 21 лютого 1990 року в селі Новосергіївка, виріс у Новоолександрівці. Саме там минуло його дитинство — серед родини, друзів і дворових ігор. Його сестра Яна згадує ці роки як час радості і тепла: “Я пам’ятаю наші ігри до вечора, сміх, який лунав на весь двір… Ми ділилися всім — цукерками, секретами, мріями. Андрюша завжди був тим, хто сміявся найгучніше”.
З дитинства Андрій був щирим, відкритим і життєрадісним. Він умів підтримати та розсмішити.
“Завжди знаходив слова, коли було важко. Був сильним не лише зовні, а й серцем, ніколи не здавався і завжди думав про інших більше ніж про себе”, — розповідає сестра.
Після школи Андрій здобув професію зварювальника. Працював у будівельній сфері — як в Україні, так і за кордоном.
“Він дуже любив щось робити руками — ремонти, майструвати. І в нього це виходило”, — згадує Яна.
Любив прості речі: риболовлю, відпочинок на природі, зустрічі з рідними.
“Любив шашлик, рибалку з гучним сміхом…” — додає сестра.
Особливими для родини були його несподівані приїзди: “Ці приїзди сюрпризом, коли відкриваються двері, а він вже стоїть усміхнений і каже: “Сістер, чайник став”. І в той момент щастя було простим — бо він був поруч”.
У 2013 році Андрій створив свою першу сім’ю. Разом із дружиною виховував її доньку та двох спільних дітей — сина і доньку. Після розлучення вони продовжували спілкуватись, чоловік допоміг колишній дружині з дітьми виїхати за кордон.
Під час служби Андрій зустрів своє друге кохання — Вікторію. Свої стосунки пара будували через випробування війни (зокрема, поранення і відстань).
1 травня 2024 року вони одружилися. А вже 2 січня 2025 року в молодих народилися двійнята — двоє хлопчиків.
“В кожному зі своїх шлюбів він був багатодітним батьком, і саме любов до дітей та рідної землі давала йому сили боротися”, — розповідає сестра.
У 2023 році Андрій долучився до лав Збройних Сил. Не маючи військового досвіду, швидко опанував нову справу і став оператором безпілотних літальних комплексів у складі 22-ї окремої механізованої бригади.
У квітні 2023 року пройшов навчання за кордоном.
Андрій Лимар брав участь у боях на Донеччині — в районах Кліщіївки та Андріївки, під час штурму Авдіївського виступу. Виявляв ворожі групи, коригував артилерійський вогонь, знищував позиції противника за допомогою дронів.
“Поки буду жити, завжди буду памʼятати як Дуда і я в Богом забутій Кліщіївці 7 діб працювали. З Андрієм було весело, він міг підтримати”, — писав у соцмережах один з його побратимів з позивним Кіпіш.
24 липня 2023 року Андрій виявив диверсійну групу росіян, яку знищили мінометним вогнем. А 17 серпня разом із підрозділом ліквідував кулеметну позицію окупантів за допомогою FPV-дрона.
Андрій також займався відновленням безпілотників і перетворював їх на бойові. Чоловік став наставником для молодих пілотів.
У 2024 році брав участь у бойових діях на території Росії, а згодом виконував завдання на Харківсько-Слобожанському напрямку.
Попри дві травми і серйозні проблеми зі здоров’ям, він не залишив фронт. Побратими згадують, що з ним не було страшно йти в бій — він завжди підтримував і не підводив. Командир розповідав сестрі про останню розмову з Андрієм, вони планували облаштування позицій.
“Він мене набрав і каже: “Командир, ми йдемо копати поки не жарко, буду без звʼязку”. А потім засміявся як завжди і додав, що все буде добре”, — показує одне з повідомлень від командира Андрія його сестра.
31 липня 2025 року поблизу села Амбарне на Харківщині Андрій виконував чергове завдання. Внаслідок влучання російського FPV-дрона він отримав поранення, несумісні з життям.
“Боляче усвідомлювати що його більше немає поруч. Але його радість і доброта залишилася з нами. Любимо його безмежно і знаємо, що він завжди поруч і так само тихо каже нам “усе буде добре”. Він наша гордість”, — говорить Яна.
Для рідних Андрій назавжди залишиться тим, ким був у житті — щирим, сильним і турботливим.
“Тато-вітчим який виховував 30 років його також захищає Україну, з першого дня війни”, — додає сестра.
За службу Андрія нагородили почесною відзнакою “Золотий хрест” та відзнакою Міністерства оборони України “Захиснику України”. Також він отримав посмертно орден “За мужність” ІІІ ступеня.
Аби вшанувати памʼять про захисника, рідні просять надати йому також звання Героя України посмертно. Підтримати їх можна, підписавши петицію.
Вічна памʼять.