Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Віктор Гуменюк. Він захоплювався скандинавською міфологією, любив рибу та мріяв переїхати з родиною жити до Норвегії. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік долучився до лав ЗСУ й боронив Покровський і Херсонський напрямки. Уже під час служби він одружився, і в пари народився син.
Про життєвий шлях Віктора Вільному Радіо розповіла його дружина Уляна Гуменюк.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Віктор народився 31 січня 2001 року у Львові. Спочатку навчався у ліцеї №66 і школі №55, а потім здобув фах електромеханіка у Вищому професійному училищі №20. Під час навчання захоплювався спортом, особливо боротьбою, і ходив на тренування з боксу.
“Після навчання він три роки працював адміністратором у караоке-клубі, потім два роки — продавцем у [супермаркеті] “Сільпо”, а також їздив до Польщі на заробітки. Ми мріяли поїхати жити за кордон, але не встигли цього зробити. Коли він працював у “Сільпо”, йому дуже сподобалося розбирати рибу, і саме тоді з’явилася мрія переїхати до Норвегії. Там він хотів працювати у сфері, пов’язаній із рибною промисловістю”, — говорить Уляна Гуменюк.
У дорослому віці чоловік більшість часу присвячував роботі, тож на хобі часу майже не залишалося.
“На спорт часу було небагато, але іноді ми виходили разом на пробіжку. Ще він дуже любив скандинавську міфологію. Саме тому мріяв переїхати в той край, щоб можна було виходити в море. Насправді й я теж нею захопилася. Також він, як і багато хлопців, дуже любив байки — мріяв купити собі мотоцикл і приєднатися до байкерської спільноти”, — додає дружина.
Віктор також цікавився історією України та військовою справою.
“Це була неймовірна людина з Великої букви. Добрий та любив справедливість, був відкритий і відкрито висловлював свою позицію і думку. Позитивний, душа любої компанії чи колективу. Він був людиною, на яку завжди можна було покластися: ніколи не підводив ні родину, ні побратимів, ні друзів. Завжди відгукувався на допомогу й кидав усі свої справи. Взагалі він був дуже позитивним — навіть коли траплялося щось погане, завжди підтримував”, — ділиться Уляна.
Ще чоловік любив куховарити. За спогадами дружини, він намагався вигадувати нові страви, щоб порадувати близьких.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії Віктор пішов добровольцем до ЗСУ.
“Він сказав, що не боягуз і піде нас захищати, бо тоді невідомо було, чого очікувати від москалів. Тому й пішов, щоб вони не дійшли до нас”, — додає дружина.
Його зарахували на посаду стрільця-зенітника відділення охорони. Спочатку чоловік служив у Львові, а згодом його перевели до роти ударних безпілотників 35-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського.
“Я знаю, що він постійно збивав ті дрони, тобто виконував стрілецьку роботу. Він багато чим ділився, і найважче йому було переживати моменти, коли побратими діставали поранення, а евакуювати їх не було змоги, і вони помирали. Це було для нього найтяжчим”, — згадує Уляна.
Уже під час служби Уляна та Віктор вирішили одружитися.
Згодом стрільця перевчили на сапера, але, за спогадами дружини, розмінуванням він не займався.
На початку липня того ж року захисника перекинули боронити Донеччину. Того ж місяця він дістав поранення.
“Тоді він отримав подвійне поранення у Старомайорську (Великоновосілківська громада, — ред.), відмовився від евакуації та врятував життя п’ятьом побратимам. Після цього дістав третє поранення від дрона-камікадзе. Я тоді якраз була на останньому місяці вагітності”, — говорить вдова.
Наступного року, 15 серпня 2023 року, в пари народився син.
“Для нього найважчим під час служби було розриватися, бо він дуже хотів бути з родиною, але й побратими стали для нього другою сім’єю. Тому його душа завжди рвалася на дві частини. Але я його підтримувала й розуміла, що він зараз потрібен там”, — ділиться дружина.
Після реабілітації боєць повернувся до побратимів і продовжив боронити державу — спочатку на Покровському, а потім на Херсонському напрямках. Тоді військовий почав проходити навчання, щоб уже втретє змінити військовий фах.
“За місяць до загибелі він пройшов навчання — активно займався інженерною справою. Тобто вже вмів працювати з дронами, керувати ними, розбирати їх і паяти”, — уточнює Уляна.
За даними побратимів, під час служби оператором FPV-дронів Віктор зупинив понад сотню окупантів і різноманітну техніку загарбників. За заслуги перед державою його нагородили:
Захисник загинув 16 липня 2025 року. Того дня він вирушив на бойове завдання в районі села Новопавлівка Дніпропетровської області, де його вбив удар російського FPV-дрона.
“Тіло хлопці повернули доволі оперативно, і вже наприкінці липня відбулося прощання з ним. Поховали його у Львові, на Марсовому полі (полі почесних поховань, — ред.)”, — додає вдова.
У чоловіка залишилися дружина, 2-річний син, батьки та сестра.
“Він хотів гідно виховати сина та гарного майбутнього для сім’ї. Він з дружиною мав багато мрій та планів для сина. Після останнього приїзду дуже хотів приїхати на день народження сина у 2025 році, але вже не зміг”, — ділиться Уляна.
Рідні захисника прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.