Відкрита війна в Україні триває, але влада Донеччини вже розмірковує, як відновлювати регіон після її завершення. Це стосується й бізнесу. Ми дізналися в самих підприємців, що вони думають про повоєнне відновлення та співпрацю з людьми, які багато років прожили в окупації.
Цей текст — частина проєкту “Червона нить” в ефірі Вільного радіо. Це серія коротких роликів про досвід примирення після завершення війни в різних країнах та шляхи подолання протиріч вже зараз в Україні.
Після початку повномасштабного вторгнення багато підприємців виїхали з Донеччини, рятуючи свої життя та свій бізнес. Таких підприємств, за даними Донецької ОВА, загалом 905. Це 70% від усього бізнесу, який працював на Донеччині до початку відкритої війни.
На новому місці довелося наново налагоджувати виробництво та інші аспекти роботи: логістику, найм персоналу тощо. Це дається нелегко, тож дехто вже замислюється, чи буде повертатися на Донеччину після закінчення війни.
“Це складне запитання, бо це непросте випробування: переїхати, перевезти і заново обладнати. Чи наважусь я на це вдруге, щось кудись перевозити — я ще не впевнена”, — розповідає співзасновниця бренду PROMKA.UA Олена Кучерук із Краматорська.
Разом із чоловіком вона виїхала до Дніпра, де розвиває свій бренд одягу. За словами підприємиці, на новому місці умови для їхнього бізнесу кращі.
“Для “Промки” в Краматорську немає умов. В Дніпрі вони кращі, тому що є сировинні бази. Тобто організовувати виробництво тут краще. Тут це дешевше та простіше”, — зазнається Олена.
Для довідки:Детальніше історію Олени Кучерук та інших героїв цього матеріалу читайте в нашому репортажі з виставки “Схід Експо — 2023”.
Дехто з підприємців сподівається розширяти свій бізнес та одночасно працювати в кількох регіонах.
Серед таких — фермер Сергій Свириденко, який на початку відкритої війни перевіз свою справу з Іванопілля на Волинь. Повернення бізнесу на Донеччину чоловік бачить у відкритті нової філії.
“Я бачу не повернення, а розвиток бізнесу, продовження цього бізнесу, так би мовити, в рідному краю. Але це буде не зразу. Бо це, знову таки, дуже дорого і дуже непросто — перевозити все обладнання і знову починати. Мені вже 50 років, мені важко починати все знов. Тому частка бізнесу залишиться на Волині, а там (на Донеччині, — ред.) будемо відкривати далі, рухатися далі”, — міркує Сергій Свириденко.
Подружжя власників майстерні екосувенірів WoodLike Дмитро й Наталя Поколенки до відкритої війни жили та працювали у Костянтинівці. Тепер вони у Києві та зважують усі “за” та “проти” повернення додому.
“Чим далі, тим більше ми не хочемо їхати додому. Або ми звикаємо тут, або ми знаходимо нових покупців. У Києві логістика краще поставлена, ніж у Костянтинівці”, — розповідає Дмитро Поколенко.
Та водночас визнає: вести бізнес у рідному місті значно дешевше.
“Якщо це все (мирне життя, — ред.) повернеться, то ми скоріше за все повернемось додому, тому що в нас там хата, майстерня. Не треба працювати на оренду, як ми зараз працюємо, бо в Києві дуже дорого. І якщо розширятися, то вигідніше розширятися вдома. Тому що працівників знайти можна таких, як і в Києві, але зарплатня в Києві зовсім не така, як зарплатня у Костянтинівці”, — підкреслює підприємець.
Ще один аспект, який може чекати на підприємців після повернення бізнесу додому, — співпраця з людьми, які жили під окупацією в тому числі з 2014 року.
“Якщо держава Україна до них не буде мати ніяких [претензій], тобто вони закони не порушили, а були “заручниками”, і якщо він (робітник, — ред.) буде відповідати ще й професійним якостям — чому би ні”, — каже співзасновник краматорської майстерні 3D FARM Сергій Гаков.
Працювати з людьми зі звільнених територій готовий і фермер Сергій Свириденко. Але за певних умов, зазначає він.
“Так, я готовий [брати на роботу людей, які з 2014 року жили в окупації], аби лише був об’єм роботи для них. Я сам ще проведу фільтрацію трохи”, — каже підприємець.
Так само до співпраці з людьми з деокупованих територій ставляться й власники майстерні WoodLike.
“[Зможемо працювати з людьми, які довго жили в окупації], якщо вони будуть [з нами] на одній хвилі, як то кажуть. Людині можна поставити декілька запитань та з’ясувати, на одній хвилі ми з ним чи ні. Ми ж проукраїнські люди, ми хочемо, щоб у нас працювали проукраїнські співробітники”, — говорить Дмитро Поколенко.
Її чоловік додає: після деокупації вони також можуть вести справи й з місцевими постачальниками.
“Співпрацювали б, якщо в них нормальна продукція. Головне, щоб ми з ними були в одному правовому полі. Якщо вони повертаються в Україну, вони сплачують податки в бюджет України, то окей, будемо працювати”, — каже власник майстерні WoodLike Дмитро Поколенко.
Разом із цим, зазначає Наталя, намагатися змінити погляди людей, які роками жили під впливом російської пропаганди, вона не готова. Цим, за її словами, має опікуватись держава.
“Я не хочу витрачати свої нерви, час, емоції, здоров’я на те, щоб когось там “перевиховати”, переконати. Але я думаю, що на рівні держави це треба буде робити”, — вважає майстриня.
***
Нагадаємо, в Україні хочуть зробити доступнішою програму кредитування “5-7-9%” для підприємців на деокупованих територіях.