Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаймо Олександра Мельниченка з Житомирщини. На захист країни він став ще у 2016 році, будучи юнаком. Під час повномасштабного вторгнення Олександр побував у найгарячіших точках фронту, захищаючи країну від окупантів. Жінка військового просить підписати петицію, аби її коханому надали звання Героя України.
Про Олександра Мельниченка розповіла його дружина Влада.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Олександр народився у Коростенському районі на Житомирщині. Через втрату у сім’ї хлопцю довелося рано подорослішати й узяти відповідальність за близьких у свої руки.
“Після смерті батька маленький Олександр залишився єдиним чоловіком у сім’ї, тому завжди розумів, що родина — це найважливіше, що в нього є, і намагався зробити для неї все можливе”, — розповідає дружина загиблого.
Поки однолітки проживали щасливе дитинство, Олександр тяжко працював, аби забезпечити свою родину.
Ставши дорослим, Олександр Мельниченко не втратив відчуття справедливості, був людяним та відкритим до всіх, додає дружина.
“Для мене це найрідніша і найкоханіша людина в цілому світі. Це мій промінчик сонечка, моє щастя та мій сенс життя. Таких, як Олександр немає. Він мав надзвичайну силу волі та силу духу, яка поєднувалася з його мужнім характером”, — ділиться Влада.
З дитинства Олександр займався вільною боротьбою й увесь свій вільний час присвячував спорту. Вже будучи на фронті, він на позиціях знаходив спосіб тренуватися, використовуючи підручні засоби.
Олександр пішов на службу ще молодим хлопчиною. У 2014 році він закінчив Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, а за 2 роки пішов боронити країну.
Історіями з фронту захисник ділитися не любив, говорить Влада. Він пояснював, що розділяє військове життя і сім’ю.
“Олександр завжди говорив, що Україна — це наша держава, і хто, як не ми, буде її захищати”, — розповідає кохана бійця.
Олександр дуже хотів жити в мирній незалежній Україні та мати донечку, додає Влада.
Чоловік брав участь в антитерористичній операції на Донеччині й Луганщині. Він воював біля Кримського, Водяного, Нью-Йорка та інших міст і сіл українського сходу. Олександра нагородили медаллю «Захисникам Вітчизни» та медаллю «За оборону рідної держави».
У квітні 2021 року він отримав почесний нагрудний знак командира 16-го окремого мотопіхотного батальйону.
24 лютого 2022 року Олександр разом із побратимами зустрічав колони російської техніки на трасі «Київ — Москва» біля КПП «Бачівськ», де постійно тривали бої. Він воював у селах і містах Чернігівської та Донецької областей.
У листопаді 2022 року військового перевели до іншої частини, де він отримав звання головного сержанта. У січні 2023 року, будучи командиром кулеметного відділення, Олександр виконував завдання у Херсоні, а також на Донеччині — в Бахмуті та інших містах і селах.
Загинув Олександр 29 червня 2024 року під час російського удару зі ствольної артилерії у селі Міньківці Бахмутського району.
Побратими Олександра відгукувалися про нього як про мужнього, обізнаного, впевненого і сміливого бійця, переповідає Влада.
“Коли хлопці дізнавалися, що на позицію заходить Олександр, вони без вагань йшли за ним, знаючи, що це досвідчений і хоробрий воїн. Багато хто казав, що такі люди трапляються дуже рідко. Він був опорою, підтримкою і прикладом для багатьох”, — згадує дружина.
В Олександра залишились дружина Влада, сестра Тоня та інші родичі.
Рідні створили петицію з проханням надати захиснику звання Героя України. Підтримати її можна за посиланням.
Світла пам’ять полеглому захиснику.