Він з дитинства мріяв стати митцем і зміг розбагатіти на своєму таланті. Писав українські пейзажі, живучи у Петербурзі. Доповнював свої виставки ефектами, які приголомшували публіку. Все це про художника Архипа Куїнджі, який народився у Маріуполі 184 роки тому.
Про майстра пейзажів Вільному радіо розповідає завідувачка Художнього музею імені Куїнджі Тетяна Булі.
“Архип Іванович Куїнджі — великий митець, всесвітньо відомий художник-новатор, народився у Маріуполі у 1841 році. І перші 20-25 років його життя пройшли у Маріуполі. Тут він формувався як особистість, як майбутній художник”, — каже представниця музею.
І одразу зазначає: історики та краєзнавці досі не можуть розгадати, коли саме народився Куїнджі. Річ у тім, що художник не залишив по собі ані мемуарів, ані щоденників, і в листах про це теж не писав.
“У Москві, Петербурзі (де він працював, багато років прожив, помер та похований, — ред.) роком народження Архипа Івановича Куїнджі вважають 1842 рік. А краєзнавці, історики, біографи нашого міста, які десятиліттями вивчали біографію Куїнджі та працювали в дуже серйозних архівах, вважають, що він народився у 1841 році. У місяці народження (січень) він теж впевнений не був”, — пояснює Тетяна Булі.
Найпереконливішим документом маріупольські дослідники вважають відповідь від канцелярії Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Туди наприкінці свого життя звернувся сам Куїнджі, аби уточнити дату свого народження.
“Всі паспорти Архипа Куїнджі, які зберігаються в Архіві давніх актів Санкт-Петербургу (а паспортів декілька, там його роками народження значаться 1840-й, 1841-й, 1842-й, 1843-й), — в цих паспортах немає дати народження! За спогадами учнів, свої іменини він святкував 19 лютого за старим стилем, тобто 4 березня за новим стилем. За Святками це день апостола Святого Архипа. Дата народження 27 січня не підтверджується документально”, — розповідає завідувачка Художнього музею імені Куїнджі.
Тому історики-земляки Архипа Куїнджі вважають, що він народився у січні-березні 1841 року — точніше поки сказати не можуть.
Походив художник з родини греків.
“Його предки були переселенцями з Криму, за розпорядженням Катерини II, у 1778-му році — серед них був дід Куїнджі. І місто Маріуполь було на той час грецьким — на вулицях лунала грецька мова (мається на увазі урумська – одна з мов греків Надазов’я – ред.)”, — каже Тетяна Булі.
Прізвище митця означає “золотих справ майстер”.
“Його родичі називалися “Куюмджі”, “Куємджі”, “Куєнджі”. Транскрипція “Куїнджі” придумана самим Архипом Івановичем. Саме так, з наголосом на другий склад, його називали друзі, сучасники, учні”, — говорить завідувачка музею.
Архип Куїнджі почав малювати з дитинства, але вже з 11 років йому довелося почати заробляти на життя.
“Його сучасники кажуть, що вже навчаючись у Маріупольському приходському двокласному училищі на уроках малювання він малював з великим задоволенням. Вільну хвилину витрачав на те, щоб малювати”, — розповідає про художника Тетяна Булі.
Малюнки юного Архипа одного разу побачив гість його господаря, італійського хліботорговця Амаретті, та порадив Куїнджі навчатися живопису в Івана Айвазовського. Хлопець з чумацьким обозом пішки відправився у Феодосію, де працював уславлений мариніст. Але Айвазовський не став навчати Куїнджі. Тож хлопець повернувся до Маріуполя, влаштувався помічником ретушера у фотографії та таким чином наблизився до творчої роботи. Працював у Одесі та Таганрозі.
У прагненні до своєї мети — стати художником — він переїжджає до Санкт-Петербурга приблизно у середині 1860-х. Там теж працює ретушером та заводить дружбу з Іваном Шишкіним, Іллею Рєпіним, Віктором Васнецовим, Іваном Крамським та іншими художниками.
“За їхньою порадою він самостійно пише картину “Татарська сакля при місячному освітленні на Південному березі Криму”, показує її на академічній виставці, і йому у 1868 році присуджують звання позакласного художника — це найнижче звання. Після цього він складає іспити та стає вільним слухачем Петербурзької Імператорської академії мистецтв”, — розповідає Тетяна Булі.
Відтоді Архип Куїнджі починає багато писати та входить у коло членів Товариства пересувних художніх виставок. З 1873 року він експонент, а за два роки стає постійним членом цього товариства.
“У 1870-ті роки він малює свої значні твори — “Українська ніч”, “Чумацький тракт”, “Осіннє бездоріжжя”, “Березовий гай”, “Північ”, “Після грози” — вони експонуються на виставках цього товариства”, — каже завідувачка музею імені Куїнджі.
У 1875 році 34-річний художник вінчався з дочкою заможного маріупольського купця, теж з грецької родини, Вірою Кечеджі-Шаповаловою, яку покохав у юності. Дітей у пари не було.
У 1880 році Архип Куїнджі покинув Товариство пересувних художників та почав творити й виставлятися сам. Того ж року він створює свій шедевр — картину “Місячна ніч на Дніпрі”.
“Він пейзажист, реаліст, романтик. Мариністом він себе не вважав, але Чорне море писав. Тому що у Криму у нього була земля — він купив там близько 245 десятин на Південному узбережжі, дуже любив туди приїздити, писав там етюди, ескізи”, — говорить співрозмовниця.
І на найвідоміших полотнах Архипа Івановича — природа України.
“Усе життя він прожив у Санкт-Петербурзі, але природа України жила в його серці. Найбільш відомі його картини — “Місячна ніч на Дніпрі”, “Дніпро вранці”, “Вечір на Україні”, “Українська ніч”, “Райдуга” — вони присвячені природі України”, — розповідає Тетяна Булі.
З цікавих фактів — над картиною “Вечір на Україні” митець працював 23 роки. А при створенні картини “Місячна ніч на Дніпрі” експериментував з фарбами, додаючи в них пігменти та бітум, тож невдовзі картина потьмяніла. Представляючи цю картину публіці, Куїнджі задрапував вікна у виставковій залі та підсвітив картину променем електричного світла, яке на той час, у далекому 1880-му, було ще рідкістю навіть у Петербурзі. Наприклад, електричне освітлення Берліну почали втілювати тільки за 4 роки після цього. А для російського імператорського двору 50 тисяч лампочок закупили через 11 років після тієї виставки. Тож експозицію художника супроводжував неабиякий ажіотаж.
Але у 1882-му, на піку слави, Архип Куїнджі “замовк” на 20 років — усамітнився у своїй майстерні та ніде не виставляв своїх творів. Чому так склалося — достеменно невідомо й донині. Припускають, що він втомився від галасу публічного життя та виставок, критики та звинувачень у любові до дешевих ефектів. Публіка і критики вважали, що Куїнджі вичерпав себе, але це було не так. Звісно, Архип Куїнджі приїздив до Маріуполя, де продовжували жити його родичі. Востаннє він був там у 1905-1906 роках.
Цікаво, що Архип Куїнджі розбагатів, що у мистецькій сфері траплялось нечасто.
“У 1870-ті роки він продавав свої картини, створював їхні авторські повторення. Останні 28 років життя митця називають його “мовчазним періодом” — він займався підприємництвом, і дуже успішно: його статки становили близько 3,5 млн. Він придбав 3 дохідних доми, потім дуже вигідно їх продав, купував землю у Криму, вона теж виросла в ціні. І так складалося це багатство”, — каже представниця музею.
І це, за її словами, ніяк не змінило його життя.
“Він жив дуже скромно, допомагав молодим талановитим художникам, був меценатом: за 6 років до смерті подарував Академії мистецтв 100 тисяч рублів на проведення щорічних Весняних виставок та на преміювання найбільш талановитих початківців”, — зазначає Тетяна Булі.
Влітку 1910-го у Криму Архип Куїнджі підхопив запалення легенів. Дружина перевезла його до Санкт-Петербурга, але він так і не одужав. Помер Архип Іванович 11 липня 1910 року, поховали його у місті на Неві. Він залишив дружині солідну пенсію, у заповіті згадав всіх своїх живих на той момент родичів. За рік до смерті Архип Куїнджі все, що в нього залишилось, заповів Товариству художників у Петербурзі з філіалом у Москві, яке на знак подяки прийняло його ім’я.