Юристи Харківської правозахисної групи вважають, що в Маріуполі росіяни вбили близько 100 тисяч місцевих. Правозахисники презентували подання до Міжнародного кримінального суду щодо злочинів геноциду росіян проти українців у місті Марії. Юристи розповіли, як доводитимуть, що бомбардування Маріуполя, руйнування інфраструктури та депортації людей мали на меті саме знищення національної групи українців.
Подання до Міжнародного кримінального суду про геноцид росіян в Маріуполі презентували правозахисники “Харківської правозахисної групи” 28 серпня.
Ці юристи вважають: у Маріуполі росіяни вбили десятки тисяч місцевих жителів і називають конкретну цифру.
“Кількість жертв у Маріуполі вимірюється тисячами, десятками тисяч. Ми не змогли на той час (на січень 2023, коли роботу над поданням завершили, — ред.) встановити точну цифру, але ми непрямими шляхами, виходячи з мінусування загальної кількості населення (мінусували від нього ті частини населення, щодо яких була інформація відносно їх евакуації або вивезення на територію Росії). У нас вийшла цифра приблизно сто тисяч людей, тобто ці люди були вбиті різними шляхами, методами, з застосуванням різної зброї”, — розповідає експерт Харківської правозахисної групи (далі ХПГ, — ред.), співавтор подання Михайло Романов.
Він проводить паралель зі знищенням боснійських мусульман в югославській Сребрениці.
“Злочин геноциду називають злочином злочинів. Він є одним з важких у доведенні, документуванні, обґрунтуванні і дослідженні.<…> Тому що в ньому наявний подвійний намір, і цей свідомий намір (знищення мешканців Маріуполя, — ред.) необхідно доводити. І в цьому складність: довести факт, що виконавець спрямовував зусилля, щоб знищити групу — важко”, — каже Романов.
У Римському статуті, яким керуються Міжнародний кримінальний суд (далі МКС, — ред.) геноцид окреслений п’ятьма основними видами злочинів:
Доказів наміру геноциду вистачало у публічних заявах росіян, кажуть юристи.
“Атмосфера, контекст, створений керівництвом РФ, заклики, орієнтири, які лунали від вищого керівництва країни, беззаперечно вказували на те, що українська національна група повинна бути знищена. Саме так мова і велася: українці — це те, чого не існує, що це взагалі якась хвороба, і що все це необхідно виправити. Тобто цей контекст давав нам підґрунтя вести мову про те, що цей злочин, принаймні цей намір, є наявним”, — каже Михайло Романов.
Оскільки Маріуполь досі окупований росіянами, обґрунтування для цього подання збирали з відкритих джерел та з інформації від мешканців, які виїхали та погодились дати інтерв’ю.
Це подання має загальне обґрунтування та декілька розділів по видах геноцидальних злочинів.
“Злочин геноциду був реалізований саме в окремому місті — саме у місті Маріуполь, оскільки це було простіше, вигідніше та доступніше для тих, хто скоював цей злочин. Там поєднувалася ціла низка мотивів. Маріуполь був відносно легкою і доступною мішенню для військових Російської Федерації. Відповідаючи на питання: чому цей намір не був реалізований в інших місцях, — саме тому, що там це було зробити простіше, доступніше та ефективніше”, — пояснює юрист.
Епізоди таких злочинів юристи ХПГ брали з власної бази злочинів росіян, яку активно поповнюють з перших днів повномасштабного вторгнення Росії (започаткували її ще раніше).
Юрист Микола Комаровський — автор частини іншого подання до МКС, в якому правозахисники викладають злочини примусового вивезення до Росії українських дітей загалом, та з Маріуполю зокрема.
Комаровський зазначає: депортацію росіянами дітей з Маріуполя варто перекваліфікувати саме за статтею 6 Римського статуту як геноцид. Адже ордери, видані МКС на Володимира Путіна та уповноважену з прав дітей РФ Марію Львову-Бєлову, кваліфікували ці депортації як воєнний злочин.
“Сам факт їхньої (дітей Маріуполя, — ред.) депортації з високою долею вірогідності свідчить саме про вчинення злочину геноциду. <…> Тому що є факт зміни громадянського статусу цих дітей — це прямо заборонено Женевською конвенцією, — вона забороняє і надання освіти, яка буде істотно відрізнятись. Ці діти активно всиновлюються російськими родинами. Накладаючи це все на те, що у росіян є намір знищення української національної групи у місті Маріуполь, є підстави вважати, що має місце злочин геноциду”, — каже Комаровський.
Для того, аби депортація дітей з тимчасово окупованих територій України та Маріуполя зокрема була масштабною — в Росії змінили законодавство, вважають правозахисники.
“Ще 30 травня 2022 року президент Російської Федерації Володимир Путін ухвалив відповідний указ, в якому зазначалось, що громадяни псевдореспублік “ДНР”-“ЛНР”, та України можуть подавати [документи] на російське громадянство у спрощеному порядку (мова йде про неповнолітніх)”, — каже Микола Комаровський.
Більшість даних і про ці злочини збирали з відкритих джерел. І росіяни самі допомогають збирати українським юристам докази проти себе.
“Є трохи дивним те, що офіційні органи влади Російської Федерації, той же сайт уповноваженої РФ з прав дитини постійно робили публікації, де вони яскраво показували що “ось ми вивезли певну кількість дітей, ми надали їм громадянство. Тобто все це вони робили у відкриту”, — каже автор цієї частини подання до МКС.
Злочином є й те, що вивезених до Росії дітей навчають за освітніми стандартами РФ.
“Відомі випадки про вивезення дітей з Маріуполя до спортивно-оздоровчих комплексів. Відомо, що в цих таборах було також навчання цих дітей, щоб не переривати їхній освітній процес, але він був за російською системою. Дітям викладали російську версію історії, тобто їм розповідали про події, які відбуваються в Україні з точки зору Російської Федерації. Тобто діти, які певний час тому жили в Україні, навчались рідною мовою, — потрапили до абсолютно іншого середовища, де не мають змоги розмовляти рідною мовою, тому що вона там сприймається як ворожа”, — каже Комаровський.
5 липня 2022 дітям з Маріуполя росіяни почали видавати паспорти країни-окупанта, каже юрист. І це теж є компонентом геноцидальних злочинів росіян.
“Це було в Московській області. Мова може йти про те, що в цій групі дітей були й діти з міста Маріуполя”, — каже Романов.
У Росії українських дітей віддають на всиновлення. Високопосадовці РФ, в тому числі які мусили б захищати інтереси дітей, іноді роблять це показово, підкреслюють юристи.
“На сайті Московського управління з питань материнства була публікація, де вказувалось, що понад 1000 малюків — в дужках “зі звільненого Маріуполя” — знайшли нові родини у певних областях Росії. Мова йшла зокрема про Тюменську, Іркутську, Кемерово та Алтайський край. Коли ця інформація потрапила до українських ЗМІ, цю публікацію згодом видалили. І росіяни заявили, що їх було “зламано”, тобто ця інформація — фейк. Росіяни намагались приховати цю інформацію, але вся ця інформація збережена”, — каже Комаровський.
Він також згадує факт всиновлення Львовою-Бєловою хлопчика з Маріуполя на ім’я Пилип, та той факт, що російська посадовиця неодноразово розповідала про це у соцмережах. “Це є відвертим рекламуванням подібних дій”, — каже представник ХПГ.
Відомі випадки, коли дітей з Маріуполя розлучали з їхніми рідними під час фільтраційних процедур.
“Є дуже відома історія хлопця з Маріуполя, Олександра. Його розлучили з його матір’ю і з того часу він її більше не бачив. Однак завдяки неймовірним зусиллям його бабусі його вдалося забрати до території України, тобто його не всиновили”, — додає юрист.
Доцентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Катерина Буряковська — авторка частини подання, яка описує злочини знищення росіянами умов для життя українців у Маріуполі.
“Умисне створення для цієї групи таких умов життя, які розраховані на доведення до повного або часткового її знищення” — так звучить відповідна стаття про цей аспект геноциду у Римському статуті.
За словами юристки, це оціночний та часом абстрактний термін, тому доводити ці злочини росіян у МКС теж буде складно. До того ж у судовій практиці МКС та міжнародних спецтрибуналів бракує такої юридичної практики.
Юристи ХПГ у своєму поданні до МКС у цьому розділі обмежилися часовими рамками таких злочинів — до 20 травня 2022. Це зробили за порадою рецензентів подання.
“В елементах злочину вказано, що такими умовами є умисне позбавлення ресурсів, необхідних для виживання — води, їжі, медобслуговування, систематичне вигнання з дому. Тут йдеться про знищення групи фізичне, <…> вони не вбивають їх негайно, а в кінцевому підсумку мають на меті їхнє знищення”, — зазначає Катерина Буряковська.
За її словами, в одному з рішень МКС такі факти фігурували та стосувалися забруднення колодязів з водою, водяних насосів, примусового переміщення сотень тисяч цивільних людей, в поєднанні з переселенням.
“Тому, враховуючи таку правову основу (можливо вона не така розвинена та розширена), ми намагались обґрунтувати, що ті дії переважно за рахунок обстрілів міста Маріуполя з різного виду озброєння призвели врешті-решт до таких умов, які створили високу вірогідність фізичного знищення національної групи українців, які проживали в Маріуполі на момент 24 лютого 2022”, — каже юристка.
Вона додає: Міжнародний Комітет Червоного Хреста (далі МКЧХ, — ред.) має власний погляд на гуманітарну ситуацію у містах під час боїв за них та наслідки для мешканців.
“МКЧХ називає це “міським парадоксом”, що люди є дуже вразливими до системних збоїв, враховуючи щільність населення, розміри, складну соціальну динаміку і динаміку управління. Видається, що Маріуполь опинився в такій ситуації, коли майже в перші дні вторгнення за рахунок атаки на критичну інфраструктуру, запаси продовольства, інфраструктури, яка постачає тепло, зв’язок, електроенергію, воду — у поєднанні з практиками примусового переміщення людей — фактично опинився в ситуації, коли створені “достатні умови” для фізичного винищення людей національної групи українців, які проживали в Маріуполі на той момент”, — зазначає Буряковська.
Юристи ХПГ наводять у поданні докази цього — публікації в ЗМІ, доповіді гуманітарних місій, журналістів, які залишалися в Маріуполі до середини березня 2022-го.
“Будівля МКЧХ була двічі атакована. У своєму Twitter на початку березня МКЧХ звітував, що їх маріупольські колеги на місцях переховуються в укриттях, не мають електроенергії, води та газу. Люди були позбавлені критично важливих умов виживання, коли достатньо холодним видався кінець зими і початок весни. Не було нормальних умов для приготування їжі. Вони були вимушені шукати воду в колодязях, їжу в напівзруйнованих магазинах, готувати на багаттях. Це створювало наступний ризик — бути цілями для обстрілів. І багато свідчень демонструють цю тенденцію: скупчення людей, які добували воду в колодязях, ставали об’єктами обстрілів з боку російської сторони”, — каже Буряковська.
Наскільки якісним вийшло подання, будуть давати оцінку судді МКС, каже Романов. Він зазначив: впевненості у тому, що у міжнародному суді вдасться довести геноцид росіян у Маріуполі, немає. Деякі рецензенти подання висловилися скептично щодо шансів успіху українців у суді. Проте юристи ХПГ будуть продовжувати цю справу.
29 серпня у Києві влаштовують прем’єрний показ документального фільму “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова. Кінострічка, нагороджена кількома відзнаками, розповідає про початок відкритої війни у Маріуполі та дні, коли місто опинилося в облозі.