Дмитро Браславський зі Слов’янська своїми зверненнями до посадовців кілька років “чистив” Україну від радянського минулого. А від початку відкритої війни звільняє українські вулиці від назв на честь декабристів та російських космонавтів, пам’ятників чужим імператорам та полководцям. Адже в Україні є свої, не менш уславлені герої, каже він.
Про дерусифікацію України активно заговорили з рік тому, але суспільний попит на неї підскочив з повномасштабною війною Росії, розповідає Вільному радіо засновник ініціативи “Паперовий Фронт” Дмитро Браславський.
“Від початку вторгнення [Росії в Україну] у людей з’явився суспільний запит на це, і тепер влада на місцях повинна двічі подумати, перш ніж відповідати відмовою “Ми це не хочемо робити” (прибирати російські пам’ятники та назви з українського суспільного простору, — ред.) Я вирішив, що поки ми знову готові позбавлятися цього всього, треба писати запити та звернення”, — каже активіст.
На його думку, суспільний запит на дерусифікацію триватиме щонайменше до кінця року, тож за цей час треба встигнути якомога більше очистити український простір від російської спадщини.
Браславський впевнений: країна-окупант пам’ятниками та назвами своїм героям маркує території, які або вже контролює, або збирається захопити.
“Як кажуть, там, де пам’ятник Пушкіну, там або Росія, або ця територія у планах на захоплення Росією. Пам’ятник Пушкіну є навіть вже у Сирії. Таким чином вони ставлять мітку: отут є Росія”, — розповідає Дмитро.
І дійсно: демонтаж українських пам’ятників, назв, символів, кольорів та табличок — це перше, що роблять окупанти в тих українських районах, які тимчасово контролюють.
Так у захопленому в травні Світлодарську Бахмутського району окупанти збираються повернути пам’ятник Леніну на постамент. В Олешках на Херсонщині — демонтували кількаметровий Тризуб, а у Маріуполі синьо-жовту стелу з назвою міста перефарбували у триколор і додали до літери “і” зайву балку.
Активіст Браславський зізнається: роботи дуже багато. Трапляються навіть знахідки, яким по кількасот років.
“Нещодавно я знайшов під Харковом пам’ятник Олександру III! У Кіровоградській області я знайшов пам’ятник маневрам російської армії, ше імперських часів. І такого л*йна насправді дуже багато, на це не звертали уваги!”, – каже Дмитро.
“А знайшов це я на сайті “російська культура в Україні” — там цілий реєстр оцієї всієї фігні. Створювали його для пропаганди, щоб якийсь росіянин заходив та бачив, що в Україні на кожному кроці стоїть Пушкін або ще щось”, — пояснює Браславський.
Результати своєї роботи Дмитро публікує на своїх сторінках у фейсбуці та на телеграмі. Каже, що оприлюднює зовсім малу частку з усіх відповідей та фотозвітів: в середньому 2-3 з 10. Тому що багато з них типові.
Для довідки:“Паперовий Фронт” — це неприбуткова громадська ініціатива активіста зі Слов’янська Дмитра Браславського та його однодумців. Вони розсилають офіційні електронні звернення (як напряму, так і через Урядовий портал), аби досягти змін на місцях у певних галузях. В рамках декомунізації “Паперовий Фронт” домагається демонтажу радянських символів, пам’ятників, табличок зі старими назвами вулиць тощо. Також активіст бореться проти використання посадовцями російської мови у публічній сфері.
Поки що активіст працює з тими місцевими радами, які погодилися позбавити свій суспільний простір від російських маркерів. Такі ради зазвичай створюють спеціальні комісії.
“Раніше створювали комісії з декомунізації. Вони у всіх місцевих радах завершили свою роботу: там вже влада змінилася, хтось помер вже. Зараз створюють нові комісії, залучаючи місцевих фахівців (істориків тощо), які розглядають всі ці питання”, — розповідає Дмитро Браславський.
Деякі відповіді місцевих посадовців балансують між цинізмом та недолугістю: їх опублікував інший активіст, Вадим Поздняков.
“Одна з місцевих рад у відповідь на звернення з пропозицією перейменувати вулиці Пушкіна та Жовтневу відповіла: вулиця Пушкіна у них називається від пушок [на тій вулиці], а вулиця Жовтнева — від жовтого кольору [листя восени]. Настільки зашкв*рних відповідей я особисто не отримував”, — каже Браславський.
Проте Дмитро Браславський констатує: деякі ради, де немає активних боїв та обстрілів, намагаються вишукувати лазівки, аби не проводити у себе русифікацію.
“Виконком Кременчука Полтавської області на час воєнного стану ухвалив рішення, що всі питання, які не стосуються війни, розглядатися не будуть. Але я був там та надіслав звернення з комунального питання, і вони його розглянули!” — обурюється співрозмовник.
А у Черкасах за 4 роки не змогли знайти трактора, аби вивезти пам’ятник Максиму Горькому — таку відповідь від міськради отримав активіст.
Деякі місцеві ради під час воєнного стану вирішили не проводити громадських слухань — саме ця процедура потрібна для перейменування вулиць, площ тощо. До цього питання обіцяють повернутися після перемоги. Браславський стверджує: це теж лазівка, і такі відповіді він тримає на контролі
А окремі громади просто ігнорують письмові звернення активіста.
“Потім треба звертатись до омбудсмена, щоб він провів перевірку. Але зараз офіс омбудсмена не може проводити ніяких перевірок через воєнний стан”, — каже активіст.
Днями в Мінкульті створили дорадчий орган — комісію, яка буде займатися декомунізацією, деколонізацією та дерусифікацією України. Це зробили для того, щоб влада і громадськість шукали у цих питаннях спільні рішення.
“І Міністерство культури теж буде сприяти [дерусифікації], тому що багато пам’ятників стоїть на балансі Мінкульту та під охороною цієї спадщини. Тобто не можна просто так зняти пам’ятник, треба, щоб Мінкульт дав дозвіл. І міністерство обіцяє оперативно працювати, хоча по пам’ятниках роками не дають дозвіл”, — розповідає Дмитро Браславський.
Зараз активіст зосередив свої зусилля в регіонах поза межами Донбасу. Майже вся Луганщина та понад половину Донеччини тимчасово окуповані російськими військами, а на решті територій йдуть бої або періодичні обстріли. Тому по Донбасу він поки формує базу даних з об’єктів, які варто буде прибрати після перемоги над окупантом.
Новий напрям з дерусифікації України Дмитро почав нещодавно: одразу після вторгнення було геть не до того.
“Я зрозумів, що вже можна. Тому що постійно казати, що “зараз війна, давайте потім” — не можна”, — зазначає активіст.
Нещодавно Дмитро відправив до посадовців багато звернень та поступово отримує та публікує їхні відповіді.
“Я промоніторив назви населених пунктів — наприклад міст, які по-російському названі, типу “Южноукраїнськ” або “Первомайськ”. Таких назв у нас дуже багато. Також взяв населені пункти типу “Суворове”, “Московське” — все це я “закинув”, і все це працює. Думаю, назбирається така купка селищ і їх одним махом у парламенті перейменують”, — каже Дмитро.
Для довідки:Місцеві рішення про перейменування населених пунктів мають ухвалити ще й нардепи у Верховній Раді.
Попри те, що на карті України вже немає Дніпропетровська та Кіровограда, досі є Дніпропетровська та Кіровоградська області. Боєць “Паперового Фронту” збирається виправити й це.
“Плануємо писати [звернення] на Верховну Раду, рухати. Там завершити цей процес не дуже важко”, — запевняє він.
Місцеві органи влади, погоджуючись на дерусифікацію чи декомунізацію своїх вулиць, часто не знають, якими новими назвами замінити старі.
“Ну ок, а на що нам замінити?”, — питають вони. Я відповідаю: “Ну ви ж там живете. Я ж не знаю, хто у вас там локальний герой”. Тоді вирішив все спростити: сам заходжу на Вікіпедію і шукаю у публічних даних героїв, які прославили свій край або країну: АТОвець, письменник, художник, науковець, який народився у цьому населеному пункті та на честь якого немає вулиці”, — розповідає Браславський.
Зате може бути кілька однакових російських назв в одному місті. Наприклад, у Вінниці донедавна існувала вулиця Московська і ще 5 номерних провулків Московських. Нещодавно їх перейменували.
“Різні ватники-сєпари кажуть, що ми руйнуємо історію. Я кажу: “Ні, вулиця Гагаріна — про Гагаріна багато хто знає. А у нас не так багато вулиць Каденюка, а він теж космонавт. Або Сікорського, який теж дотичний до цієї справи”. Треба згадувати героїв у себе в місті, а не протягувати їх з Москви”, — наголошує Дмитро.
Варто переглянути й пам’ятники, пов’язані з Другою світовою війною, переконаний активіст. Багато з них рясніють зображеннями радянських прапорів, нагород або іншою символікою.
“Часто й густо вони мають на собі купу орденів, які взагалі ніяк не пов’язані з Другою світовою. Вони називаються меморіалами не на честь Другої світової, а Великої Вітчизняної. Вони спаплюжили дати війни, тобто це взагалі перебріхана історія”, — пояснює Браславський.
Військові меморіали, на його думку, чіпати не варто. А от типові пам’ятники треба переосмислювати.
“Є пам’ятник радянському солдату, який розвалюється, виглядає дуже неестетично та спаплюжено, — він є майже в кожному селі. Бо вони дійсно не про радянського солдата-визволителя, а про нового окупанта, нового нав’язувача режиму”, — каже співрозмовник.
Окремий напрям роботи “Паперового Фронту” — це позбавлення російських діячів статусу почесних громадян в українських населених пунктах.
“Прекрасно знаємо про Бахмут, де почесним громадянином досі є Кобзон. У Торецьку почесний громадянин міста — депутат Держдуми РФ Микола Рижков, який теж голосував за агресію проти України. А також зрадники, які мають різні державні нагороди та звання типу “Героя України” — таких звань та нагород досі повно у Януковича та в інших, хто відкрито перейшов на бік Росії”, — каже активіст.
Й після початку гібридної війни Росії почесними в Україні залишались багато “агентів впливу” у різних структурах.
“Я знайшов, що одним з чинних членів Академії Наук України є Микола Азаров! На моє звернення відповіли, що просто зупинили виплати йому ще у 2014 році. Тобто всі ці члени отримували якесь грошове забезпечення. Можливо, це невеликі гроші, але ж це гроші”, — розповідає Дмитро Браславський.
Тож він звернувся до НАНУ та топових українських університетів з проханням виключати росіян та білорусів зі складу різних своїх структур.
“Я подивився — там є певні російські науковці, зрадники якісь, які ще в Криму перейшли на бік ворога. Наразі відповіді у 90-95% позитивні”, — каже Браславський.
За рік до повномасштабного вторгнення Росії Донбас з публічними дискусіями про деколонізацію України відвідав нардеп, екс-директор Інституту національної пам’яті, ідеолог декомунізації Володимир В’ятрович. Він провів круглий стіл у Краматорську та зустрічі в Бахмуті та Сєвєродонецьку, а також відвідав Зайцеве, Майорськ, Званівку та Криву Луку. Зараз усі ці населені пункти або стали “сірою зоною” між позиціями ЗСУ та армією РФ, або перейшли під контроль російських військових.
Про що саме йшла тоді розмова — читайте в матеріалі “Володимир В’ятрович у Бахмуті: Найважливіші 10 тез про звільнення України від російського впливу”.
Читайте також: