Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Китай офіційно не визнає окуповані території України, але поступово закріплюється там через інші інструменти. Блогери, університети, мовні школи і культурні проєкти формують новий вплив, який працює не напряму, але системно.
Основні приклади втручання в інформаційну, освітню і культурну сферу на ТОТ журналісти Вільного Радіо розібрали з аналітичного дослідження “Фактор Китаю та Ірану в економічній переорієнтації тимчасово окупованих територій України”, який підготували експерти Східної правозахисної групи.
На руїнах Маріупольського драматичного театру, де у березні 2022 року російська авіація вбила сотні мирних жителів, лунає пісня. Китайська оперна співачка Ван Фан виконує “Катюшу” — радянську пісню часів Другої світової війни. Китайською мовою. На місці однієї з найстрашніших трагедій цієї війни.
Цей виступ у вересні 2023 року швидко розійшовся мережею — за даними окупаційних джерел, відео зібрало понад 120 мільйонів переглядів. У російських медіа його подали як “жест дружби” і підтримки. Але насправді це був значно ширший сигнал.
За даними дослідження Східної правозахисної групи, такі культурні акції — лише частина системної роботи, спрямованої на легітимізацію окупації через м’яку силу.
Виступ Ван Фан був кульмінацією візиту китайської делегації на окуповані території. До її складу входили блогери-мільйонники, медійники, військові коментатори — і всі вони працювали з російськими пропагандистськими структурами.
Маршрут був показовим: Москва — Донецьк — Маріуполь — Крим.
У Донецьку делегацію приймав ватажок окупаційної адміністрації Денис Пушилін. Для гостей організували брифінги, виставки і зустрічі, під час яких обговорювали “злочини українських нацистів” і “відбудову Донбасу”.
Ключовою фігурою поїздки був Чжоу Сяопін — член вищого дорадчого органу при керівництві Компартії Китаю. Його участь робить цей візит значно більш ніж приватною ініціативою. Під час поїздки він відкрито транслював російські наративи — звинувачував Україну у руйнуванні Маріуполя і говорив про “інформаційну війну Заходу”. Ці заяви розходилися китайськими соцмережами на багатомільйонну аудиторію.
“Ми говоримо про жорстко контрольовану систему. У Китаї не існує справді незалежних приватних ініціатив у таких чутливих питаннях. Кожен, хто працює в медіа чи має публічну роль, діє в рамках державної політики”, — пояснює у коментарі Вільному Радіо президент громадської організації “Ліберально-Демократична Ліга України” Артур Харитонов.
За його словами, поява китайських блогерів і культурних діячів на окупованих територіях є не випадковістю, а частиною ширшої стратегії Пекіна.
Виступ Ван Фан у Маріуполі — це частина моделі, в якій культурні події використовують для легітимізації окупації. В цій моделі медійники потрібні для трансляції російської версії війни, а “неофіційні” контакти — для обходу політичної відповідальності
“Усі ці дії відбуваються за погодженням із керівництвом КНР. Це не приватна ініціатива, а координована діяльність. Особливо якщо ми бачимо серед учасників людей, пов’язаних із Комуністичною партією”, — говорить Харитонов.
І все це разом формує новий інформаційний простір, у якому окуповані території України поступово вбудовуються в російсько-китайський наратив.
У заявах МЗС КНР немає визнання окупованих територій України, а дипломати послідовно говорять про “українську кризу”, уникаючи формулювань, які мали б юридичні наслідки. Пекін апелює до принципів міжнародного права і просуває власну формулу “трьох принципів” — не загострювати ситуацію, не розширювати війну і не “підливати масла у вогонь”.
Зовні це виглядає як нейтральна позиція. Але паралельно формується інший — неофіційний — інформаційний контур.
За даними дослідження Східної правозахисної групи, починаючи з 2022-2023 років, фіксується активна присутність китайських блогерів, журналістів і медіакоментаторів, які працюють у російському інформаційному середовищі та висвітлюють війну з позицій, близьких до російських.
Ці люди не мають формального державного статусу. Але отримують доступ до окупованих територій, беруть участь в організованих поїздках, записують інтерв’ю і створюють контент, який поширюється на багатомільйонну аудиторію в Китаї.
І саме формат цього контенту є ключовим. Він майже ніколи не виглядає як пряма пропаганда. Замість цього — “аналітика”, “експертні оцінки”, культурні сюжети або особисті враження. Такий підхід дозволяє уникати прямої політичної відповідальності, але водночас формує потрібну інтерпретацію подій.
У цій картині війна подається не як акт агресії, а як складний конфлікт, у якому Росія нібито протидіє “нацизму”, а руйнування міст пояснюються діями української сторони.
Один із показових прикладів — робота кореспондента гонконгського телеканалу Phoenix TV Лу Юйгуана. Під час боїв за Маріуполь він працював безпосередньо разом із російськими військовими, пересувався на бронетехніці та транслював їхню версію подій — із тезами про “українських нацистів” і “визволення міста”.
Цей приклад також згадує Артур Харитонов. Він наголошує, що йдеться про журналістів, пов’язаних із державними медіаструктурами КНР, які працюють у зв’язці з російською стороною і транслюють її наративи.
“Китайський журналіст телеканалу Phoenix TV, який фактично працював на боці російської сторони. Його навіть підстрелили десь, але, на жаль він не помер. Я не просто так це кажу, бо якщо знайти його ролики за 2022 рік, то він там транслював російські пропагандистські наративи — зокрема про “нацистів” і полонених українців. Цей телеканал належить до сфери інтересів міністерства оборони Китаю і також має прямий зʼязок з телеканалом “Звєзда”, — пояснює експерт.
Російські та окупаційні медіа активно підсилюють цей ефект. Будь-який контакт із китайськими представниками — навіть неформальний — подається як ознака міжнародного визнання. Звичайні поїздки блогерів називають “візитами делегацій Китаю”, приватні особи стають “представниками китайського народу”, а окремі коментарі — “позицією Пекіна”.
Для мешканців окупованих територій це створює відчуття, що вони не залишилися самі. Для зовнішньої аудиторії — що Росія має підтримку великих держав.
Водночас офіційний Пекін зберігає дистанцію. Китай не коментує візити, не підтверджує контакти і не реагує на заяви окупаційних адміністрацій. У міжнародних організаціях, зокрема в ООН, КНР зазвичай утримується під час голосувань щодо засудження Росії.
“Китай намагається не демонструвати відкрито свою участь. Офіційно він дистанціюється і подає такі контакти як приватні. Але на практиці ця участь є — і вона свідомо приховується, щоб зберігати образ нейтральної сторони”, — пояснює Харитонов.
Такий підхід створює одразу кілька наслідків.
По-перше, окупація поступово легітимізується — через присутність іноземних медійників і постійну появу “альтернативних” інтерпретацій подій.
По-друге, російська версія війни отримує доступ до величезної аудиторії — сотень мільйонів людей у китайськомовному просторі.
По-третє, Україна фактично програє боротьбу за сприйняття цієї війни в Китаї.
І, зрештою, інформаційний вимір доповнює економічний і гуманітарний: окуповані території поступово вбудовуються не лише в інші ринки, а й у інший інформаційний простір.
Якщо інформаційний вплив формує уявлення про війну, то освітні й культурні проєкти працюють значно глибше — вони змінюють саму основу життя на окупованих територіях.
За даними дослідження, саме на Донеччині та Луганщині поступово формується окремий гуманітарний напрям китайської присутності — через освіту, культуру і соціальні зв’язки. Формально ці ініціативи позиціонуються як неполітичні. Але в реальності вони створюють інфраструктуру довгострокового впливу — з мінімальними санкційними ризиками і поступовим закріпленням Китаю в регіоні.
На окупованій Луганщині вже діє центр вивчення китайської мови при так званому Луганському державному педагогічному університеті. Центр має окремі приміщення і штат викладачів, що свідчить не про разову ініціативу, а про інституційний підхід. Паралельно формується цілий ринок приватної освіти і вже працюють школи китайської мови — зокрема Dream School, NewTone, Polyglot.
В умовах ізоляції від західного світу місцеві жителі шукають альтернативу — і дедалі частіше бачать її у Китаї. Китайська мова стає не просто навичкою, а інструментом виживання і майбутнього працевлаштування — зокрема у проєктах, пов’язаних із китайським бізнесом, який уже заходить на окуповані території.
За даними дослідження, такі курси можуть цілеспрямовано готувати перекладачів і технічних спеціалістів для співпраці з китайськими компаніями. Фактично формується кадрова база під економічну експансію.
Окремий рівень — створення повноцінних освітніх закладів за участі китайської сторони. У 2025 році з’явилася інформація про плани відкрити приватну школу в окупованих районах Луганської області. Вона розрахована на 300 учнів — громадян КНР, які навчатимуться за російськими стандартами.
Ініціатори вже почали реєстрацію юридичної особи і шукають приміщення через окупаційні структури. Цей кейс важливий не стільки масштабом, скільки змістом. Йдеться про створення освітньої інфраструктури для постійного перебування китайських громадян у регіоні — з власною школою, середовищем і системою інтеграції. Це вже виходить за межі гуманітарних контактів і наближається до моделі “локальної присутності”.
Окупаційні адміністрації намагаються легітимізувати і місцеві університети через співпрацю з Китаєм. Зокрема, у березні 2026 року Маріупольський державний університет підписав угоду про партнерство з китайською освітньою компанією. Йдеться про студентські обміни, стажування викладачів і поїздки до Китаю.
Ще раніше заявлялися дані про можливість відкриття філій китайських університетів і створення спільних наукових центрів на базі вишів у Донецьку. У травні 2025 року на базі Донецького технічного університету навіть провели міжнародний форум за участі представників Китаю, Росії, Білорусі та Казахстану — як спробу закріпити академічні контакти на інституційному рівні.
Усе це створює ризик іншого порядку. Якщо китайська сторона — навіть неофіційно — почне визнавати дипломи, видані такими закладами, це може стати формою непрямого визнання окупаційних адміністрацій.
Паралельно розвивається культурний вимір. На тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини оголошують набори до Центрів вивчення культури КНР, де пропонують не лише мовні курси, а й чайні церемонії, святкування китайського Нового року, майстер-класи з каліграфії та традиційного мистецтва. Такі ініціативи виглядають нейтрально і навіть аполітично. Але водночас вони формують позитивний образ Китаю і поступово інтегрують його в повсякденне життя регіону — через освіту, свята, культурні практики.
Освітні програми, мовні школи, університетські партнерства, культурні центри — усе це формує середовище довгострокових зв’язків. Якщо інформаційний вплив працює на рівні сприйняття, то освіта і культура — на рівні майбутнього.
“Молодь на окупованих територіях перебуває під сильним впливом окупації. Якщо вони не інтегруються в російську систему, то для них відкривається інший вектор — китайський. І Китай у цьому сенсі працює в координації з Росією”, — говорить президент громадської організації “Ліберально-Демократична Ліга України” Артур Харитонов.
На відміну від Китаю, який заходить на окуповані території через економіку, освіту і інфраструктуру, роль Північної Кореї значно простіша — і водночас показова. КНДР залишається однією з небагатьох держав, які відкрито підтримують Росію: жодна країна світу, окрім Північної Кореї та Сирії, не визнала окуповані території України російськими.
Але на практиці ця підтримка має не економічний, а символічний характер. За даними дослідження, у 2024-2025 роках на окупованій Донеччині формуються стійкі контакти з КНДР — передусім у сфері молодіжної політики, культурних обмінів і публічних акцій.
Так, у 2024 році представники окупаційних структур брали участь у поїздках до Пхеньяна у складі російських делегацій. Уже у 2025-му відбулися нові візити з підписанням угод про співпрацю між молодіжними організаціями — з акцентом на “спільні цінності” і “багатополярний світ”. Паралельно ця співпраця виводиться у публічний простір.
У серпні 2025 року в окупованому Донецьку провели акцію до Дня незалежності КНДР: у центрі міста викладали прапори Росії та Північної Кореї, а учасники говорили про “єдність” і “взаємну підтримку”. Такі заходи мають чітку функцію. Вони не створюють економічних зв’язків і не впливають на інфраструктуру. Натомість вони працюють на рівні символів — формують відчуття, що окуповані території мають міжнародну підтримку.
Фактично КНДР виконує роль ідеологічної “парасолі”: демонструє, що окупаційні режими не ізольовані і мають союзників, навіть якщо ці союзники — такі ж ізольовані держави.
Раніше ми також писали детальніше про те, як Китай впливає на економіку окупованих територій. Зокрема про логістичні, економічні та промислові звʼязки.