Щодня українці згадують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Харківщини Артем Редя. Чоловік брав участь у боях за Маріуполь. Разом з побратимами він загинув, коли його підрозділ проривався на меткомбінат “Азовсталь”.
Дружина Артема Альона звернулася до нашої редакції через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних і знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Артем Редя — командир 2-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону спецпризначення “Азову”.
Артем народився та виріс на Харківщині. З відзнакою закінчив Харківський національний технічний університет та Харківський національний педагогічний університет, де вчився на економіста та юриста.
У 2010 році пішов працювати до органів внутрішніх справ у Харкові. У 2014 році вступив до патріотичного об’єднання “Східний корпус”, а потім добровольцем вирушив на фронт.
“У 2017 році вже досвідченим воїном Артем перевівся до “Азову”, де став командиром мінометного підрозділу. Він активно вчився військової справи, закінчив офіцерські курси, де був одним з кращих. Згодом отримав посаду командира 2-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону. У 2018 році разом з побратимами Артем брав участь у військовій операції полку на Світлодарській Дузі. За сумлінну службу та участь в АТО отримав кілька відзнак”, — розповідає Альона про військовий досвід коханого.
Артем захоплювався історичною літературою, а ще мав хобі — розмальовував моделі солдатів армій світу.
“Він настільки обізнаний та цікавий співрозмовник. Читав багато історичних книг та привчав мене до української літератури, бо ми ж виросли все ж таки на “совкових” реаліях. Займався спортом. А ще розмальовував фігурки [солдатів] армій світу. Це така кропітка робота, бо фігурки дуже маленькі, і про це хотіли зняти сюжет на нашому маріупольському телебаченні, та не встигли”, — захоплено розповідає про чоловіка Альона.
З коханою Альоною Артем познайомився у її рідному Маріуполі. Там у 2018 році пара побралася.
“Ми були настільки щасливі та кохали один одного майже 5 років, 5 щасливих років нашого подружнього життя. Познайомились з Артемом, коли він перевівся з Харкова в Маріуполь в полк “Азов”. Пам’ятаю, я гуляла на площі Свободи в Маріуполі і там був він, такий молодий, гарний, у військовій формі — справжній патріот своєї країни”, — розповідає Альона.
Згодом пара купила й облаштувала трикімнатну квартиру. Планували відпустку у Карпатах та спільну дитину.
“Здавалося, попереду ціле життя — щасливе та сповнене любові та поваги один до одного… Артем був би найкращим татусем, він настільки добрий та ніжний, настільки люблячий та вірний. Він щирий, усміхнений та такий рідний”, — з теплом розповідає про коханого жінка.
Початок повномасштабного вторгнення лейтенант Артем Редя зустрів у Маріуполі. Він разом з побратимами став на захист міста, а Альона з сином та мамою залишалися вдома, доки їхню багатоповерхівку росіяни не обстріляли з “Градів”. Тоді вони перебралися до укриття у спорткомплексі “Іллічівець”, де провели ще три тижні.
“Люди готували на вогнищі з того, що є під рукою, харчувалися ложкою каші, печивом та чаєм. Чай був лише іноді, коли у спорткомплекс привозили воду військові. Страшніше за голод було спостерігати, як руйнують Маріуполь. І відчувати, як щохвилини здригаються стіни спорткомплексу”, — згадує Альона.
Жінка назавжди запам’ятала останню зустріч з коханим.
“Сидиш у цілковитій темряві, просто як в могилі, і не знаєш, що буде далі, зранку намагаєшся вийти хоч на 5 хвилин подихати повітрям і бачиш, як горять будинки, і розумієш що в тих будинках горять люди … І їм ніхто не може допомогти…
Я так хвилювалася за свого чоловіка, який був там посеред цього пекла на землі, та ще й бився за нашу землю. Зв’язку не було, але одного разу до нас приїхали “азовці”, та привезли їжу. Через них я змогла повідомити Артему, що ми врятувались і знаходимось у спорткомплексі. Так ми змогли з ним побачитись… востаннє”, — каже Альона.
Одного разу воду і їжу Артем привіз додому, сподіваючись так підтримати родину. Але їх тоді не було в квартирі, і він залишив послання.
“Я тебе кохаю. Будь ласка, виживи”, — було написано на дверях нашої квартири. Ті двері заклинило від вибуху міни, тому я навіть не змогла зайти всередину. Ми з сином намагалися кілька разів сходити додому, забрати хоча б ковдри та якісь речі. Це було майже неможливо: російські літаки бомбили мирних жителів щохвилини. Одного разу, коли ми все ж таки змогли дістатися додому, тоді я і побачила цей напис від мого коханого чоловіка: “Я тебе кохаю, виживи”. І я вижила… А він — ні”, — говорить Альона.
Наприкінці березня 2022 року Артем Редя знайшов машину і водія, який вивіз його родину з бомбардованого Маріуполя.
“Ми 3 доби діставались до Запоріжжя, бо нашу машину відібрали орки (російські військові, — ред.) на блокпосту, а нас залишили на морозі в полі без транспорту. Якимось дивом мене не обшукували та не затримали, бо я вивозила документи та нагороди чоловіка. Я провезла їх через десятки російських блокпостів. Я вивезла найдорожче: сина, нагороди Артема та собаку, якого він подарував”, — згадує дружина “азовця”.
Артем Редя загинув 15 квітня 2022 року під час прориву з боку порту на територію Азовсталі.
“Разом з кількома своїми побратимами, в одному БТРі. На мосту машина потрапила під обстріл ворожої артилерії й впала в воду”, — розповідає Альона.
Артема Редю нагородили орденом “За мужність” III ступеня (посмертно) почесним знаком МВС “За відзнаку в службі”, нагрудним знаком “За доблесну службу”, почесним знаком “Маріуполь — відстояли, перемогли”, нагрудним знаком “Ветеран, учасник бойових дій”, а також відзнакою президента України “Учасник бойових дій”.
Після загибелі Артема 20-річний син Альони Максим теж став на захист країни й долучився до війська.
Артему Реді назавжди залишиться 35 років.
Світла пам’ять полеглому захиснику.