23 серпня 2014 року сотні мешканців Бахмута зібралися на стадіоні у центрі міста та розтягнули найбільший у світі прапор України. Це було невдовзі після звільнення цього та багатьох інших міст і сіл Донеччини від російських найманців. Про цей день ми поговорили з бахмутянином Олександром Івченком, який був на святкуванні та зробив кілька пам’ятних фото. Чоловік розповів та показав, як це було.
“Я лежав на спортивному полі під тим стягом! Це був насправді День перемоги: Україна дуже довго йшла до цього моменту. До того відчуття України у Бахмуті особливого не було. А коли Україна почала захищати Бахмут, тоді я й відчув, що Україна нарешті прийшла в Бахмут”, — ділиться спогадами про той День прапора учасник святкування Олександр Івченко.
Український державний прапор розміром 40х60 метрів тоді привезла у місто (тоді ще Артемівськ, — ред.) ГО “Батьківщина молода”.
Для довідки:В Україні День Державного Прапора почали відзначати на державному рівні у 2004 році — такий указ підписав тодішній президент Леонід Кучма. У 2009-му наступний президент України Віктор Ющенко указом запровадив підняття прапора України у День Державного Прапора 23 серпня та під час інших державних свят і загальнодержавних заходів.
Перед початком акції у Бахмуті хтось намагався зірвати свято: був дзвінок до поліції про начебто замінування стадіону. Силовики перевірили локацію та нічого не знайшли.
Після кількох офіційних виступів та слів у пам’ять про загиблих українських визволителів найбільший у світі український стяг внесли з боку торговельного комплексу “Україна”, згадує учасник тієї акції.
“Коли я прийшов на стадіон, була схвильованість. Ця подія була масштабною та новою. Це було й цікаво та видовищно”, — каже бахмутянин Олександр Івченко.
Згорнутий прапор винесли у центр стадіону “Металург” десятки людей та вручну розгорнули його.
В мережі збереглося відео місцевих журналістів з тієї події.
Для бахмутянина Олександра Івченка те святкування стало значущим.
“У 1989 чи 1990 році я у Києві на Хрещатику біля пошти (у Києві біля будівлі Головпоштамту, — ред.) отримав від якогось хлопця “тимчасове посвідчення громадянина України” — напис на папірці. То був перфоманс чи акція. Тоді я відчув приналежність до української нації, за яку тоді можна було й за ґрати попасти. І ось таке саме я відчув у Бахмуті: нарешті те, що у 1990 році відбувалося на Хрещатику”, — згадує чоловік.
Бахмутянин зазначає: і він сам, і всі, хто туди прийшов, були там за власним бажанням.
“Цих усіх людей ніхто не змушував туди прийти — це був їхній вільний вибір, і це відчувалося. Тому що я знаю їх усіх, я розмовляв з ними. Зазвичай, коли виходили на 1 травня, розмовляли про випивку. А тут говорили про Україну, про те, якою вона буде, який вибір Україна далі зробить. Вони були стурбовані тим, що відбувалося з Донецьком, майбутнім своєї країни”, — каже Івченко.
Після акції група активістів зібралася ще й біля будівлі коледжу транспортної інфраструктури.
“Сьогодні ми у День державного прапора зібрались на місці, де вперше у листопаді 1917 року над Бахмутом підняли український прапор. Це будинок Бахмутської земської управи, тодішнього центру Бахмутського повіту, який обіймав весь промисловий Донбас”, — сказав тоді співробітник місцевого краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
Після Лютневої революції 1917 року у Бахмуті відбувалися бурхливі політичні події, розповідав тоді історик.
“Коли Українська Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом 7 листопада 1917 року проголосила Українську Народну Республіку, у Бахмуті, Бахмутському земстві теж взяли гору українські настрої, і над будинком земської управи був піднятий український державний прапор”, — розповідав тоді історик.
Через 8 років, влітку та восени 2022-го, російська армія знищила спорткомплекс “Металург”, будівлю коледжу залізничної інфраструктури та більшість будівель у Бахмуті. Десятки тисяч містян, тікаючи від нищівних ударів російської армії, евакуювались на підконтрольну українському уряду територію або за кордон країни.
Кілька тисяч бахмутян, які відмовлялись виїжджати, російські загарбники депортували вглиб контрольованої ними території або до Росії.