44-річний Сергій Шадін народився та виріс у Торецьку. Нині він працює заступником головного лікаря у Центральній міській лікарні. Його життя повністю змінилося після початку повномасштабної війни: він пройшов курси парамедиків та почав допомагати пораненим й евакуювати людей з-під обстрілів. Декілька тижнів тому був змушений залишити рідний Торецьк, але лишається на Донеччині, щоб продовжувати дбати про людей.
Свою історію Сергій Шадін розказав журналістам “Вільного радіо”.
Прийшов до лікарні, щоб допомагати у господарських питаннях, і зацікавився медициною
Сергій Шадін каже, що ніколи не мріяв стати лікарем. У дитинстві його цікавили різні професії, і він хотів спробувати себе в усьому, однак лікарської діяльності серед його планів не було.
Чоловік займався бізнесом, а наприкінці 2020 року йому запропонували працювати в лікарні й керувати господарчими та організаційними справами медзакладу. Саме там його і зацікавила медицина та робота лікарів.
“Як прийшов, усе здавалося цікавим. Я всюди просився, дивився, як роблять різні операції. Були такі професійні хірурги, які завжди показували, пояснювали, як і що потрібно робити. Це все мені потім дуже знадобилося”, — згадує Сергій Шадін.
Як здобуті навички в медицині допомагають у порятунку людей
Коли почалося вторгнення, чоловік закінчив парамедичні курси. Навички, що він здобув там та стежачи за роботою медиків у мирні часи, почав використовувати, щоб допомагати пораненим. Каже, разом з іншими працівниками лікарні доводилося виїжджати на авто у місця, що були під обстрілами.
“У той час, як швидка допомога вже не могла їздити до околиць міста, ми все одно намагалися дістатися туди. Якщо є поранений, взяв аптечку, вдягнув бронік, каску та полетів”, — каже Сергій Шадін.
Виїхав з Торецька, але допомагає місцевим
Зараз лікарня, де працює Сергій, перемістилася у Дружківку. У відділення перевезли багато хворих, техніку та обладнання. Проте Шадін повертається до рідного міста.
“Там є хворі люди, які потребують евакуації чи допомоги з ліками та продуктами. Якщо стається влучання, то вони дзвонять напряму нам, навіть не у “швидку”. І воно якось так почалося, що, крім того, що ти працюєш, наприкінці робочого дня сідаєш та їдеш на виклик”, — розповідає Сергій Шадін.
У Торецьку на кінець липня 2024 року залишаються близько 3 тис. людей, Сергій каже, що продовжують жити у місті під обстрілами російської армії переважно люди пенсійного віку, невелика частка яких припадає на чоловіків.
Сергій Шадін сам до останнього залишався в Торецьку, лише декілька тижнів тому забрав речі та виїхав. Щодня він надає першу допомогу, вивозить поранених, привозить їжу та ліки.
“Нещодавно вивозили поранених, працюємо з ДСНС. Вони мають броньоване авто, тож вивозять з міста на ньому, а ми підхоплюємо та веземо далі. Іноді й нам виходить потрапити в місто. Після тієї евакуації наступного дня роздавали їжу місцевим, які залишилися”, — говорить Сергій.
За його словами, у Торецьку лишається багато маломобільних людей, яким потрібна допомога.
“Я пам’ятаю, як з 7 поверху дідусь без ніг кричав про допомогу, і лише через 3 дні його забрали звідти. Усіх поранених одразу доставляють в лікарню, якщо місця не вистачає, то шукають вільну локацію”, — згадує чоловік.
Раніше разом з іншими працівниками лікарні Сергій Шадін допомагав евакуювати людей з Соледара та інших територій, поблизу яких йшли бої. Зараз чоловік їздить лише в Торецьк.
“Нам завжди вистачає там роботи”, — говорить Сергій.