6 січня 1898 року на станції Дебальцеве Донецької області народився класик української літератури, поет Володимир Сосюра. Його дитинство та юність пройшли на українському сході — там, де зараз Сіверськ, Званівка, Лисичанськ. Про те чи знають люди про східне коріння поета, скільки в країні пам’ятників Сосюрі та що з музеями поета під час вторгнення, ми розпитали правнука поета Олексія Сосюру, краєзнавця зі сходу та місцеву владу.
“Пам’ятник Володимиру Сосюрі в Україні є лише один — у Лисичанську! У 2014 році у Дебальцевому планували встановити пам’ятник Сосюрі (я підключав навіть дружину Януковича). Вже був проєкт, 800 тис грн виділили з бюджету (з них чверть — з обласного) — років 10 ми домагалися цього. Проте цього так і не сталося. У 2020-му році були розмови про те, щоб відкрити пам’ятник поетові й у Слов’янську, але тоді це не зрушило з місця”, — розповідає Вільному радіо правнук поета Олексій Сосюра.
Олексій вже багато років популяризує постать та спадщину свого прадіда. Хоча сам не літератор, а має технічну освіту: закінчив залізничну академію, працював викладачем.
До 2015 року він у співпраці з працівниками культури, освіти та місцевої влади проводив щорічний фестиваль у Дебальцевому, у пам’ять про Володимира Сосюру. Адже саме там поет народився.
“Це був кількаденний фестиваль, і з усієї Донецької області приїжджали виконавці. Дуже приємні спогади про це. Через нього пройшли тисячі дітей, вони чудово декламували вірші поета”, — згадує Олексій Сосюра.
У 1908-10 роках Володимир Сосюра з батьками мешкав у Ямі (нині Сіверськ Бахмутського району). У Званівці гостював у бабусі. У Третій Роті (нині у складі Лисичанська) майбутній письменник працював на содовому заводі. Пізніше він навчався там у ремісничому училищі та у Кам’янському нижчому сільськогосподарському училищі на території нинішнього Сіверська.
Детальнішу біографію поета ми розповідали в матеріалі “На Донеччині відзначили річницю з Дня народження Володимира Сосюри та 50-річчя заснування музею його імені”.
У Дебальцевому був й найбільший на Донеччині музей Володимира Сосюри. Що із музеєм зараз — достеменно невідомо: Дебальцеве 9-й рік контролюють російські окупанти та їхні найманці з “ДНР”. За 2021-22 роки окупанти публічно про нього жодного разу не згадували. За неофіційними даними, які є у нащадків поета, музей у Дебальцевому не знищений. Вулицю Сосюри у місті не перейменували.
Краєзнавець, журналіст та громадський діяч з Костянтинівки Володимир Березін вважає: українське патріотичне виховання на Донеччині проводили формально. А в усій Україні українська Донеччина залишається мало кому відомою. Тож і Сосюра, як виходець з Донеччини, для багатьох стане несподіванкою.
“Після 2014 року, Сосюра — це зброя, яка не стріляла! Треба робити ці постаті живими: має лунати їхнє слово. А про те, що Сосюра з Донбасу, не знають ані більшість мешканців регіону, ані в інших областях. Якщо спитати у 100 школярів, “Чому Донбас український?”, “Хто такий Сосюра на Донбасі?” — ніхто нічого не скаже, навіть старшокласники. За це треба карати вчителів, управління культури [на Донбасі]— їм це було непотрібно, усі ці роки! Тому що це й інформаційна війна”, — каже Березін.
Водночас, на думку Березіна, походження з українського сходу “загартувало” Володимира Сосюру.
“Ці “українські діаманти”, як Сосюра які народилися, виросли на Донбасі, вони тому такі міцні! Як можна було змогти бути поетом (та великим поетом!), пройшовши через те, що він пройшов? Володимир Сосюра — символ української літератури радянської доби, культовий поет ХХ століття”, — підкреслює краєзнавець.
З ним фактично погоджується й нащадок поета:
“Як очистили суспільний простір України від російського шансону, виконавців, так треба зробити й в інших галузях культури. Тому що діти майже не знають нашої культури”, — каже Олексій Сосюра.
“Я до останнього надіявся, що Лисичанськ не візьмуть. Але наші війська відійшли. Для мене це була така трагедія — після Дебальцевого, потім Лисичанськ. Не знаю, чи вцілів там пам’ятник, нема в кого спитати. І про музей нічого не знаю. За сепаратистськими ресурсами навіть не слідкую, мені це дуже неприємно. Починаючи з 2013 року це просто страшний сон для мене, тому що було багато планів”, — каже в коментарі Вільному радіо Олексій Сосюра.
Загалом у Лисичанську залишилися декілька місць вшанування пам’яті Володимира Сосюри.
“Окрім музею імені Сосюри була кімната й експозиція у краєзнавчому музеї Лисичанська, присвячена йому. І ще в школі у Лисичанську був бюст. А на содовому заводі була меморіальна дошка, але ці гади (російські найманці, — ред.) її знищили ще у 2014 році. Будемо надіятись, що щось вціліє”, — каже чоловік.
Тож єдиним музеєм Сосюри на підконтрольній частині Донеччини та Луганщини залишився шкільний музей у Сіверську Бахмутського району.
Його заснували понад півстоліття тому.
За словами правнука поета, була ще неофіційна квартира-музей Сосюри у Києві з кабінетом письменника, проте який її статус зараз Олексію Сосюрі невідомо: цією квартирою розпоряджалися інші нащадки поета.
Частина нащадків українського поета Володимира Сосюри, якого за життя так карала московсько-кремлівська верхівка, зараз живе у Росії.
“Син Володимира Сосюри Олег залишився у Москві. У нього там досить велика родина. У мене там троюрідні брати й сестри. Але після 2014 року взагалі ми перестали з ними спілкуватися. Я спробував шукати спілкування, я їм писав, проте ніякого зв’язку з ними немає. Вони взагалі не путінці, але вони перестали зі мною зв’язуватися та спілкуватися”, — каже правнук поета.
Декілька років тому Олексій Сосюра заснував благодійний фонд імені Володимира Сосюри “Любіть Україну”. На зібрані кошти купували та доправляли допомогу українським військовим на схід.
“Ми регулярно їздили на Донбас, в основному у Волноваху, Авдіївку. Купували хлопцям на фронт, їздили підтримували наших бійців”, — каже Олексій Сосюра.
Правнук поета вважає, що завдяки запущеним процесам дерусифікації в Україні пам’ятників та вулиць на честь Сосюри побільшає.
“Під час цієї війни діти й дорослі почали більше розмовляти українською, чую це на дитячих майданчиках, — і це величезний прорив. Я думаю, все попереду. Є сквер імені Володимира Сосюри — у Дарницькому районі Києва. Ми хотіли там з депутатами відкрити пам’ятник або стелу “Любіть Україну”. А вулиці імені Володимира Сосюри, мені здається, є майже в кожному місті, принаймні у великих містах точно”, — каже Олексій Сосюра.
Але й досі російська культура представлена у пам’ятниках та назвах вулиць набагато більше, ніж українська, зазначає він.
Більшість архівів Володимира Сосюри зберігається в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка у Києві.
“Деякі архіви вивезли в Росію, і ми робили туди запити, Москва не віддає — багато що залишилось там. Білоруський КДБ передав документи [пов’язані із Володимиром Сосюрою]. Там були дуже цікаві документи, там був письменник, який зберігав частину поезій Сосюри”, — розповідає Олексій Сосюра.
За його словами, спадщину поета продовжують досліджувати літературознавці, зокрема у 2022 році цим займався науковець Сергій Гальченко.
“Є нові матеріали, які він хотів би надрукувати, проте немає коштів. І у мене була ідея надрукувати збірку найкращих поезій Володимира Сосюри. Але ця війна перекреслила все: Донбас став точкою Путінської агресії. Століття минуло з тих подій (національно-визвольних змагань України, — ред.), і знову Путін їх повторює”, — наостанок каже Олексій Сосюра.
6 січня Україна також відзначає і ювілей видатного українського поета Василя Стуса, замордованого у таборах ГУЛАГу радянським режимом у 1985 році. Майже половину життя поет провів на Донбасі: жив, навчався та працював у Сталіно (нинішньому Донецьку) та Горлівці. У цих містах небайдужі створили музеї на честь поета, проте вже 10-й рік вони недоступні для громадськості, адже знаходяться на тимчасово окупованій Росією території.