Художниця-ілюстраторка з Бахмута Оксана Берсан. Фото: Instagram/ksy_bersan

Минулого року вийшла друком книга “Легендарна Україна. Історії вільних”, що розповідає про період від Трипілля і до сучасної війни. Ілюстрації до легенд створила художниця з Бахмута Оксана Берсан. Роботи мисткині прикрасили також кілька дитячих книжок про українську культуру. Нині художниця живе у Дніпрі та взяла тимчасову паузу в роботі. 

Для Вільного Радіо Оксана поділилася спогадами про Бахмут та роздумами про творчість під час війни. 

Дитинство в Бахмуті: місто троянд і перші кроки в мистецтві

Оксана Берсан народилася і виросла в Бахмуті. Дитинство вона провела на знайомих вулицях, а згодом вступила до місцевого освітнього закладу. Пізніше переїхала до Донецька, який також став їй близьким. 

Оксана Берсан
“Найщасливіші роки життя я провела в цьому районі. І саме таким я пам’ятаю останній день життя до повномаштабки”. Картина Бахмута, якою поділилася художниця на власній сторінці

Але у 2014 році, коли на сході України почалася війна, Оксана мусила залишити Донецьк. Разом із чоловіком вона повернулася до Бахмута. Це місто, каже Оксана, завжди було для неї особливим.

“Я завжди казала, що Бахмут — це справжнє місто троянд, а не Донецьк, як вважає більшість. У нас висаджували купу квітів, клумби були доглянуті. І кожен клаптик міста був використаний із розумом. А ще Бахмут був компактним: можна було пройти з одного кінця в інший пішки”, — ділиться бахмутянка спогадами про рідне місто.

Малюнок Оксани Берсан до дня матері. Фото: Instagram/ksy_bersan

У Бахмуті залишилися дитячі фотографії Оксани, її перші малюнки й безліч спогадів.

“Те, якою людиною я стала, повністю пов’язано з Бахмутом. Це місто моєї юності, першої закоханості, щастя й нещастя. І найважче — це розуміти, що ти більше не можеш повернутися туди, де сформувався як особистість. Для мене Бахмут — як Атлантида: він існує, але тільки в моїй голові”, — розповідає ілюстраторка.

Після початку відкритого вторгнення Росії пара переїхала до Дніпра, де залишається й дотепер. 

“Не знаю, як надовго, бо фронт усе ближче. Мабуть, я якась погана прикмета для міста. Женіть мене з Дніпра, бо куди я їду, туди потім приходить фронт”, — жартує Оксана.

“Будь-який успіх вимагає максимум зусиль”: як Оксана Берсан самостійно опанувала творчу професію

Малювати Оксана любила ще з самого дитинства.

“Чесно кажучи, я росла з установкою, що малюванням не заробиш. Треба мати справжню професію. Я вступила до нашого інженерно-педагогічного УВПА, але все одно його покинула. Пішла працювати — то там, то тут. Малювала я все життя, хоча тоді, в 90-х, це було несерйозно. Зараз мені 35 років, і вже можна сказати, що своє знайшла. Все сталося вчасно: спочатку малювала на фрилансі, а потім це перетворилося на мою професію”, — розповідає Оксана.  

Художниця з Бахмута Оксана Берсан. Фото: Instagram ksy_bersan

Малювання стало для неї частиною життя і шляхом до постійного саморозвитку. Оксана каже, що малює завжди — незалежно від настрою чи обставин. Втім, художньої освіти дівчина не здобувала.

“У школі не було нормальних уроків чи хороших умов для навчання, та й з учителем не пощастило. У певному віці, коли треба було вчитися, у мене не було такої можливості — ні часу, ні грошей, ні умов. Так і вийшло, що я повністю самоучка”, — ділиться художниця. 

У процесі самостійного навчання вона читала підручники з мистецтва, вивчала нові техніки й постійно вдосконалювала свої навички. 

“Стати ілюстратором мені вдалося завдяки тому, що я, як маленький пацюк, дерлася, працювала і зрештою досягла свого. Будь-який успіх вимагає максимум зусиль: навіть якщо тобі десь пощастило — далі треба постійно розвиватися”, — каже Оксана.

Малюнок із зображенням кота Степана. Фото: Instagram ksy_bersan

Художниця обрала для себе стиль романтизованого реалізму, в якому вона зображає здебільшого позитивні образи. Дівчина каже: її творчість — про світле й оптимістичне сприйняття навколишнього світу. 

Зображення магічного котика у виконанні Оксани Берсан. Фото: Instagram ksy_bersan

Малюнки і благодійність: як Оксана змінювала підхід до творчості через війну

З перших днів повномасштабної війни Оксана почала використовувати мистецтво, щоб підтримати інших. Художниця створювала роботи, присвячені подвигам українців, а зароблені гроші направляла на благодійність. Навіть попри переїзд і важкі обставини вона продовжувала допомагати так, як могла: малювала, влаштовувала аукціони й закликала людей донатити.

Згодом, усвідомивши моральну тяжкість романтизації війни, Оксана змінила підхід до своєї творчості й зосередилася на комерційних проєктах і побутових потребах. 

“Я малювала, щоб висловити свої почуття, підтримати інших і відчувати, що роблю щось важливе. Але зараз я розумію, що не можу більше оспівувати війну. Це жах, який ніхто не має переживати. Моя творчість має бути чесною, а такі теми я зможу відобразити лише після перемоги”, — зізнається художниця.

Ілюстрація художниці. Фото: Instagram ksy_bersan

Історія України в малюнках: як Оксана працювала над дитячою книгою

Одного дня художниця отримала пропозицію попрацювати з редакторкою видавництва, для якої вона вже створювала ілюстрації. Цього разу потрібно було проілюструвати її дитячу книгу “Легендарна Україна. Історії вільних”, що охоплює період від Трипілля і до сучасної війни. 

“Ми з нею дуже гарно спрацювалися, і я одразу захотіла працювати над новим проєктом. Це був важливий момент, адже я завжди себе ідентифікувала як українку”,  — згадує Оксана.

Ілюстрації художниці Оксани Берсан до книги “Легендарна Україна. Історії вільних”. Фото з архіву співрозмовниці

Аби створити правдиві образи, мисткиня багато часу присвятила вивченню історії України. 

“Це було не так просто, адже багато знань про нашу історію були знищені, і доводилося шукати інформацію в різних джерелах, зокрема на онлайн-лекціях з історії українського костюма”,  — пояснює Оксана.

Ілюстрації з книги “Легендарна Україна. Історії вільних”, створені Оксаною Берсан. Фото з архіву співрозмовниці

Для Оксани було важливим, щоб її малюнки могли розповісти історію навіть без слів. Тож вона прагнула, щоб ілюстрації не тільки доповнювали тексти, але й передавали емоції та атмосферу часу. 

“Я пам’ятаю, як в дитинстві, навіть не читаючи книжку, я могла дізнатися все з її малюнків. Тобто дивлячись на них я вигадувала свою історію. Ось я хотіла, щоб мої ілюстрації теж могли створювати окрему історію”, — розповідає ілюстраторка.

Одним із найбільших викликів для мисткині став розділ про Трипільську культуру. Оскільки немає точних даних про те, який вигляд мали тогочасні будівлі, довелося багато досліджувати, працюючи з археологічними матеріалами та реконструкціями.

Фанфік по-Гоголівськи: як Оксана планує переробляти “Вія” і мріє про український комікс

У планах мисткині — створити фанфік за мотивами “Вія” Миколи Гоголя.

Для довідки: Фанфік (від англ. fanfiction — “фанатська література”) — це твір, створений шанувальниками певного фільму, серіалу, книги, гри чи іншого мистецького твору. У фанфіках автори використовують вже існуючих персонажів, світи або сюжети, щоб розвивати власні історії, альтернативні версії подій чи поглиблювати характер героїв.

Фанфіки часто пишуть для задоволення або як спосіб віддати шану оригінальному твору, проте вони також можуть ставати простором для творчих експериментів. Сюжети фанфіків бувають найрізноманітнішими: від романтичних історій до пригод, гумору або навіть психологічних драм.

“Я хочу створити свою версію цієї історії, бо мене дуже цікавить тема відьом та трікстерів (персонажів, які втілюють хитрість та обман, — ред.). Це справжній виклик для мене”,  — ділиться Оксана.

Вона мріє про великий комікс, що розповідає історії про українських персонажів.

“Мені здається, що українському простору дуже не вистачає саме таких легких, розважальних історій. Нам потрібно більше контенту для широкої аудиторії, щоб закохати людей в українське”, — підсумовує художниця.

Раніше ми розповідали історію Анастасії Ковтушенко зі Слов’янська, яка організовує сеанси арттерапії на природі, щоб допомогти місцевим зняти стрес через війну. Спочатку це були просто зустрічі з подругами, але з часом ініціатива переросла в підтримку для мешканців прифронтового міста. На таких зустрічах люди не лише малюють, а й знаходять підтримку та спілкування в умовах постійної небезпеки.

 


Завантажити ще...